— Дівчинко, ти брешеш. Мені щойно повідомили, що ви припливли на човні із шкіри і ребер Шестилапого. У вас нагорі не могло бути таких човнів, їх тільки тут під землею виробляють.
— Пробачте, пане, — сміливо заперечила Еллі, але один з придворних підказав їй: "Кажи, ваша величносте". — Прошу пробачення, ваша величносте, у нас був човен з дерева й парусини. У ньому ми пливли, але його розтоптав Шестилапий поблизу покинутого міста Стрибунів. І там, на березі, ми знайшли це шкіряне судно, зроблене в давні часи.
Простота й дохідливість Елліного пояснення справили на слухачів гарне враження, їхні обличчя посвітлішали.
Король Ментахо сказав:
— Ти, очевидно, мовиш правду. Але скажи нам, як тебе звуть, хто ти така, хто цей хлопчик і що за дивного звіра ти тримаєш на руках?
Еллі почала відповідати на запитання з кінця.
— Це звірятко, — сказала вона, — мій песик…
— Маю честь відрекомендуватися: Тото! — перебив песик. — Якщо ми з вами ближче познайомимося, то ви зможете називати мене Тотошком.
— Тотошку, безсоромний, помовч! — нагримала на нього Еллі й смикнула песика за вухо. — Бачите, він розумний та відданий пес, але трохи базіка й хвалько. А хлопчик, про якого ви запитали, — мій троюрідний брат Фред Каннінг з Айови. Він хоробрий і спритний, прекрасно їздить на конях перейшов у четвертий клас. Ну, а що розказати вам про себе? Мене звуть Еллі Сміт, я звичайнісінька дівчинка з канзаського степу…
Тут з натовпу почувся єхидний голос:
— Не вірте жодному її слову! Ця "звичайнісінька дівчинка" знищила двох наймогутніших чарівниць, Гінгему та Бастінду, і перемогла Урфіна Джюса з його лютими дерев'яними солдатами. Прошу пробачення у ваших величностей, що промовив без дозволу, але я не міг стриматися.
— Хто це там? А, Руфе Білане? — вигукнув низенький товстий король Барбедо. — Ну що ж, виходь, не ховайся! Ти розповідаєш про цікаві речі.
Ряди глядачів розступилися, і вперед вийшов кремезний чоловік у лакейській лівреї. Його оченята, що запливли, з відвертою ворожістю дивилися на Еллі. Тотошко з викликом загавкав на Білана, а дівчинка всміхнулася:
— О, це і є той самий зрадник Руф Білан, колишній перший міністр його величності Урфіна Джюса? Ви, виявляється, живі, пане? А ми там, нагорі, вважали, що вас з'їли Шестилапі після того, як ви втекли від народного гніву в підземелля. Але тут, виявляється, ви не розкошуєте?
У натовпі почувся сміх, і навіть сім королів посміхнулися. Удар був завданий влучно, і товсте обличчя Руфа Білана запалало від сорому.
Король Ментахо задоволено кахикнув:
— А ви вмієте володіти собою. Як ви спритно вичитали цього неробу! Знаєте, Еллі, судячи з вашої поведінки, важко повірити, що ви насправді звичайнісінька дівчинка.
— Авжеж, ваша величносте! — втрутився Руф Білан. — Вона фея і недарма з'являється в нашій країні уже втретє. Вона щось базікала про обвал, але хіба обвал спроможний поховати фею?
— Якби ви його бачили, ви не говорили б цього, — обурено заперечила Еллі. — Минулого разу ми з дядьком Чарлі дійсно з'явилися у Чарівній країні на прохання Страшила й Залізного Дроворуба, але тепер це сталося мимоволі. І зараз у нас з Фредом одне бажання якнайшвидше повернутися додому, до наших рідних, які побиваються за нами. Правда ж, Фредді?
— Авжеж, — насилу вимовив хлопчик. Це було перше слово, яке він сказав підземним жителям.
— Відпустіть нас нагору, ваші величності, — попросила Еллі. — Ми побачимося з нашими друзями і, звичайно, знайдемо спосіб покинути Чарівну країну.
— Відпустити вас? — перепитав Ментахо. — Про це треба подумати.
— Ні, не відпускайте їх, ваші величності! — у відчаї заволав Руф Білан. — Я, правда, без злого умислу позбавив вашу країну Сонної води, і я ж — прошу на це зважити! — вказую вам засіб повернути її. Еллі — могутня фея, вона не раз це доводила, її чаклунство може багато чого зробити…
Натяк був надто зрозумілий, і обличчя сімох королів виказували зацікавлення почутим.
— Он як! — вигукнув король Барбедо. — Відновити Священне джерело — це була б велика справа!
— Та що ви вигадуєте, — ледь не крізь сльози мовила Еллі. — Яке Священне джерело? Яке чаклунство? Я нічого не розумію…
— Незабаром зрозумієте, — з вишуканою люб'язністю сказав король Ментахо. — У нашому злиденному становищі ми не повинні втрачати навіть найменшої надії на порятунок. Ми не завдамо ні вам, ні вашим супутникам ніякої шкоди, ми будемо ставитись до вас з великою повагою, але про те, щоб ви вирушили у горішній світ, поки що не може бути й мови…
Мандрівників повели до Веселкового палацу.
УМОВЛЯННЯ
реду, Еллі і Тотошкові надали по розкішній кімнаті в Оранжевій частині палацу, їх ситно годували, незважаючи на нестачу їжі в країні. Полоненим навіть дозволяли прогулянки, але тільки в супроводі двох наглядачів.
Зо два рази діти каталися на човні під вітрилом. Легкий вітер гнав маленьке суденце по ледь збуреному хвилями озеру, і можна було б уявити себе на волі… але вітрилом управляв мовчазний наглядач з похмурим обличчям, а другий тримав кермо. Королі боялися, щоб Еллі та її брат не вислизнули з Підземної країни тим же шляхом, яким у ній з'явились.
Наступного дня після того, як діти, мимовільні блукальці, потрапили в Місто Семи Володарів, їм стала відома історія Сонної води. Її розповів літописець Арриго, невисокий худорлявий чоловік середнього віку з розумним обличчям і вдумливим поглядом сірих очей.
Від нього Фред і Еллі довідались, що кілька століть тому королівський ловчий Ортега випадково натрапив на джерело чудодійної води і як Охоронець часу Белліно придумав присипляти королів та їхні почти на час міжцарів'я.
— Це було дуже добре, — казав Арриго приємним м'яким голосом. — Народ годував тільки один королівський двір, а шість інших мирно спочивали в утаємничених спальнях, і не було ніякого клопоту, крім того, щоб оберігати їх від ненажерливих мишей, а їхнє вбрання від молі…
— Ну а що, коли б їх з'їли миші? — лукаво запитала Еллі.
Літописець жахнувся:
— Що ви, що ви? Живих людей?! Вони ж були живі, хоч і спали чарівним сном.
Еллі задумалася, а потім запитала:
— Скажіть, шановний Арриго, а ваш народ не думає над тим, щоб скинути королів і жити без них?