— Не пригадую собі такої, — збрехав Безбородько.
— Не пригадуєте собі панну Валю? Ту, що в нашівськім шпиталі працювала?
— А… ту… щось, наче крізь сон…
— А чого ж вона має панові докторові снитись, коли пан доктор часто мав оказію бачити її наяві? Вона казала панові докторові файно кланятися…
Безбородько був певний, що маклер не зустрічався з Валечкою. Дивувався лише, звідкіль знає він про той зв'язок і з якою метою витягнув його на денне світло.
Катерина, на велике задоволення Безбородька, не надала жодної уваги репліці маклера. Так була зайнята її думка самим Суліманом.
— Зрозумійте нарешті, Суліман, я не хотіла б повторяти того, що вже раз вам сказала… ви — жид, а вона католичка. І до того ще дочка католицького священика. З священичого роду з коліна в коліно.
— Ой, — Суліман зробив характеристичний рух, начеб заслонявся перед ударом з боку Катерини, — сховайте, пані Катрусю, свої коліна, бо я їх дуже боюся! Що мені пані докторова буде говорити, то я навіть слухати не хочу. Весь світ знає, що Пілсудський був масоном, а хоронив його католицький біскуп… хоч трошки, ну, було непорозуміння у вищих сферах… А пані Пілсудська теж від нашої віри — і нічого… була панею президентовою Речі Посполитої Польської, а пані Катруся буде мені тут про коліна говорити…
— А, — знетерпеливилася Катерина, за що з місця згудила себе. — Як ви не розумієте, що вольно воєводзє, то не вольно тобє, смродзє!.. Що Суліман рівняє себе до Пілсудського чи Нелю до пані Пілсудської? — навмисне поставила знак рівняння між Річинськими і маклером. — Ви ж не зміните своєї віри, а Неля теж не перейде на Мойсееве віросповідання ані на безконфесійність[32], а без цього ніхто не дасть вам цивільного шлюбу…
— А я й не думав зміняти віру, — трохи здивувався, трохи образився Суліман. — Звідки те пані Катруся взяли? Файний мені інтерес позбутися своєї віри! Спитайте свого пана доктора, чи він захотів би міняти свій фах… А моя віра — може, це смішно комусь, але моя віра — то моя спеціальність, фах, пані Катрусю! Суліман-єврей є собі малий король від малої біржі в малім містечку, а ким буде Суліман-вихрест? Я не побожний єврей. Ні! Я зовсім не побожний чоловік. Для Нелюськи можу їсти солонину, але міняти віру? Що то значить? В моїм віці міняти спеціальність? А котрій жінці потрібний чоловік без спеціальності? Пані Катруся теж не побивалася б так за паном доктором, аби пан доктор, ну… не був паном доктором, правда?
На одну мить видалося Катерині, що в очах маклера майнув шалений вогник. Блиснув і згас, але в часі короткому, наче блискавка, побачила вона перед собою обличчя психічно хворої людини. Господи, невже ж здогади Марині — це правда?
Як, яким словом, яким жестом, якою інтонацією, мучила себе, ще раз спровокувати в його оці той спасенний, єдиний для неї шалений вогник?
Пішла на провокацію.
— А мама, знаєте, Суліман, здається, не мала б нічого проти вас як зятя… Мама вас дуже любить…
Заки Суліман встиг закрити руками очі, Катерина добачила сльози в них.
Перемігши спазм, промовив з серцем:
— Пані добродійка Річинська добра людина, дай їй боже здоров'я! Як вона ладна віддати дочку за комуніста, то чому не має дати за єврея? Хто страшніший для ксьондзів — більшовики чи євреї? Мені щось здається, що "товариші"… Мені, темному маклерові, так здається, а що на це панна, пардон, пані Катруся?
Провокація увінчалася успіхом. У маклера почалося маячіння. О господи, якщо ти допоможеш мені, кожної п'ятниці до кінця життя служба божа до серця Ісусового.
Не дивувалася ані не сумнівалася словам хворої людини.
— Суліман знає, що одна з моїх сестер виходить за комуніста? А котра саме? Мені було б дуже цікаво знати. Зоня, Оля а чи Слава?
Суліман перемінив вираз обличчя. Очевидно, видалося йому щось підозрілим в інтонації голосу Безбородькової. Допитливо глянув на Безбородька, потім на Катерину.
— Пані Катруся строять собі жарти, а то справа поважна…
— Що… що поважна справа?
— Пані Катрусі аж треба говорити? То я мовчу. Аби лише не плакали ті, що сміються тепер. — Його гарні очі блисли зловіщо. — Пані Катруся в одному дуже помиляється. Суліман ще при здоровому розумі й знає, що говорить.
Катерину пройняв страх: невже ж він відгадав її думки?
— Суліман, будемо говорити відкрито.
— Ну, ну, — посміхнувся він, — пані Катруся вже рік цілий лякають відкритою розмовою, а я не можу її дочекатися… Що значить — відкрито чи замкнуто? Я щось не дуже розумію… Ну, ну, я слухаю…
— Може, це буде вам неприємно, але треба дивитися правді у вічі. Ви, крім усього іншого, застарі для Нелі. Вона може вам у дочки годитись. Вона може гидуватись вас… і воно напевно так…
Катерина ужила аргументу, яким колись хотіла завдати смертельної рани Безбородькові. Як у той туманний ранок після пошлюбної ночі, так і тепер замкнула очі з страху за свою сміливість.
"Він зараз кинеться на мене, а той йолоп навіть не здогадається стати в моїй обороні".
Коли після хвилі страшного очікування розплющила очі, то побачила на обличчі маклера замість гніву відблиск великого душевного задоволення.
— Пані докторова дивується, що Суліман щасливий? Я не буду багато говорити. Я лише скажу, що на моїм місці пані Катруся теж була б така сама. Суліман може щасливо посміхатись, бо Суліман — ша! — щось знає. Один тільки Суліман знає, і то добре. Йой, то дуже добре.
Він потер з задоволенням руки, а в Катерину знову почала вступати надія, що, може, господь таки змилосердився над нею і відібрав йому розум. Господи, воля твоя пресвятая, дай так, щоб це було правда.
— А що Суліман знає? — спитала ласкаво, довірливо заглядаючи йому у вічі.
— Я знаю те, що знаю. А чого пані докторова така цікава? А може, то мій секрет? Я не хочу, щоб через мої секрети пані докторовій голова боліла. Я скажу… Ну, я знаю, що я був колись Нелюсьці гидкий. Пані докторовій подобалося це слово сказати до мене — "гидкий"? Я так не сказав би пані докторовій, хоч би воно й було правда. Я був страшний Нелюсьці. Вона воліла кляштор[33], чим мою любов, але тепер, хай пані докторова уважно слухає, все перемінилося. І тому Суліман щасливий.
— Та що ти, жінко, слухаєш теревенів… Хіба ти не бачиш, що маєш вар'ята перед собою? Бреше він тут усе… ану-бо, забирайтеся, аби мої очі вас більше не бачили! — зірвався розпашілий (Катерина вперше замітила, що в нього трусяться руки) Безбородько, вказуючи маклеру рукою на двері.