В кабінеті почував себе самим собою.
Влаштовуючи лікарський кабінет чоловікові (чим більше пізнавав Теофіл дружину, тим більше зростав його подив з її гнучкого розуму), Катерина била перш за все на зовнішній ефект: якнайбільше сліпучого металу, виблискуючої білістю емалі, фаянсу, фарфору та скла. Це останнє було таке дешеве і таке ефектне. Наповнені розчином марганцево-кислого калію, ріванолю, брильянт-грюну та сулеми різноформні колби та слоїки давали на абсолютно білому тлі кабінету приємні оптичні ефекти.
Скляна шафа з інструментарієм, гордість кожного провінційного лікаря, у кабінеті Безбородька стояла так, щоб на метал за склом падало сонячне світло. Ввечері освітлювалося електрикою дно шафи, і метал блистів ще яскравіше.
Нікельовані бікси з стерильним матеріалом, гінекологічні дзеркала, стерилізатор, ба навіть кружка Есмарха були розміщені в кабінеті на декоративний лад.
Будучи фактично ізольованим від конкретних питань життя, Безбородько знову став залюбки, як колись у ранній молодості, віддаватись абстрактним роздумам в області філософії і психології. Сьогодні з великою мірою критицизму ставився він до модних ідей фрейдизму, палким прихильником і пропагандистом яких колись був. Смішно йому тепер, з яким молодечим, безкритичним, схильним до абсолютних тверджень запалом доводив у свій час, що основний мотор людської свідомості — це конфлікт між лібідо[116] і соціальним середовищем людини. Хоч метикував: його одруження з Катериною і захоплення Нелею — що ж це, як не конкретний приклад саме такого конфлікту? У зрілому віці при допомозі вчень філософії Нейгофа, який відкидав фрейдівську підсвідомість, заперечуючи одну з основних її тез — фаталістичну приреченість долі людини, Безбородько дійшов до думки, що підпорядкування свідомості підсвідомості — це, по суті, пряме виправдання найнижчих інстинктів людини. Коли під цю теорійку підкласти реальний соціальний грунт, тоді можна виправдати все, включно до вбивства людини, а доктор Безбородько ані не збирався сам вбивати, ані тим паче не бажав, щоб його позбавляли життя.
Відійшовши від фрейдизму, Безбородько попав під вплив іншого реакційного філософського напрямку. Його захопив своїм вченням неогегеліанець італієць Джентіле. Філософія, яка відкидала об'єктивно діючі закони, а признавала тільки активність суб'єкта, що може диктувати світові свої закони, якраз відповідала психічному станові Теофіла Безбородька, який приїхав у рідну "Галілею", щоб здобути гроші і становище, становище й гроші.
Сьогодні філософія доктора Безбородька зводилася до того, аби зберегти незмінним свій модус вівенді[117]. Безбородько втратив усяку цікавість до того, що може ще принести йому час. Єдиним вугликом, що жеврів у цій купі попелища, був страх перед будь-яким рухом.
Рух, — міркував, — це зміна, а всяка зміна в потенції може похитнути його блаженний модус вівенді. І тому хай буде, як бувало від сьогодні, до кінця його днів.
Кинув оком на стіл, на якому лежало запрошення на якесь спортивне свято. Ненавидів спорт. Мав на це свою психологічну причину.
Постійно оселившись у Нашому, доктор медицини Теофіл Безбородько шукав засобів, якими міг би створити популярність. Якраз у той час почав спинатися на рахітичні ніжки український спорт. Біда була в тому, що ні українські спортивні організації, ні ті установи, що їм патронували, не були спроможні фінансово підтримувати цей корисний почин, а меценатів було мало. Крім того, здібнішого спортсмена переманювали польські спортивні організації, забезпечуючи його матеріально так, як ніколи не могла б це зробити своя спортивна організація зі всіма меценатами разом.
Тому на Нашівщині можна було дозволити собі тільки масову легку атлетику і гімнастику, тобто такі види спорту, що не були пов'язані з великими фінансовими вкладами.
Скоро український спорт підпав соціальному розшаруванню. Футбол став масовим, а теніс чи лижі були ознакою належності до спортивної аристократії, яка могла собі дозволити придбання відповідного спортивного приладдя, до костюма включно.
Польська влада дивилася кривим оком на організацію українського спорту. Можливо, що декому з представників влади замість маршируючих колон спортсменів ввижались шеренги війська не у польських мундирах. Крім того, спортивні організації, як і всякі інші, ховали в собі ту небезпеку, що залежно від місцевих обставин підпадали то під урядову, то під протиурядову політичну орієнтацію. Це залежало від політичного кредо людей, які входили в управління організації.
Нашівському старості не раз доводилося розпускати спортивні організації, як, наприклад, "Луг" чи філіали "Сокола-батька", тільки через те, що в правління дістався комуністичний елемент, а самі організації перетворювалися на передшкілля військового виховання.
На початку своєї кар'єри на Нашівщині Безбородько зразу записався у батьки українського спорту. Полюблялося йому стояти на трибуні в позі генерала і приймати дефіладу збірної команди. Вважав, що це один з кращих засобів популяризації його персони.
Після того, як став зятем Річинських, усунувся зовсім від цієї діяльності. Мав потрібну популярність. Тепер ненавидів спорт через те, що він в його очах був простісіньким втіленням руху, тобто вже у самім зародку носив бацилу зміни, а єдиним прагненням Теофіла було зберегти статус кво.
Лежачи на кушетці, Безбородько ловив вухом рип дверей у приймальні. Зранку здебільшого відвідували його селянки. З цими найменше церемонився.
Заки хвора готувалася до огляду, кількома вправними питаннями він вивідував про майновий стан пацієнтки. Залежно від її фінансової спроможності отримувала вона шпильку чи просвітлення. Справа в тому, що укол чи рентген були в очах селян тими магічними функціями, що давали Безбородькові право завищувати гонорари, як сам висловлювався, до "плюс-мінус безконечність".
Час від часу давав шпильку чи просвітлював для автореклами безкоштовно. Вживав і такого прийому: при двох перших візитах залякував пацієнтку страшною, мало що невиліковною хворобою, а згодом, застосовуючи найдивовижніші процедури, "чудотворно" виліковував жінку. Наприклад, майже півроку масував здорову матку однієї з околишніх поміщиць, яка не могла завагітніти, а тим часом потай лікував її чоловіка від імпотенції. Вся пікантність була в тому, що одне від одного втікали з кабінету доктора Безбородька чорним ходом. Коли народився спадкоємець, вдячні батьки назвали його ім'ям доктора — Теофіл. Безбородько, крім гонорару, отримав ще дарунок від батька, щоб не знала мати, і дарунок від матері, щоб не знав батько, та спільний від імені сина.