І вона подумала, що якби їй доводилося утримувати тільки себе, у неї зоставалося б сімнадцять доларів на тиждень.
Але все лишалось по-давньому до бруклінської пригоди Герствуда, що, як ми знаємо, збіглася з успішною імпровізацією Керрі. Вона почала відчувати, що їй конче треба вирватись на волю. І вона вирішила залишити Герствуда, щоб у такий спосіб примусити його дбати про себе. Проте він почав поводитись якось чудно, і вона побоювалась, що спекатись його буде не так просто. Чого доброго, він ще почне її переслідувати, розшукуватиме в театрі. Керрі не була певна, що він здатний на це, але все ж припускала таке. Поява ж його в театрі була для неї небажана, і ця думка непокоїла її.
Розв'язку прискорила нова подія. Керрі запропонували зайняти місце однієї актриси-інженю, що заявила про своє бажання залишити трупу.
— Скільки ти одержуватимеш? — запитала міс Осборн, щойно дізналась про цю приємну новину.
— Я не спитала, — відповіла Керрі.
— А ти дізнайся. Боже мій! Якщо ти не домагатимешся, то ніколи нічого не матимеш. Проси не менше сорока доларів на тиждень.
— Та ні, що це ти! — вигукнула Керрі.
— Неодмінно! — наполягала Лола. — У всякому разі, спробуй.
Керрі, нарешті, піддалася на ці умовляння, але вирішила почекати, і тільки коли режисер сказав їй, яке убрання потрібне для нової ролі, вона запитала:
— А скільки я тепер одержуватиму?
— Тридцять п'ять доларів, — відповів режисер.
Керрі здивувалась і зраділа; вона й не подумала просити сорок. Не тямлячи себе від радості, Керрі мало не задушила в обіймах Лолу, яка, почувши про це, повисла в неї на шиї.
— А все ж таки ти повинна б одержувати більше, — зауважила Лола. — Тобі ж тепер доведеться самій платити за костюми для сцени.
Згадавши про це, Керрі перелякалась. Де ж узяти грошей? У неї не було ніяких заощаджень. А незабаром знов треба платити за квартиру.
"Не платитиму, і край! — вирішила вона, заклопотана своїми витратами. — Ця квартира мені ні до чого. Не віддам своїх грошей. Переїду, і все!"
Як на те, й Лола ще настирливіше повторила своє запрошення.
— Давай жити разом! — благала вона. — У нас була б така гарненька кімнатка, та ще майже за безцінь.
— Та я б з охотою, — щиро призналася Керрі.
— Ну то й добре! — вигукнула Лола. — Нам буде так чудово разом!
Керрі замислилась.
— Я, мабуть, так і зроблю, — промовила вона і додала: — Але ще не зараз.
Скоро той намір ще зміцнів. Треба було негайно замовляти костюми для сцени, день сплати за квартиру теж наближався. Герствуд ставав усе мовчазніший і похмуріший, і в його бездіяльності Керрі знаходила виправдання для себе.
Перед сплатою комірного і в нього виник новий план. Вимоги все численніших кредиторів ставали надто дошкульні, і зволікати з сплатою було дедалі важче. Щомісяця двадцять вісім доларів за квартиру — це забагато.
"Для неї це важко, — думав він. — Ми б могли обійтися дешевшим помешканням".
Ці міркування він виклав якось за сніданком.
— Тобі не здається, що ми забагато платимо за квартиру? — спитав він.
— Авжеж, забагато, — відповіла вона, ще не розуміючи, куди він хилить.
— По-моєму, ми могли б обійтися меншою квартирою, — провадив він. — Нам не потрібно стільки кімнат.
Якби Герствуд уважніше придивився до Керрі, він помітив би, яка вона стурбована таким свідченням того, що він не збирається розлучатися з нею. А він не бачив нічого надзвичайного в тому, що пропонував їй спуститися ще на один щабель нижче…
— Ах, я не знаю, — промовила вона, одразу насторожуючись.
— Тут поблизу, напевне, можна було б знайти кімнату з кухнею, а цього нам цілком вистачило б.
Все в Керрі повстало проти цього.
"Нізащо! — подумала вона. — А хто ж заплатить за переїзд? І потім — зостатися з ним в одній кімнаті!" Вона вирішила, що треба швидше використати гроші на придбання костюма для сцени, поки не пізно. Свій намір вона здійснила того ж дня. Після цього їй уже не лишалось нічого іншого…
— Лоло, — сказала вона, входячи до подруги, — я згодна перебратись.
— Ну от і чудово! — вигукнула Лола.
— А можна це влаштувати одразу? — спитала Керрі.
— А чого ж!
І вони, пішли оглянути кімнату. У Керрі лишалося ще десять доларів — цього було досить, щоб заплатити за квартиру і прохарчуватись. Надбавка в театрі почне йти тільки через десять днів, отже, чекати її доведеться сімнадцять днів. Вона внесла половину плати за їхнє нове житло.
— Ну, тепер у мене зосталось рівно стільки, щоб дотягти до кінця тижня, — призналася вона.
— О, в мене є гроші! — відповіла Лола. — Якщо тобі треба, я можу позичити тобі двадцять п'ять доларів.
— Ні, спасибі,— сказала Керрі,— я думаю, що обійдуся.
Вони вирішили, що переїдуть через два дні, у п'ятницю.
Тепер, коли все було влаштовано, серце Керрі раптом стиснулось. Вона почувала себе просто злочинницею. Щодня бачачи Герствуда, вона розуміла, що при всій його непривабливості в ньому є щось зворушливе.
Керрі поглядала на Герствуда того вечора, коли поклала собі остаточно піти від нього, і він уже не вдавався їй таким недотепним і нікчемним. Він просто знедолений, йому не поталанило в житті… Тьмяний погляд, постаріле обличчя, безсилі руки, а у волоссі, здається, проглядає сивина… Не догадуючись про біду, що нависла над ним, він гойдався у кріслі й читав газету, а Керрі все дивилась на нього.
Знаючи, що скоро кінець, вона стала уважніша до нього.
— Сходи, будь ласка, купи банку персикового компоту, — попросила вона і поклала на стіл два долари.
— Гаразд, — відповів він, кидаючи здивований погляд на гроші.
— Може, знайдеш ще добру спаржу, — додала вона, — то візьми. Я її приготую на обід.
Герствуд підвівся, сховав гроші, накинув пальто і взяв ка пелюх. КеррІ звернула увагу на те, яке все в нього пошарпане, як він убого виглядає. Це було помітно і раніше, але тепер вразило її особливо гостро. Може, він і справді нічого не міг вдіяти? В Чікаго доля йому усміхалась. Керрі пригадала, який у нього був вигляд у ті далекі дні, коли він чекав її в парку. Який веселий він тоді був! І який чепурний! Чи ж тільки він сам у всьому винен?
Він повернувся і поклав на стіл куплене й решту.
Залиш це в себе, — сказала вона. — Нам ще щось буде потрібне.