Арриго знову жахнувся:
— Жити без королів?! Та королівську ж владу заснували наші предки! І, крім того, ми присягали!
Еллі і Фред переглянулися. Так, у цих підземних мешканців ще багато поваги до королів і важко її побороти.
Ввечері (тривалість дня в Печері визначалась з допомогою піскового годинника) дітей покликали в Оранжеві палати до короля Барбедо.
Король сидів на троні, його велика лиса голова злегка сяяла при світлі фосфоричних кульок.
— Як вас розмістили, феє Еллі? — запитав Барбедо. — Як годують? Чи нема у вас якихось бажань?
— У нас одне бажання, — відповіла Еллі, — відпустіть нас нагору.
— Це неможливо — мовив Барбедо, — принаймні доти, поки ви не повернете нам Сонну воду.
— Тоді відправте нагору гінця, хай перекаже Страшилі, що ми тут.
— Ні, ми цього не зробимо, — посміхнувся король. — Якщо нагорі довідаються що ви тут, вас спробують визволити, і це може призвести до великих неприємностей.
Еллі й Фред похмуро мовчали. Барбедо благально вів своєї:
— Дорогенька феє, невже вам важко зробити маленьке-малесеньке чаклунство, коли ви здійснили стільки великих справ? Ви прилетіли із зовнішнього світу у Будиночку, що карає, і — крак! крак! — сіли на голову злій чарівниці Гінгемі. Ви перемогли могутню чаклунку Бастінду, володарку чарівних вовків і Летючих Мавп… ("Звичайно, про все це розбазікав королям бридкий Руф Білан", — подумала Еллі). І ви ще запевнятимете нас, що не в змозі повернути Сонну воду?
Всі вмовляння виявилися, однак, марними, і роздратований Барбедо відпустив дітей.
Опинившись у своїй кімнаті, Еллі вирішила:
"Викличу Раміну. Королева мишей — мудра фея, вона дасть мені добру пораду".
Дівчинка подула у срібний свисточок Раміни раз, другий, третій. Ніякого результату. Ще і ще. Нічого. Еллі зрозуміла: чарівність свистка не поширюється на Підземну країну, і маленька фея у мишачій шкірці не змогла з'явитися до своєї великої подруги.
Відтоді дітей майже щодня викликав до себе то один, то інший король, а іноді королі накидалися на бідну дівчинку вдвох, утрьох і навіть учотирьох. І нарешті одного ранку Еллі оголосили, що її запрошують на Велику Раду. Ця звістка викликала в неї панічний настрій, і вона заплакала.
— Послухай, сестричко, — сказав Фред, — а чому б тобі не обдурити їх? Прикинься, що ти згодна спробувати, але невпевнена в успіхові. Вони і цьому радітимуть. Тобі, звичайно, необхідно буде оглянути джерело, ти візьмеш з собою мене і Тотошка, а там нам, можливо, і вдасться втекти.
— Фредді дуже гарно придумав, — сказав Тотошко, — і я рішуче підтримую його план.
Еллі витерла сльози і визнала, що план непоганий.
ВТЕЧА ТОТОШКА
тоячи перед пишним зібранням королів і придворних, Еллі зніяковіло сказала що спробує зробити те що н просять, але побоюється, що в неї нічого не вийде. Слова Еллі викликали бурю радощів Почулися вигуки:
— Нарешті!
— Давно час!
— Хіба в такої могутньої феї не вийде?!
Еллі і Фред вийшли зі зборів зовсім принишклі. Наступного дня до зруйнованого джерела рушила велика експедиція. Вів її король Ментахо. На випадок, якщо Еллі втомиться, взяли ноші. Блискучі кульки на шапках мешканців Печери освітлювали дорогу. Одержав таку кульку на свій берет і Фред Каннінг. Час від часу він знімав берет з голови і з захопленням роздивлявся дивний світильник. Літописець Арриго, якого також залучили до експедиції (він повинен записати в книгу звіт про неї), ступав поруч з Фредом і роз повідав хлопчику, як добуваються фосфоричні кульки.
— Речовину, що світиться, добувають із шерсті Шестилапих, — розповідав Арриго. — Чергову партію стрижуть, хоча звірам це дуже не подобається, і під час обстригання вони ревма ревуть. Настрижену вовну вимочують у великому чані з водою. Коли взяті з чана пробні волосинки вже не світяться в темряві, це означає, що вся речовина, яка світиться, розчинилась у воді.
— А потім що воду випаровують? Так? — здогадався Фред.
— Чиста правда. На дні і по боках у чані осідає кристалічний порошок, схожий на дрібну сіль. Він світиться так яскраво, що натерті ним руки здаються палаючими. Порошок змішують з риб'я чим клеєм і намазують кульки, виточені з твердого дерева. Кульки зберігають здатність світитися протягом століть, і держава тримає їх на суворому обліку.
— Все це дуже цікаво, — сказав Фред. — У вашій країні багато чудового і доброго, тільки з цього мало пуття, поки на вашій шиї сидять королі.
Арриго озирнувся навкруги, чи немає поблизу шпигуна, і шепнув Фредові на вухо:
— А, знаєте, я розмірковував над словами панни Еллі і тепер вважаю, що в них багато правди…
"Ось у нас і з'явився спільник", — радісно подумав хлопчик.
Частину довгого шляху Еллі пронесли на ношах. У Священній печері прибулі побачили сліди копіткої роботи: все було розрито, перекопано.
Еллі стала біля руїн басейну і наказала всім присутнім, крім Фреда й Тотошка, відійти подалі, попередивши, що заклинання, які вона вимовлятиме, можуть зашкодити смертним. Усі з переляку кинулися геть.
Еллі почала говорити, роблячи руками у повітрі дивні жести:
— Втекти при такому нагляді неможливо, але хоч, принаймні, є нагода порозмовляти на самоті, дорогі мої!
І справді, вдень полонених постійно оточували шпигуни, а на ніч усіх трьох відводили в різні кімнати.
Еллі вела далі:
— Комусь із нас треба втекти нагору. Кому? Звичайно, Тотошкові. Нагляд за ним слабший, ніж за нами. І я придумала ось що. Мені вдалося поговорити з Арриго без свідків під тим приводом, що я повинна була з'ясувати деякі подробиці щодо Сонної води. Я довідалася від нього, що післязавтра буде базарний день: рудокопи торгуватимуть з Жуванами. Триста працівників понесуть до торгових воріт підготовлені для обміну товари, і з ними підуть три писарі переписувати закуплене. Серед них буде і Арриго. Він нам співчуває…
— Знаю, знаю, — почав було Фред, але Еллі зразу ж обірвала його, владно махнувши рукою:
— Мовчи, не перебивай моїх заклинань! Ту рабо, фу рабо, ботало, мотало!..
Вона сказала це так голосно, що слова долинули до короля Ментахо і його супутників, і ті боязко позадкували.
— Тотошко, Арриго непомітно віднесе тебе під вбранням і, скориставшись базарною метушнею, випустить нагору. Ну, а там… Там, ти знатимеш, що робити.