— "Що се, серденько, з тобою? чого се ти так рано піднялась?.. Та яка бліда, лице наче не твоє!.. Господи! ти мабуть не здужаєш, Рисю!"
— "Ні, матусю! ні, серденько! Не турбуйтесь, я здорова, трохи голова боліла, погано спала и снилось таке невідь що..."
— "Що ж тобі снилося?"
Рися росказала матери свій сон.
— "Куди ніч — туди й сон!" одповіла стара. "Мало що иногді приверзеться. Не все те переймать, що на воді пливе... Цур ёму!.. Не гарно, що ти у ранці в сиру годину сидиш на дворі, застудиш голову..."
>і ^
-"Е, ні, матусю!" сказала Рися, силкуючись говорить, веселим голосом.
— "Ну, ходімо ж до чаю."
Мабуть и справді Рися була дуже бліда, бо, як показалась вона у салі, усі разом спитали іі: чи здорова вона? Джур попробовав у неі пульс и зробив таку ґримасу, яку уміють робить тілько лікарі в той час, як не знають, що сказать.
А Рися зачервоніла, вихопила швидче свою руку з Джуровоі руки и швидче сіла до столу, так щоб самовар закривав од неі Джура.
— "Пульс у вас ненормальний! у вас невеличкий жар," сказав Джур.
— "Байдуже!" одповіла Рися, "минеться."
"Чи не пропасниця у неі?"спитала Жучиха Джура.
— "Не похоже," одповів той.
— "Кажу ж вам, матусю, що я не виспалась, того й бліда."
— "Може й справді од того," сказав Джур. "И я сю ніч негарно спав. — Устав ще сонце не сходило, пішов, викупав ся и набрів на вельми печальну сцену, та отсе й думаю позвать усіх вас, панове, на запомогу мені, а особливо панночок; чи поможете?"
— "Що там таке? говоріть!" сказали в один голос и Семен и ёго сестри.
— "Викупавшись, бачте, забажалось мені курить," став говорить Джур. "Хвать до кишені, сірників нема. Заходжу я в першу хату по дорозі, щоб добуть огню. Входжу, дивлюсь: в хаті нікого й нічого нема. 'Здорові були!' гукнув я, думаючи: чи нема кого на печи. И не помилився! 'Доброго здоровля!.. а хто там такий, чого треба?' озвався жіночий голос з печи. — 'Чи нема,' кажу, 'у вас огню? дайте, будьте ласкаві!'— 'Де у мене той огонь узявся! у мене й хата пятий день не топлена,' одказано мені з печи. — 'Може кресало у вас є?' питаю.— 'Кресало є, ось осьде на комині, коди треба, возьміть, викрешіть собі; та хиба самі сюди злізьте й возьміть, бо я не здужаю.' Я зліз на припечок. Дивлюсь: лежить на печи стара баба и стогне. 'Що се ви, бабусю, нездужаєте? що у вас болить?' — 'Ох, не питайте! бодай би ёго й не говорить!.. не вам кажучи, паничу чи пане... не знаю, як вас величать!.. виразка у мене на нозі... Тіпала я коноплі, та якось койстрицею й сколола пятку, а вона й прикинулась; та отсе, не вам кажучи, и болить и болить, и гниє и гниє!.. Ох-ох-ох!..' — 'Давно-ж се сталося у вас?' — 'Давненько вже! шостий тиждень минає!.. Мабуть Господь та свята Пятнонька покарали мене за те, що в десяту пятницю не пішла до церкви.' — 'А покажіть мені вашу ногу!' — 'На що вам воно здалось! там таке діється, що крий Боже!.. дике мясо поросло.' — 'Покажіть, бабусю; я лікар, може запоможу чим.' — 'Ой, де вже вам! один Бог запоможе мені, як простянусь на лаві! Шкода, пане, й не дивіться.' — То сяк, то так ублагав я бабу, щоб показала ногу. Як розвязала вона товсту ганчірку обмотану округ ноги, так засмерділо з рани, що й сказать бридко!.. Подивився я: батю мій!.. На пяті рана в голубине яйце!.. загнилась, не промита, гній аж тече... Питаю баби: чи не гоіла чим? — 'Гоіла,' каже, 'засипала перепаленим галуном, та не помогло! Я й покинула! Нехай, кажу, що Бог дасть! на все воля Божа! все одно, мені вже й так не довго на сім світі жить!' — Спитав я у неі теплоі води, щоб промить рану. — 'Нема', каже, 'теплоі, а ось у горщику біля мене стоіть та, що я пю.' — 'Хто вас доглядає?' питаю. — 'Хто-ж мене буде доглядати, кроме Бога та святих угодників! Нікому! я стара людина, удова, єсть у мене дочка, зросла вже дівка, так вона жне у Батурині за сніп и усе літо там... Не можна!.. землі у нас своєі нема, а треба на зиму припасти хліба, а то з голоду попухнемо... От вона й жне. У неділю, або в свято, навідається до мене, спече мені хлібець, зварить страви, принесе води, та й знов піде до хозяіна, а я тут одна... З сусіднёі хати, спаси-Біг! дівчинка забігає до мене що-ранку; подасть мені свіжоі водиці, та й піде... от и догляд увесь и за те дякую Творця небесного.' — Я взяв промив бабі ногу, роздивив рану и отсе зараз піду до неі, щоб припекти пекельним камнем... Але сего мало! треба що-дня двичі або тричі промивать, треба чисту перевязь, а не ганчірку; треба, кроме того, доброі страви!.. так от давайте гуртом гоіть!"
— "Давайте! давайте!" скрикнула Соня; "я знаю, яка се удова: се Ольга Сакуниха; то-то іі давно не видно, а то було вона нам приносить коли не гриби, так ягоди!"
— "Дивно мені," сказала Жучиха, "що вона занедужавши не послала до мене своєі дочки..."
— "Ніколи все, а може й не посміла," сказала Соня. "Одначе нічого терять часу, ходім зараз до неі"'
— "Тепер нема чого ходить до неі нам усім, я один піду," сказав Джур, "а ви однесіть ій чого попоісти."
"Я піду з тобою," озвався Жук; "бо не знаю, де ся удова живе. Та мені здається, найкраще буде, коли ми заберемо іі до себе у двір и тут станемо гоіть."
— "Справді так! у нас же против кухні пуста хата стоіть; добре отсе ти, синку, нагадав; та чи схоче вона перейти до нас?" додала Жучиха.
"Спитаємо!.. ходім!" сказав Жук.
— "Зараз," одповів Джур, "тілько возьму лапісу."
Зробивши що слід біля рани, Джур сказав до недужоі: "Ваша рана, бабусю, не так-то швидко загоіться, а доглядать вас як слід нікому, може-б ви перебрались у больницю у город? пані Жучиха дала б коней одвезти вас."
— "Ох! спаси Господи паню Жучиху и пошли и ій и іі дітям, чого вона бажає, а в больницю я не поіду..."
— "Чому? там швидче видужаєте."
— "Кажіть, добродію, швидче помру! Хиба я не знаю, не чула про больниці! Ні! ні! ні за що не хочу! лежати му дома, що Бог дасть! Вже хоч й вмру, так у своій хаті, у своім селі, а не на чужині..."
"Ну, коли так," озвав ся Жук, "то я перевезу тебе, бабо, до себе у двір; там у нас єсть зайва хата, там ми гуртом будемо доглядати тебе."
Баба подякувала и сказала: "Ні, не хочу, не приходиться."