По дорозі спитав комендант прокурора:
— Не пригадуєш собі, пан, коли ми мали останнє вбивство?
Прокурор мовчки, але значуще взявся за горло. Замість нього відповів Матіясек:
— Коли не враховувати намаганого вбивства по вулиці Зеленій, то три місяці був спокій. А де ж лікар?
Заговорив про лікаря тільки для того, щоб мати привід перед комендантом-недоуком блиснути своєю ерудицією.
— Між іншим, цікаво, панове, що в кодексі Юстініана, початок другої половини першого століття нашої ери, сказано: "Медіціон сунт пропріє тестес, сед магіс ест юстіціум квам тестігомніум", тобто: "Лікарі, власне, не свідки, вони більше судді, ніж свідки".
Прокурор мовчав з огляду на своє горло, а комендант з досади, що той молокосос хоче за всяку ціну заімпонувати йому своїми знаннями. Розчарований такою неувагою, Матіясек брив далі:
— Цікаво, наприклад, що лікар Антістій, який розслідував убивство Юлія Цезаря, відзначив, що на його трупі було двадцять три рани і лише одна з них смертельна.
Прокурор не втерпів (хоч передранішні мряки — смерть для горла), щоб знову не поглузувати собі над Матіясеком:
— Ви б, колего, переповіли нам ще зміст п'ятитомного трактату Сі Юаньлу, виданого, якщо не помиляюсь, десь близько 1250 року. Гм-м… г-гм… не маю права на такій погоді два слова сказати… г-гм… г-гм…
— Я, власне, хочу панові Матіясекові подякувати за лекцію, — їдко замітив комендант. Не зносив Матіясека, як, зрештою, і всіх інтелігентиків у поліції, де ще донедавна панувала майже виключно своя вяра[63].
Прокурор, ступаючи слідом за великаном комендантом, думав з обуренням:
"Це — хвалько. Явився, начеб тільки що вирвався з рук перукаря, а той неотеса як би з стайні вискочив. На службу у нечищених чоботях — скандал. Комендант повітової поліції! Вискочка. Напевно, походить з хлопів. Поліція декласується. Факт. Недобре. За Австрії набирали до жандармерії всяких недокінчених гімназистиків, а при вільній Польщі допускається у поліцію всяке дрантя, аби лише мало у метриці — "жимсько-католицького визнання". Недобре. Так може декласуватися не лише одна поліція, але й уся адміністративна верхівка. А який вихід? Освіта. Середня освіта для рядових і право[64] для вищих службовців".
Не мав охоти ламати собі голови над загадкою вбивства. Одна думка, що при оглядинах доведеться йому теж замовити декілька слів на такому повітрі, відганяла від нього всяку охоту до справи.
— Де та Вузька? — спитав комендант слідчого, побоюючись, що вони йдуть у протилежному напрямі.
Сонливість пройшла в нього, а тепер страшенно хотілося пити. Примикав на мить повіки і бачив склянку компоту на нічній тумбочці, якої ще ніколи не забула поставити йому жінка перед сном.
— Зараз наліво, прошу пана коменданта, і буде Вузька.
"Підлиза, — подумав комендант, — міг би звертатися до мене як до старшого колеги без "прошу пана".
Пройшли ще кількадесят кроків, скрутили наліво, і комендант відразу впізнав Вузьку, де колись брав участь в обшуці (ревізії) в домі одного типа, запідозреного у фабрикації фальшивих закордонних паспортів.
На вид лежачої посеред Дороги людини прокурор приспішив кроку. Хоч ішов позаду, першим опинився біля трупа.
Блиснув кишеньковий ліхтарик.
Комендант нахилився над убитим.
— Отвір вихідний… Постріл з близької віддалі. Цілив межи очі.
— Тут уже був хтось біля нього, — зауважив Матіясек, розглядаючи сліди.
— Ясно, — бевкнув сердито комендант, — залізничник.
— Пан комендант мене не зрозуміли. Маю на думці слід жіночого черевика.
— Шукай, пан, гільзи, а не жіночих слідів. Я у своїй практиці мав випадок, коли при сліпому пораненні і одному вхідному отворі в каналі виявилося дві кулі.
— При одному сліпому пораненні і одному вхідному отворі д в і кулі в каналі? Яким робом? Пан комендант дарують, але це практично неможлива річ.
— Отож, отож, — комендант з особливим задоволенням брав реванш над ерудованим молокососом. З дозволу сказати, слідчим суддею. "Ти, дурню, знаєш те, що вичитав у книгах, а я те, що власним досвідом здобув".
Матіясек не міг надивуватись винятковому випадкові.
— Як же це так? Можна хіба припускати, що два послідовні вистріли, один за одним, дали один отвір…
— Дурниця! — бевкнув прокурор. Він однією рукою тулив кашне на шию, а в другій тримав ліхтарик, яким шукав гільзи.
— А що пан прокурор думає?
— Горло, — прохрипів той.
Комендант знов нахилився над убитим, взяв його за волосся, щоб підняти голову та приглянутись обличчю, але рука сковзнула по вогкій холодній гладі чупра. Когось іншого це вивело б з рівноваги, але не коменданта. Він не міг відмовитись від тріумфу над Матіясеком навіть у цій винятково невідповідній хвилині.
— Пан прокурор мають рацію: дурниця! Такого ніколи не буває, щоб два послідовні постріли дали тільки один отвір. Це знає з практики і найтупіший рядовий поліцай.
— Дивуюся, що пан слідчий суддя…
Цікаво, що?
Річ правдоподібно малася так, що куля з першого пострілу з якоїсь причини залишилася у стволі. При другому пострілі перша і друга кулі вилетіли слідом одна за другою і дали, пане слідчий суддя, тільки один отвір.
Казуїстика, що?
Перемагаючи відразу, комендант всунув руку під підборіддя мертвої людини, повернув її голову лицем трохи вбік і мовчки вилаявся.
Впізнав.
По кінчику носа і галстуку. Власне кажучи, ці дві прикмети доповнили себе взаємно.
Не могло бути жодного сумніву.
Знервований до краю, комендант відійшов убік, буцімто шукаючи по всіх кишенях портсигар.
— Є, панове, гільза! — зрадів прокурор. — Як я і припускав, браунінг-два!
— Чому лікар не приходить? — Матіясекові почала видаватись підозрілою поведінка коменданта.
— Замовкни, пан! — прицикнув на нього той і, звертаючись до обох, сказав не своїм голосом: — Придивіться краще, що за несподіванку зготовили нам… ті шубравці! Ви, панове, поки що залишитесь тут, а я повернуся на комендатуру. Скажу вислати паку. Револьвери при вас?
— В мене є, — сказав прокурор, тримаючись за горло.
— Гаразд. Тіло відправити у морг. Хай при консервації ужиють всіх можливих заходів. О десятій чекаю панів в себе в кабінеті.
Коли Ясь Качуровський за три години ще раз прийшов на вулицю Вузьку, то, якби не стежка, що веде в поле, не знайшов би місця, де ніччю вбито людину.