— "Ти сёгодні философуєш и вдарився в софизми... Поодинокі злучаі, похожі на той, який ти зараз привів, бувають, але ти бери не поодинокі злучаі, а возьми и провини и провинників загалом, тогді..."
"Теж святе буде," перебив Жук махнувши по вітру рукою. "Ні! ні! не піду я в судді. Нехай буде й по твоёму: нехай судді будуть и потрібні, на те щоб творячи справедливий суд, розвивати у народі правову сферу; але ся наука не по душі мені..."
— "Так в адвокати йди," говорив ніби дразнячись Джур.
Жук сплюнув чогось на бік, трохи помовчав и заговорив наче-б сам до себе: "Здається краще усёго зроблю, як стану хазяйнувати. Погано тілько, що я в хозяйстві — наче Хома в дворянстві... ні теоріі, ні практики ні аза не тямлю; але-ж не святі горшки ліплять!..."
— "Так!... а мені здається," сказав Джур, "що хозяінуючи, ти підеш на ту стежку, по якій найменше добудеш користи для громади." Останнє слово Джур вимовив з таким притиском, наче хотів чимсь докорити Жуку. А Жук не звернув уваги на той потайний докір и сказав:
"От же й ні! слухай: нехай буде, що я суддя: привели до мене злодія, що з голоду вкрав мірку борошна; осудив я ёго на півроку в тюрму, тай кажу: дивіться люде! не крадіть, бо й вам те буде. — Отсе раз. А ось друге: я хозяйную; помаленьку вводжу в практику теорію науки; знаю: коли, як и чим треба підгноіти яку землю; коли виорать; яку пашню після якоі лучше посіять; жну не руками, а машиною; молочу не ціпом, а машиною; из такоі ж ниви, з якоі сусіда мій темний Ничипор збирає дві-три копи, я зберу десять, або и двадцять... Ничипор дивиться; потайно завидує, а в слух глузує з мене, скаже, що "богатому чорт дітей колише", а далі — стане потрохи придивляться на моє хозяйнованє, тай собі так..."
— "Який ти швидкий!" перебив Джур. "Справді ти мені нагадуєш про Манилова... Твій Ничипор надивиться на твоі машини, тай у себе позаводить."
"Сам не позаводить; бо у ёго в кишені злидні... Але коли більша частина Ничипорів стануть оброблять землю по моёму, орати муть іі плугами, а не ковиряти муть, як тепер, ралами, тогді у іх буде родить не сам-треть, а сам-двадцять... а там, коли не вони, так діти іх заведуть гуртові машини... Ну, тепер кажи: де більш користи?"
— "Коли б твоіми устами та мід пить, воно б добре було; так лихо наше, що селяне наші уміють гуртом тілько шинки заводить та горілку пить... Жди, покіль тота освіта просвітить засліплені панскою и жидівскою експлоатациєю очи... Улита іде, та коли то вона приіде!"
"Колись приіде, коли почала іхать; аби іхала, аби не сиділа на однім місці... Швидкоі роботи не хвалять. Та треба звернуть и на те увагу, що народ наш знаходиться у такій темноті, у такому убожестві духовному и матеріяльному, що й гріх и сором винуватити ёго за те, що він черепашою ходою йде по стежці свого економічного розвою... вже й те добре, що він не стоіть, а йде... А яка велика міцна сила повинна бути у тім народі, котрий уміє йти на перед; дарма, що на кожному ступні ёго ходу зупиняє и жидівска кабала процентами, и панскі утиски землею й лісами и тисяча инчого. Найголовнійша ж притичина, котра зупиняє економічну ходу сільского люду — та, що по селам у нас нема громадского кредиту, по усім селам один банкир — жид, а жид — тепер у нас усюди велика сила."
— "Сю силу и я знаю," сказав сміючись Джур, "бо платив ій по 40/0 місячно."
"Бач! бач!... а що!" скрикнув Жук, наче зрадівши; "ну слухай же дальше: котре літо у нас у Черніговщині плохі урожаі — трохи що не голод; хвороба на скотину; заробитків нема; винокурні и сахарні заводи у панів запустіли; пани збідніли; а налоги ростуть и ростуть... Мужик платить... а з чого він платить? Прийде збірщик: "давай подушне!" а подушного нічим заплатить и продать нічого; клуня и комора пусті!... А все таки: "давай подушне, а то оцінують и ту останню телицю, котроі взять и чума посоромилась." От и несе мужик жінчину плахту до жида у застанову; позичає у Ицька два карбованці, оддає іх збірщикові, а жидові через зиму заплатить втроє... От-то де крепацтво наших селян; жид закрепостив и панів... Заведи ти на селі хоч невеличку позичкову кассу и ти усе село визволиш з жидівскоі кабали... Хиба тут не буде громадскоі користи?" спитав Жук, дивлячись на Джура таким поглядом, наче перед ним стояв той самий жид — банкир, що закрепостив селян.
— "Поможи тобі Боже!" одповів Джур. "Тілько навряд чи послухає твоєі проповіди мужик, хоч ти й надінеш народнє убранє — и підеш за плугом..."
"Цить, цить, цить!" заторохтів Жук. "Не носити му я народнёго убраня, заигрувать з мужиком не буду; за плугом не ходити му, бо й не вмію; проповіди ні якоі не держати му, бо добре знаю, що народові вже й попівска проповідь остила... Я буду тілько працювать, учить ділом и давать пораду тілько тогді, як у мене питати муть."
— "Добре, добре..." говорив Джур. "А жида де дінеш? Покіль він шинкувати ме у селі — уся користь, яку придбають селяне з твого проводу, йти ме до жида в кишеню за горілку."
"Не вся, а певно якась частка іі ити ме; бо без горілки не можна, и ми пємо..."
— "Пємо, та не упиваємось."
"И селяне не упивають ся; не вір тому, хто говорить, буцім селане стали більш пить: пють вони и тепер стілько, скілько пили и 20 літ назад; але пропивають тепер більш; бо колись за відро горілки платили пять золотих, а тепер пять карбованців: виходить, що пють в одну міру а пропивають більш ніж в шестеро, та не без того ще, що й жид обсчитає: дасть в набор кварту, а запише — дві..."
— "Чим же ти запоможеш сему лиху?" допитувався Джур.
"Треба чимсь запомогти, та вже в сім разі "запомога не од нас, а хиба од Бога"...
— "От тобі й на!" зареготався Джур.— "От тобі й "сила", котра не знає чим побороть жида й горілку."
"Не регочись, брате!" визвірився Жук. "Буцім ти й не розумієш, що жид — тут пяте колесо до воза... Хиба без жида не буде й шинку! Гай-гай! ти згадай лучче про те, що половина бюджету в нашім государстві складується з горілки."
— "Еге! та от ти куди стрижеш! Значить: акциз — по боку!"
"А ти думав як? щоб тілько одного жида по боку!.. Хе-хе-хе!..." Жук засміявся тим сміхом, в котрому можна почути не одну тілько веселу иронію, але якесь инче, смутне чувство. Тим часом Джур и Жук прийшли до Жуковоі кватири.