— Отже, ви не вірите, що в ній є ті сили? — спитав Вільфрід.
— Я бачу в ній, — добродушно відповів пастор, — надзвичайно примхливу, зіпсовану батьками дівчину, вони запаморочили їй голову тими релігійними ідеями, про котрі я вам розповів.
Мінна легенько похитала головою, що означало заперечення.
— Бідолашна дівчина! — провадив пастор. — Батьки навіяли їй згубне возвеличення, що збиває з пантелику містиків, доводячи їх так чи інакше до божевілля. Вона дотримується дієт, що завдають чимало прикрощів Давидові. Цей добрий дідуган нагадує хирляву рослинку, що гнеться під найменшим вітром і розквітає під найслабкішим сонячним промінчиком. Його господиня, в якої він запозичив її незрозумілу мову, стала його вітром і сонцем; у його очах її ноги діамантові й чоло всіяне зорями; вона ходить, оточена сяйливим і білим повітрям; її голос супроводжує музика; вона володіє даром ставати невидимою. Попросіть у нього дозволу побачити її. Він вам відповість, що вона подорожує по зоряних землях. Важко повірити в такі казочки. Знаєте, всяке чудо так чи інакше нагадує історію про Золотий зуб. Отож ми маємо свій Золотий зуб у Ярвісі. Так, рибалка Дункер твердить, ніби він бачив то як вона пірнала у Фіорд, звідки виринала у вигляді гагари, то як вона ходила по хвилях під час шторму. Фергус, який випасає худобу на полонинах, розповідає, ніби в дощову погоду він бачив, що небо завжди було ясне над шведським замком і голубе над головою Серафіти, коли та виходила з дому. Багато жінок чують звуки величезного органа, коли Серафіта йде до храму, й цілком серйозно запитують у своїх сусідок, чи вони теж їх чують. А моя дочка, якою ось уже два роки захоплюється Серафіта, жодного разу не чула ні музики, не відчувала ні запаху неба, який, подейкують, наповнює повітря, коли вона проходить. Мінна, частенько повернувшись додому, розповідала, як ця дівчина наївно милується красою нашої весни; дочка приходила вся в пахощах, що їх виділяють перші паростки модрини, сосни або квіти, подихати якими вона ходила із Серафітою; але ж після такої довгої зими нема нічого природнішого за цю велику радість. Скажи, дочко, правда ж, що товаришування з цим демоном не має в собі нічого надзвичайного?
— Ці таємниці не належать мені, — відповіла Мінна. — Біля неї я знаю все, а коли опиняюсь далеко від неї, не знаю нічого; в її товаристві я перестаю бути сама собою, коли ж покидаю її, забуваю геть усе про те чарівне життя. Побачення з цим демоном схоже на сон, від якого в мене лишаються тільки ті спогади, на які вона виявляє свою волю. Я могла чути біля неї ту музику, про яку розповідають дружини Банкера та Еріксона, але певне, її забула, розлучившись із Серафітою; я могла відчувати біля неї небесні пахощі, бачити чудеса, про що більше не маю жодного уявлення, повернувшись додому.
— Мене дуже дивує, що, відколи я вас знаю, ви страждаєте біля неї, — сказав пастор Вільфрідові.
— Біля неї! — вигукнув чужинець. — Вона ніколи не дозволяла поцілувати себе, навіть доторкнутися до неї рукою; коли вона вперше подивилася на мене, її погляд викликав у мене ніяковість. Серафіта сказала: "Ласкаво просимо, ви ж бо мали сюди прийти". Мені здалося, що вона мене знає. Я здригнувся. Страх примусив мене вірити їй.
— А мене — любов, — докинула Мінна не почервонівши.
— Ви не глузуєте з мене? — спитав Бекер, добродушно засміявшись. — Чи ти, дочко, не уявляєш себе духом любові, а ви, пане, духом мудрості? Пастор випив склянку пива й не помітив, як Вільфрід здивовано зиркнув на Мінну.
— Киньмо жарти, — провадив священик. — Мені стало дуже прикро, коли я дізнався, що сьогодні ці дві навіжені зійшли на верхівку Фальбергу. Та, мабуть, дівчата перебільшують, вони, певне, піднялися на якийсь звичайний пагорб. Адже дістатись до вершини Фальбергу неможливо.
— Тату, — схвильовано сказала Мінна, — я ж бо перебувала під владою демона, коли сходила з ним на Фальберг.
— Ось що важливо, — сказав Бекер, — Мінна ніколи не обманює.
— Пане Бекер, — озвався Вільфрід, — запевняю вас, Серафіта так мене зачаровує, що мені бракує слів, щоб описати ці чари. Вона відкрила в мені таке, про що лише я сам міг знати.
— Сомнамбулізм! — сказав старий. — До речі, про багато подібних навіювань пише Йоган Вір як про явища, що їх можна пояснити і які колись спостерігалися в Єгипті.
— Дайте мені почитати теософські твори Сведенборга, — сказав Вільфрід, — я хочу пірнути в цю безодню світла, ви викликали в мене спрагу до них. Пан Бекер простяг томик Вільфрідові, який одразу ж почав читати. Було близько дев’ятої години вечора. Служниця принесла вечерю. Мінна приготувала чай. Повечерявши, всі взялися кожен до своєї справи — пастор читав "Трактат про чари", Вільфрід заглибився в томик Сведенборга, а дівчина заходилася шити, поринувши в свої спогади. Це були норвезькі посиденьки, тихий, задумливий вечір, сповнений квітів під снігом. Ковтаючи сторінки пророка, Вільфрід жив тільки своїми внутрішніми чуттями. Час від часу пастор напівсерйозно-напівсердито кивав на нього Мінні, яка сумовито всміхалася. Мінні здавалось, що їй посміхалося обличчя Серафітуса, яке ширяло в клубах диму, що огортали всіх їх трьох. Годинник вибив північ. З гуркотом відчинилися вхідні двері, у вузькому передпокої, що розділяв двоє дверей, почулися важкі квапливі кроки переляканого дідугана. Потім до світлиці зайшов Давид.
— Біда! Біда! — закричав він. — Ходіть до нас, ходіть усі! Там розгулялися нечисті сили! Вони у вогняних мітрах! Адоніси, вертумни та сирени! Вони спокушають її, так само, як спокусили на горі Ісуса. Ходіть прогнати їх.
— Упізнаєте мову Сведенборга? Мені нічого додати! — засміявся пастор.
Але Вільфрід та Мінна із жахом дивилися на старого Давида з розкуйовдженою сивою чуприною й розгубленими очима, в якого тремтіли припорошені снігом ноги, бо він прийшов сюди без лиж; до того ж старий був такий збуджений, ніби його пригнав сюди нестримний вітер.
— Що сталося? — запитала Мінна Давида.
— Нечисті сили хочуть знову заволодіти нею.
Почувши ці слова, Вільфрід закліпав очима.
— Ось уже майже п’ять годин вона стоїть, підвівши вгору очі й простягши руку; вона страждає й волає до Бога. Я ж не можу дістатись до неї, бо пекло виставило за вартових вертумнів. Вони звели залізний мур між нею та її старим Давидом. Як я доберусь до неї, якщо їй буду потрібен? Допоможіть мені! Ходіть помоліться!