Неля вийшла від слідчого не менш запаморочена, ніж тоді від Сулімана з вулиці Кінської.
"Лише великий фарс!"
Славкові треба підтримати авторитет у організації, і він вдає, ніби для користі справи, не вагаючись, жертвує близькою родичкою. А де певність, що для створення того авторитету не для вигляду, а насправді не пожертвував він життям Маркіяна Івашкова?
"Один великий фарс!" З тією різницею, що у фарсі герой виходить сухим, а життя Маркіяна знівечено. А що, як дійсно справа, за яку постраждав Маркіян, лише великий фарс?
Мамо! Мені страшно.
Заки Неля дійшла з суду на вулицю Куліша, вона зважилася на один незвичайно сміливий крок.
Хоч як дивно, але на це рішення вплинула і її остання розмова з слідчим Янічеком.
Про пожежу в квартирі Рафаїла Сулімана на Кінській ходили дві версії.
Згідно з першою, Суліман при свічці до пізньої ночі наводив порядок у своєму сейфі. Перевтомлений, задрімав і зсунувся з стільчика на підлогу. Падаючи, певно, зачепив свічку, яка повалилася всередину сейфа і запалила в ньому папери. Від вогню в сейфі зайнялися тороки кушетки, а звідтіль вогонь перекинувся на кімнату. Прокинувшись від жари та диму і усвідомивши, що його майно горить, Суліман стерявся розумом.
За другою версією (яку гаряче підтримував дехто й з родини Річинських), у Сулімана здавна розвивалася психічна хвороба. Доктор Безбородько, крім того, твердив, що то спадкове, отже, Суліман і народився на світ вже несповна розуму. Під впливом якихось психічних струсів хвороба загострилася. В приступі шалу він сам запалив папери у сейфі, а звідти вже вогонь охопив і тороки кушетки, про які стільки мови було у слідчих. Втаємничені в родинні стосунки Річинських діставали додаткове пояснення: Суліман закохався в Нелю (що являється ще одним доказом його психічного захворювання!) і коли здав собі справу, що грішми здобути коханої не зможе, у душевному замряченні вирішив знищити їх за їхню безсилість.
А чому мати Сулімана, стара Бабеле, не взялася гасити пожежу при перших її спалахах?
Одні казали, що стара тієї ночі прийняла снотворний порошок, що, зрештою, не було в неї першиною. Оскільки перед тим дві чи три ночі не спала, заснула так міцно, що її розбудили щойно сусіди, які збіглися гасити пожежу.
Що стосується снотворних порошків, то в домі вони могли бути. Всім було відомо, що у Суліманів була чимала домашня аптечка. Захворіє хто вночі з близьких сусідів, то, замість вдаватись до вартової аптеки, стукав у вікна Суліманів.
Другий варіант цієї події був той, що Суліман, збираючись запалювати сейф, заздалегідь замкнувся зсередини і зовсім не відповідав на волання матері. Лише пожежна охорона виважила двері до його кімнати.
Стара Бабеле, яку першу стала допитувати поліція (виявилося, що майно Сулімана було ще й застраховане на високу суму), лише ойкала і зойкала, і добитись від неї якогось путнього слова було годі. Коли панове з поліції намагалися навідними питаннями допомогти її пам'яті, вона відповідала безкритично, залежно від того, в якому напрямі скеровували її навідні питання, описуючи по-різному один і той самий факт чи дію.
У родині Річинських знову виплила наверх історія ритуального вбивства та несправедливого, голосного на весь світ засуду пращура Рафаїла. Був це козир для тези Безбородька, що внаслідок спадковості Суліман прийшов на світ психічно неповноцінним.
В домі Аркадія стали тепер усі пригадувати випадки підозрілої поведінки маклера. Прийшли на пам'ять забуті висказування самого Аркадія, ба навіть його батька.
Олена згадала, як покійний тесть серйозно перестерігав Аркадія перед надто великою довірою до сина сліпого Мордка не тому, що це був єврейський малоосвічений хлопець, але, власне, через те, що Рафаїл був мішігене. Покійний Аркадій теж не раз з серцем жалівся Олені на неврівноваженість характеру Сулімана.
Негарно було, коли найде на нього діловий гешефтярський дух або навістить його манія цитувати псалми Давида чи перських поетів.
Найбільш правомочною розводиться на цю тему почувала себе Мариня. Аякже ж! Хто, як не вона перша звернула увагу їмосці, що з Суліманом щось не в порядку? Але чи їмосць хотіли прислухатись до її слова? Тої самої! Певно, певно, тепер усі мудрі, а хто перший помітив, що Суліман баламутить? Їй ідеться тільки про чисту правду: хто перший звернув увагу на це? Їмосць, наприклад, казали, що у Сулімана добре серце і тому він видається Марині дивним. Ха-ха!
Мариня ходила з міною переможця і тільки чигала, де б схопити терпеливого слухача. Мала великий запас всяких дивовижних історій з життя маклера і горіла бажанням поділитися ними.
Чому раніше мовчала про них?
Ага, мудрі які! А кому було розповідати, коли їй ніхто не повірив би?
А чи знаєте, що Суліман перед сном переодягається в дитячу сорочечку (певно, що пошиту на його міру!), лягає на перинку, а бідна Бабеле підкладає під нього церату, пелюшки, сповиває його, як дитину, дає йому в рот літрову пляшку з соскою, і щойно так він засинає. А то файс[113], що?
Річинським, зокрема Катерині, було не до Марининих файс розповідей. Голова докторової Безбородькової була до очманіння забита одним: згоріло її грошове зобов'язання у сейфі Сулімана чи, боронь боже, уціліло? Відомо було (очевидно, дуже загально), що частину грошових купюр і цінних паперів урятовано.
Від салонів через базар до шинків велися розмови про те, чи банк прийме засмалені банкноти.
Катерину цікавило ще інше: а якщо на грошовому зобов'язанні буде підсмалений підпис, зберігатиме воно юридичну чинність?
Коли сумніви надто перевтомлювали її, для розрядження нервів віддавалася Катерина заспокійливим мріям: її зобов'язання згоріло, а Суліман ніколи не повернеться до психічної рівноваги. І вона нарешті може сказати самій собі:
"Я — щаслива!"
Та це уявлюване щастя було дуже короткочасне. Наче морський прибій, знову і знову повертався сумнів: а що, коли її зобов'язання Суліманові, ціле й неушкоджене, попало в руки слідчих органів?
Нещастя примирило Катерину навіть з богом. Не могла не вірити в його всемогутність, але вже зідеалізувала собі його, як у дитинстві.
"Бог зарозумний, щоб бути милосердим, але він і не садист. Не може бути, щоб він піддавав мене аж таким випробуванням. Зобов'язання згоріло. Його нема. Будемо вважати, що його ніколи й не було, хіба що у… хворій уяві маклера. А якщо згорів підпис, а на рештках залишився мій почерк? А якщо збереглося повністю?"