Старовський
Чи бачив хто, щоб повернувсь Карпо?
Голоси
А хто ж його тепер згадає?.. Наче
Не бачили…
Коваленко
Не бачили ви? Як?
Та він же був! Згадайте ліпше ви!
Голоси
Та, може, й був, а може, ні — невпомку…
Старовський
Ото ж то й є!.. От бачите ви всі,
Що не вернувсь Карпо тієї ночі,-
То й не його полковник випускав.
Коваленко
Кого ж? Скажи!
Старовський
Хіба про те я знаю!
А може, хто приходив од ляхів,-
Ти й випустив, йому сказавши й гасло.
Коваленко
Обібрано тебе, щоб речником
Ти в раді був, то можеш те казати;
Коли б же ти мені таке сказав
Не речником, не в раді,— смертним боєм
Я б допевнивсь, де право ти здобув
Собі таке, щоб смів мене ганьбити
І зрадою плямити честь мою!
Та ти — речник... Панове отамання,
Громадськії мужі і ви усі
Товариші і братчики-козацтво!
Ви знаєте, що я не перший рік
По правді тут між вами козакую,
Ви бачити самі могли, чи я
Коли хиливсь до ворога лихого?
Ви знаєте, що у житті мені
Дорожчого нема за нашу волю,
Ви знаєте: я боронив її!..
А він плямить великою ганьбою
Тепер мене!.. Чи вірите тому?
Голосів кільки
Не віримо!.. Хіба ж таки не знаєм?..
Не віримо, щоб ти лихе зробив!
Коваленко
Коли б я міг таке страшне вчинити.
Коли б хотів я зрадити братів,-
Не кинувсь би учора я до бою,
Я б не спинив лукавих ворогів,
Я б попустив їм тут запанувати...
Не відаю, як сталося се так,
Що всі Карпа не бачили: він, мабуть,
Не спавши ніч, проспав учора день,
А ввечері його з листом послав я.
Я знаю сам, який козак Карпо,
Не думаю, щоб він признавсь на муках.
Тут сталось щось... його не розберу
Я поки ще... Та дайте трохи часу,-
Ми знайдемо, хто зраду сю вчинив,
Скараємо за сю тяжку провину.
Голоси
Гаразд!.. Гаразд!.. От добре промовля!
Шукатимем усі того злочинця,
Ізнайдемо,— то смерть тоді йому!
Оксана
(Вбігає, задихавшись.)
Стривайте-бо!.. Помилуйте для бога!..
Не винен він, нічого не зробив…
Не заробив ніякої він кари…
Я знаю!.. Я...
(Спиняється, задихавшись.)
Лясковський
Та що там знаєш ти!
Оксана
Ні, се не він!.. Я зараз ось... я зараз...
Догадуюсь, що винна в сьому я…
Білоченко
Та як се?.. Ти?!.
Коваленко
Оксано, ти вчинила?..
Та що-бо ти!.. Не може бути, ні!..
Ти не могла такого учинити!
Крицький
Чи то ж могла ти зрадити нас, пані?
Тому ніхто з нас віри не пойме.
Оксана
Мені усе Горпина розказала...
Не так воно!.. Скажу вам, як було...
Коваленко
Кажи усе, та тільки щиру правду,
Чужих провин на себе не бери.
Оксана
Ні, не візьму... До мене батько вчора
Із табора ворожого прийшов...
Горленко
Чий батько?
Оксана
Мій... На сором мій, на горе
Він не своїх боронить,— ворогів.
Білоченко
Та як же б він пройшов сюди у місто?
Оксана
Потайником він позавчора вліз…
Іще ж тоді ви там не засипали…
А як уже засипали,— не міг
Він вилізти і смерти сподівався.
Тоді згадав, що в його є дочка,-
Прийшов, благав, щоб я його пустила…
Карав мене він словом дошкульним,
Прокльонами страшними нахвалявся…
То ж батько мій!.. Віддать його на смерть
Я не могла — хоч він і відцурався
Мене й усіх... У хвірточку малу
Хотіла я уже його пустити,
Коли се йде Василь... Мерщій тоді
Сховала я в світлицю другу батька…
Там він сидів і, мабуть, звідти чув
Все, що Василь казав тоді Карпові…
Оце й усе... Ви бачите: я винна,-
Карайте ж так, як заробила я,
Невинного ж ви визволіть од кари.
(До Коваленка.)
Прости мене, дружинонько моя,
Що честь твою я вчинком сим сплямила!.,
Я думала, що краще так зроблю,
Я думала,— мене не зрадить батько…
Не знала я, про що казав з Карпом…
Прости мене!.. Ти бачиш: винна — я...
Коваленко
Ой, господи!.. За віщо ж сяя кара?!
Усі який час мовчать.
Крутько
(Кричить.)
А що тепер?.. І викрилось усе!
Полковника воно і не минуло!..
І зрада та в господі в його!.. Бач!..
Старовський
Вже враджено того скарать на горло,
Хто се вчинив. Злочинницю знайшли,
І присуд той на неї впасти мусить.
Жилинський
А мусить же! Вже ставсь над нею суд:
Вести її, зрадливую, на страту!
Крутько і ще дехто
Авжеж вести!.. За зраду!.. На поміст!..
Старовський
Хай буде так!.. Полковникова пані!
Ти зрадника і шпига, що прийшов
Підглядіти, як місто звоювати,
Не віддала до рук старшині... Ти,
Ховаючись, його пустила з міста:
Вчинилася велика зрада тим,-
За се ти вмреш!..
Крицький
Стривайте! Ще не так!
Старовський
Чому не так?
Крицький
Бо ми не те судили,
Що бачимо... Повинні зважить ми,
Чого і як вона зробила діло:
Се ж батько був! Се ж батько проклинав!
Не відала ж вона, про що полковник
Казатиме таємно до Карпа!..
Білоченко
Не зрада се, а помилка була;
І можемо сю помилку простити.
Старовський
Не можемо! Гарячий час тепер,
Та щоб таке в нас коїла жінота?
Вже ж наш народ і під Ханенком є,
І всяких є там родичів багато,
То будуть їх пускать та випускать!..
Тепер одну помилуєм, то й кожне,
Як трапиться, зробити схоче так.
Яка ж тоді у нас і вірність буде?
Се не війна, не оборона в нас,
А чортзна-що!
Жилинський
Авжеж ладу не буде!
Старовський
Порядок нам дають уже баби!..
Ех, бабії! Вам однієї жалко…
Жалійте!.. Хай!.. То всі ми пропадем
Отак, як ті всі десять душ, що вчора
Убито в нас!.. Вона ж се наробила!
Голоси
Не простимо за се!.. Хай умира!..
Білоченко
Ой, братчики, та ну-бо схаменіться!
Старовський
А я кажу: лилась козацька кров!
Коли її не помстимо, панове,
То се впаде на нас великий гріх.
Жилинський
Чи вам любіш одна якаясь баба,
Ніж десять душ лицарства козаків?
Голоси
Ні!.. Ні!.. Не так!.. Нам козаки дорожчі!
Крицький
Хіба ж вона занапастила їх?
Крутько
Дурниця все! Вести її на страту!
Голоси
Нехай іде!.. Нехай!..
Інші голоси
Не буде так!
Зчиняється крик, більшість кричить: "Присуджено! Хай одбуває кару!"
Коваленко
Стривайте ще! Забули ви, що я
Полковник тут, що я чиню накази!
Ви винною взиваєте її,
На горло ви її вже осудили,
А я на те вам згоди не даю.
Старовський
Бо жінка се тобі, того й не хочеш.
Так зраджує нехай і далі нас!
Коваленко
Не зрадить, ні! Бо не було ж і зради.
Крутько
Що се за біс! За жінку обстає!..
Та сам же він є зрадник проклятущий!..
Та скинемо ми геть його, та й край!..
Однімемо ми пірнача у його!
Голоси
А скинемо!.. Однімемо!..
Інші голоси
Ба ні!
Не хочемо!.. Нехай пірнач у його!
Крутько
(штовхає одного козака, а тоді другого).
Кричи мерщій, що винен він!.. І ти!..
Голоси
Він зрадник!.. Вже ж!.. Його скарати треба!..
Нехай кладе полковницький пірнач!
Крутько
Бач, як воно!.. Ізрадили й байдуже!..
Се кожен так робитиме тепер!
Крутько перебігає то туди, то сюди, підмовляючи проти Коваленка.
Крики
Геть скинути!.. Не руш!.. Убить його!..
Обох убить!.. Беріть його, панове!
Насувають на Коваленка, але він махнув пірначем, обороняючися, і ті подалися назад.
Коваленко
Назад усі!.. Послухайте, панове!
Прошу я вас, дозвольте до тюрми
Замкнуть її, аж поки ся облога
Минеться тут. А там новий хай суд…
Крутько
(Перепиняє)
Щоб випустив її, та з нею й сам
Ти втік? Авжеж!..
Крики
Не хочемо!.. Беріть!
Коваленко
Та он ви як! Ви вже про те забули,
Що скільки раз життя вам рятував
І сам за вас я ранами окрився!
Забули все!.. П'яниці, гультяї
Тепер у нас у раді порядкують,
Немов звірі роздрочені ревуть,
Згубивши вже і розум ввесь, і правду.
Голоси
Та що се він плямує нас усіх?
Вже скинули його: беріть, та й годі!
І сміє він так лицарів старих
Ганьбити! Га? Ще блазень він!
А нуте! К чортам його! Вже скинули! Хапай!
(Насувають на Коваленка).
Коваленко
(замахується пірначем).
Назад, кажу!.. Бо хто підступить,— зараз
Почує він, який важкий пірнач…
Не вбереже він голови дурної!
Мовчанка.
Усе, що тут казала вам Оксана
Неправда те, бо се вчинив я сам:
Ведіть мене, а не її на страту!
Всі вражені стоять.
Оксана
(кидається до Коваленка).
Василечку!.. Ой не роби-бо так!..
Ой не кажи сього!.. Я ж винна, клята!
Коваленко
До мене тесть прийшов,— його я з міста
Сам випустив і гасло те сказав…
Ви бачите тепер, що я тут винний.
Оксана
Ні, Боже мій!.. Йому не вірте ви!..
Василечку! Єдиний мій, коханий!
Не умирай безвинний ти, живи!..
Не слухайте, що каже він, панове:
Се хоче він обрятувать мене,
На смерть іде, щоб я жила, огидна!..
Не винний він!.. Він зрадити не міг…
Коваленко
Чого ж ви всі замовкли? Я ж готовий
На страту йти.
Білоченко
Готовий ти, та річ
Непевна тут. Ми вірити не можем
Тобі тепер. Зробила се вона.
Коваленко
А я кажу, що я!.. Повинні вірить!
Вона вину на себе узяла,
А винен — я.
Крицький
Та нащо б так робити
Було тобі?
Коваленко
Навіщо? Знаю сам!
А вам того казати я не хочу.
Старовський
Що ж, братчики,— коли він сам признавсь,
То жінку ми не будемо карати,-
Скараємо його.
Лясковський
Авжеж його!
Видима річ, що тут у їх зробилось:
Він учинив і вчинок свій гидкий
Хотів сховать, а жінці жалко стало,
І гріх вона на себе узяла.
Коли ж признавсь, то мусить він умерти.
Голоси
Умерти!.. Так!.. Вже час кінчати суд!
Оксана
Ой ні, не так!.. Шановная громадо!
Бог відає, що збавите життя
Невинного — се ж гріх страшний вам буде!..
Не знаєте, хто винен? Так про те
Подумайте, кого вам більше треба
З нас двох: я вмру, то шкоди в тім нема;
А він умре — хто буде боронити
Од ворогів і місто се, і вас?
Коваленко
Не слухайте того, панове браття!
Оксана
Василечку! Не-так бо кажеш ти!
Не варта я, щоб рятувать мене
Твоїм життям!.. Така ціна велика
За зрадниці нікчемнеє життя!
Я вже один вчинила гріх великий,
Що зрадила своїх, а ти новий —
Ще тяжчий гріх, страшніший, положити
Силкуєшся на грішную мене —
Сю смерть твою!.. Який-бо ти недобрий!..
Се ж ти мене занапастити хочеш!
Помилуй же, Василечку, помилуй!
Хай я умру! Бо смерть — одна хвилина!
Радіючи я голову схилю
Під катову сокиру,— тільки б знати,
Що ти живий... Послухайся ж мене,
Єдиний мій, коханий мій, мій світе!
Коваленко
Дружинонько моя єдина, вірна!
Красуйсь, живи!.. Умерти мушу я…
Як ти умреш,— мені навіщо жити?
Прощай, моя утіхо найдорожча!
Прощай навік!.. Ну, братчики, ведіть!
Горленко
Не можна так, панове молодці!
Ви ж бачите: не знаємо, хто винен,
То як же ми скараємо його?
Лясковський
Скараємо, бо сам же він признався.
Білоченко
Та і вона ж призналася сама.
Старовський
Обох скарать, коли такеє діло!
Крицький
А правду ж де ти дів? А ще й суддя!
Дід Остап
Мовчав я все, панове товариство,
Бо я старий, вже й слова не складу…
Тепер же річ мені дозвольте зняти:
А може, й я вам добре що скажу?
Не знаємо ми, хто зробив се діло —
Вона чи він,— та знаємо ми те,
Що він у нас полковником у місті,
І міста він повинен берегти.
А не вберіг, і зрада учинилась,
І сам признавсь, ледачий, в зраді тій,
То й мусить він, а не вона умерти.
Коли не він зробив се,— він покрив!
Який же він козак та ще й полковник,
Коли йому дорожча баба ся,
Ніж козаки, преславне товариство?
На біса нам іздавсь такий бабій?
Скарать його, бо нам таких не треба!
Голоси
Гаразд сказав!.. Розумне слово се…
Нехай суддя тепер нам присуд каже!
Старовський
Чи волите, панове молодці,
На смерть скарать за зраду Коваленка?