Олег повернувся до пальника, обережно зменшив полум'я. Але не надто. Тепер, коли все обійшлося, йому зовсім не хотілося спускатися.
Він ще раз подивився донизу і помахав рукою:
— Усе нормально!
І побачив селище зверху. Усе відразу. Вулицю — брудну річку, по якій тягнулися такі жалюгідні зверху хатки, криві дахи сараїв і майстерні, старий частокіл. Декілька мешканців, яких довелося вгадувати, бо вони стояли просто під кулею.
Хтось махав руками, діти стрибали, зображуючи дикий танок.
Олег побачив, що на порозі своєї хатки сидить Христина. Може, не захотіла прийти до кулі, або про неї всі забули у цій катавасії.
А ось там задерла зелену морду коза. Вона ще не бачила літаючих слонів.
Погляд Олега ковзнув далі, за частокіл, — неширока смуга лугу, далі починався ліс. Ніколи він не бачив його зверху. Сплетіння білястих голих гілок, де-не-де бурі і зелені плями лишайників і ліан, і це місиво тягнеться до болота. Зверху болото, таке велике, здається зовсім маленьким, а за ним кущі, потім знову ліс, без кінця і просвітку, який ховається у пелені туману.
Олег обережно відійшов на другий бік кошика. Тепер він бачив початок шляху, яким вони йшли до гір, до "Полюса". Знову ліс, за ним пустка і червоні скелі, що здіймаються над лісом.
Ще два кроки праворуч. Знову ліс. Тільки він переривається — там клаптики степу, куди вони ходять полювати на оленів, і темна стіна великого дальнього лісу, куди рідко хто доходив. Там немає дичини, а у вологій напівтемряві чатують хижі квіти й ліани.
Подув вітер, намагаючись понести кулю. Кошик захитався.
Олег розумів, що йому потрібно ще зменшити вогник пальника. Люди внизу чекають, коли він спуститься. Але він не міг відірватися від простору, що відкривався під ним. Він перестав бути мурахою, що повзає поміж гіллям, він піднявся над землею, наче птах, і зовсім інші масштаби цього світу наповнили Олега вільним та хвилюючим відчуттям могутності і впевненості у собі й у тих маленьких істотах, що чекають його внизу. Це відчуття нагадувало той день, коли він уперше побачив за перевалом у гірській долині на снігу величезну тарілку космічного корабля. Але той корабель був лише пам'яткою про могутність людей. А сьогоднішній політ був створений ним самим. І Олег зрозумів, що понад усе він хоче обрізати цей канат і піднятися високо, до самих хмар, щоби побачити більше і полетіти над цими лісами, не ховаючись у них і не боячись нікого.
Олег подумав, що брати Монголф'є не змогли би зрівнятися з ним. Вони піднімалися над своїм рідним містом, де ніхто не міг їх вбити. їм потрібно було перемогти тільки повітря. Олег мусив перемогти всю цю планету, яка намагалася убити їх.
Висота була невеликою, напевно тут була така ж температура, як і на землі, але Олегові стало холодно. Напевно, перехвилювався. І коли він закручував пальник, його пальці тремтіли.
У кулі поступово зникали сили і бажання чкурнути до хмар.
Внизу Сергіїв і Дік тягнули за канат, щоб допомогти кулі плавно опуститися.
Світ довкола почав зменшуватися, горизонт наближався.
***
На початку літа підготовка до подорожі на корабель трішки затрималася. Два головні учасники цієї справи — Олег та Сергіїв — часто відволікались на інші справи. Олег продовжував займатися кулею. Щось вигадував там, щось змінював, майже щодня піднімався у повітря, майже завжди з кимось. У Сергіїва була інша турбота — Лінда Хінд все ж переїхала до нього. Ніякого весілля не було, і свята, взагалі, теж, якщо не враховувати, що дорослі зібралися у їхньому домі, посиділи, пом'янули Томаса і покійну дружину Сергіїва, випили чаю, побажали Лінді та Сергіїву вдало повернутися на Землю. І розійшлися.
Дорослих у селищі залишилося зовсім мало, і деякі з них були зовсім слабкі. Дуже подався Старий, ледве трималася тітка Луїза, а сліпа Христина сама про себе говорила, що вона довго не протягне. Матір Олега замучив радикуліт, і вона більшу частину дня лежала в ліжку. Тому в полі працювали, в основному, Вайткус з Ліндою і Еглі, а Сергіїв займався майстернею. І звичайно, все більше справ лягало на молодих. Полювання у ці дні повністю було на плечах Діка, який завжди брав з собою Казика, а інколи Пятраса Вайткуса. Їх вже важко було називати хлопчиками — це були підлітки, умілі, спритні та швидкі. До школи вони вже не ходили, бо Старий не міг їм чимось допомогти. Його минуле для них було майбутнім, причому, близьким і досяжним. Тепер усі вірили в кулю, і навіть перебільшували її можливості. Здавалося, що на кулі можна було літати до корабля, коли і як захочеш.
Олег краще за всіх розумів, що його дітище — корабель ненадійний. Він уже навчився відчувати кулю і знав, як вона під легким подувом вітру може летіти будь-куди.
У другий свій політ Олег взяв Казика. Це було справедливо. Казик добровільно займався усім, що було пов'язано з кулею. Він невтомно тягав дрова для кулі і витискав пресом масло для них. Він ходив полювати на мустангів, бо потрібно було лагодити кулю.
Олег помітив, щоправда, не одразу, як проявляється людський егоїзм стосовно кулі. Напевно, люди й не помічали власного егоїзму, тільки збоку ти бачиш чужі помилки. Ті, хто хотіли полетіти на кулі до Львова, чесно допомагали її запускати, тримали канати, ховали її під дах, коли політ закінчувався. Але після того, як вони піднялися у повітря, їхній інтерес до кулі зникав. Більшість з тих, хто літали з Олегом, політ розчарував. Був момент страху, коли куля піднімалася, потім виникав інтерес — побачити ліс і селище зверху. Ось і все. Так було з Ліндою і Ліз, яка тричі пропускала свою чергу, оскільки дуже боялася, але все ж залізла в корзину, а коли куля піднімалася, верещала від страху так, що діти, які дивилися знизу, ледь не вмирали зі сміху. Вайткус, піднявшись у повітря, уважно обдивився довкола, а потім сказав, що треба сходити до болота, бо побачив там у хащах яблуневі зарості. Старий мовчав, коли вони були нагорі. Хвилин двадцять мовчав, потім сказав: "Дякую, можна спускатися". Еглі дивилася на селище, потім витерла очі, може, від вітру, може, щось в око потрапило. І сказала: "Здуріти можна, яка убогість!"
Мати летіти відмовилася, і це було добре. Але щоразу, коли Олег готувався до наступного польоту, юна виходила на майданчик і обов'язково перевіряла, чи добре тримає канат.