"Ні до чого це все, — вирішив він. — Час уже вертатись додому".
Тепер, коли гроші вже кінчались, він почав помічати, що навіть кращий його костюм виглядає не блискуче. Це було дуже прикро.
Керрі повернулась значно пізніше.
— Я сьогодні побувала в кількох театрах вар'єте, — сказала вона. — Треба мати готовий репертуар. Без цього вони не приймають.
— А я бачився де з ким із пивоварів, — промовив Герствуд. — Один з них обіцяв влаштувати мене тижнів через два-три.
Бачачи, в якому вона розпачі, він мусив прикриватись хоч брехнею. Млявість захищалась перед енергією.
У понеділок Керрі знову пішла в "Казино".
— Хіба я сказав вам зайти сьогодні? — спитав антрепренер, обводячи поглядом прохачку, що стояла перед ним.
— Ви сказали — "в понеділок", — розгублено відповіла Керрі.
— Маєте який-небудь досвід? — спитав він досить суворо.
Керрі призналася, що ніякого досвіду не має.
Він знову обвів її поглядом, перегортаючи далі якісь папери. Він потай милувався цією гарненькою молодою жінкою із стурбованим обличчям.
— Приходьте в театр завтра вранці,— сказав він.
Серце Керрі мало не вискочило з грудей.
— Добре, — насилу спромоглася вона вимовити.
Вона зрозуміла, що він справді хоче прийняти її, і рушила до дверей.
Невже він дасть їй роботу? О боже милостивий, невже можливе таке щастя?
Гамір великого міста, що долинав крізь розчинені вікна, одразу здався їй приємною музикою.
І ніби у відповідь на її сумніви, остаточно розганяючи їх, різкий голос додав:
— Глядіть же, приходьте вчасно, бо як спізнитесь, то вас не потребуватимуть.
Керрі хутенько вийшла. Тепер її не турбувала Герствудова бездіяльність. У неї є робота! У неї є робота! Ці слова бриніли в її вухах, наче пісня.
Вона була в такому захваті, що їй не терпілося швидше розповісти про свою радість Герствудові. Але поки Керрі дійшла до дому, вона встигла зіставити факти, і їй упала в око дивна річ: їй пощастило знайти роботу за два-три тижні, а він ледарює ось уже скільки місяців.
"Чом же він нічого не знаходить? — просто спитала вона себе. — Якщо мені пощастило, то він і поготів міг би щось знайти. І не так воно тяжко мені було".
Вона забула про свою молодість і вроду. Хіба ж могла вона, в своєму піднесенні, зрозуміти, якою перепоною на шляху людини стає вік?
Такий завжди є голос успіху.
Проте вона все ж не змогла зберегти свою таємницю. Вона намагалася триматись спокійно, байдуже, але прикидання було надто видиме.
— Ну що? — спитав Герствуд, прочитавши в неї на обличчі радість. —
— Я знайшла роботу!
— Справді? — промовив він, зітхаючи з полегкістю.
— Так.
— Що ж це за робота? — спитав він, і його раптом опанувала певність, що тепер і йому попадеться щось добре.
— Хористкою, — відповіла вона.
— Це не в "Казино", як ти розповідала?
— Так, у "Казино", — відповіла Керрі.— Завтра я вже йду на репетицію.
Керрі була така щаслива, що охоче почала розповідати. Герствуд, вислухавши її, спитав:
— А ти вже знаєш, скільки будеш одержувати?
— Ні, я не хотіла питати. Здається, вони платять доларів дванадцять-чотирнадцять на тиждень.
— Так, я теж так думаю, — сказав Герствуд.
Того дня, коли трохи розвіялась їхня тривога, у них був добрий обід. Герствуд вийшов поголитись і повернувся з величеньким шматком філе на печеню.
"Ну, завтра і я піду пошукаю", — подумав він і з новою надією підвів очі, завжди тепер втуплені в землю.
На ранок Керрі з'явилася вчасно, і її поставили в кордебалеті з іншими хористками. Перед нею відкрився величезний порожній напівтемний театральний зал, пишно оздоблений; після вчорашньої вистави з нього ще не встигли вивітритися пахощі парфумів і дух розкоші. Її огорнув священний трепет і радість. Вона благословляла цю казку, що стала дійсністю. Так, вона докладе всіх зусиль, щоб бути гідною цього місця! Воно підносить її над масою, рятує від бездіяльності, злиднів і нікчемності. Щоб побачити це видовище, люди приїжджають сюди вичепурені, в каретах. Тут — осереддя блиску й веселощів. І вона, Керрі,— частка цього!
о, якби тільки зостатись тут назавжди, і які щасливі будуть тоді всі дні її життя!
— Як вас звуть? — спитав режисер, що провадив репетицію.
— Маденда, — відповіла вона, миттю пригадавши ім'я, що колись обрав для неї Друе в Чікаго, — Керрі Маденда.
— Так ось, міс Маденда, — промовив режисер, як їй здалося, дуже люб'язно, — станьте ось туди.
Потім він гукнув іншій хористці, яка вже стояла серед інших.
— Міс Кларк, ви будете в парі з міс Маденда!
Міс Кларк виступила наперед, і Керрі побачила, куди їй іти. Репетиція почалась.
Керрі скоро переконалась, що хоч це тренування і нагадувало трохи репетиції, на яких їй довелось побувати в залі Евері, але режисер поводився куди різкіше. Її вразила у свій час вимогливість і зневажливий тон містера Мілліса, але тутешній режисер був не менш вимогливий і на додачу страшенний нечема. Що далі йшла репетиція, то частіш він лютував від усякої дрібниці й гучніше горлав. Було цілком очевидно, що він нітрохи не шанує гідності й скромності всіх цих молодих жінок.
— Кларк! — гукав він, маючи на увазі, звичайно, міс Кларк. — Чом ви збиваєтеся з ноги?
— По чотири праворуч! Праворуч, я кажу праворуч! Господи! Та прочумайтеся ж ви! Праворуч!
Останнє слово він уже не кричав, а дико ревів.
— Мейтленд! Мейтленд! — раптом гукнув він.
Невисока, добре вдягнена дівчина, хвилюючись, виступила вперед. Керрі навіть здригнулася від співчуття і ляку.
— Слухаю, сер — сказала міс Мейтленд.
— Що у вас з вухами?
— Нічого, сер.
— Ви розумієте, що значить "колона, ліворуч"?
— Так, сер.
— То чого ж ви кидаєтесь праворуч? Хочете поламати шик?
— Та я ж збиралась…
— Mенe зовсім не цікавить, що ви там збирались! Прочистьте вуха!
Керрі щиро співчувала і тремтіла за себе.
Ще одній хористці довелось вислухати догану.
— Стійте! — зарепетував раптом режисер, піднявши обидві руки, ніби в розпачі й нестямі.
— Елверс! — гаркнув він. — Що в вас там у роті?
— Нічого, — відповіла міс Елверс, а її сусідки ніяково осміхались, мнучись неспокійно.
— То ви що, розмовляєте?
— Ні, сер.
— Ну, то не роззявляйте ж рота! А тепер усі разом, ще раз!
Нарешті дійшов ряд і до Керрі. Біда сталась тому, що вона надто вже старалась виконувати все, що було сказано.