Чи довго, чи зовсім мало спав — того Санто не знає, але він одразу прокинувсь, як тільки почув крик папуги какаду. Розплющивши очі, побачив брата Таматеа, що стояв з клітками в руках.
— Я відчував,— сказав батько, встаючи з циновки.— Щось трапилось з тобою...
— Три доби чекав пана Джона, а потім дізнався, що він виїхав на відпочинок до Італії.
Макаро підійшла до багаття й мовчки стала поратись, готуючи для брата їжу.
Надворі ще була ніч. І так само, як і раніше, в неосяжних просторах стемнілого неба яскраво світилися південні зорі. Десь за стійбищем вив дикий собака динго, і його моторошне виття було чути хтозна й куди.
— А я думав, що ти мені привезеш із міста складаний ніж,— сказав розчаровано Санто, позирнувши в бік пташин, не проданих цього разу.
Таматеа глянув на брата, але нічого йому не відповів.
Море!
Дивись в його простір, милуйся його надзвичайною красою, примічай, як міниться, як виграє бірюзова вода барвами й відтінками, як сяє під променем сонця мільярдами таких переливчастих іскор, наче з холодної височини впали раптом усі зорі й купаються, мерехтять у теплій воді Неаполітанської затоки, сліпуче блискають під шатром безхмарного й ніжного, як цвіт льону, неба.
Снують у затоці човни й катери, крають її стрімкі глісери, з такою швидкістю розсікаючи воду, що на бортах у кожного виростають бірюзово-білі крила.
А в далечині, де зливається море з небом, застигли парусні баркаси італійських рибалок. Там пропливають часом океанські рейсові кораблі, пропливають, здається, дуже поволі, але минає недовгий час, і вони зникають з очей у сизуватій заобрійній млі.
У розкладному кріслі напівлежить пан Джон. На його худорляве обличчя й добротну піжаму падає тінь від персидського бузку, що обважнів рясними бростями пахучого цвіту.
Пан Джон милується красою моря і небом, милується мрійливою далечиною. Біля його жилавих ніг, взутих у легкі сандалі, лежать нещодавно переглянуті газети й журнали.
Поблизу росте кущ троянд, а ще далі виграє достиглими плодами лимонне дерево, на якому окремі гілочки позначені цвітом, схожим на маленькі білі лілеї, і той цвіт, з'єднуючись з пахощами троянд та бузку, сповнює повітря надзвичайним ароматом.
Хороше!...
Пан Джон побував у багатьох країнах, відпочивав на кращих курортах світу, але найбільше припав йому до душі цей невеличкий острів Капрі, площею всього в десять з половиною квадратних кілометрів, куди він потрапив оце вперше,— затишний куточок, що його заслужено називають перлиною Італії.
Цей острів — улюблене місце багатьох мільйонерів та мільярдерів світу. Сюди прибувають на відпочинок і лікування. Сюди також приїздять з багатьох країн туристи, щоб тільки глянути на дивну красу,— на цитрусові сади, виноградники, численні плантації квітів, надихатись ароматним повітрям, покупатися в морі з такою синьою водою, що синішої від неї, мабуть, ніде більше не побачиш.
Дні тут зараз погожі, ясні, теплі. На довгій кам'янистій косі, що простяглася далеко в море, як і на пляжах вздовж берега, рясніють великі парасолі: голубі, оранжеві, синьо-білі й багряні, мов маки.
Пан Джон любить купатися в морі і кожного разу запливає далеченько від берега. Завжди поряд з ним пливуть на човні з рятувальними поясами слуги Квальба і Кендзо — хлопчик-сирота, якого пан Джон вивіз свого часу з Японії.
Море, люди, човни, пароплави, сади і скелі, квіти й небо і неосяжний простір, що його охоплював зір,— все це приємно впливало на здоров'я пана Джона, викликаючи в нього спокій та вдоволення.
— Хороше! — вимовляв він стиха, озираючи навколишню красу. Захоплений нею, навіть не почув, як до нього у м'яких тапочках підійшов Кендзо.
— Пане Джон,— звернувся, вклоняючись, хлопчик з розкосими очима й гладенько зачесаним волоссям, чорним, як вакса.— Пане Джон, ви хотіли найсвіжіших апельсинів. Апельсини є! Альфіо! — гукнув він.
Пан Джон помітив біля різьбленої хвірточки смуглявого хлопчика в червоній сорочці й синіх укорочених до колін штанях, який тримав на плечі корзину.
— Іди мерщій, Альфо... Пан Джон хоче покуштувати твоїх апельсинів.
Кароокий, чорнобровий хлопчик, часто прислуговуючи англійцям та американцям, непогано вивчив їхню мову. Отож зараз він досить сміливо підійшов до пана Джона й поставив перед ним корзину з оранжевими плодами.
Окремі з них мали листя, яке ще не встигло навіть прив'янути.
— Сам зривав, пане Джон... Тільки що... Вибирав найкращі.
— Бачу. За них тобі буде й плата більша,— пообіцяв пан.
З тарілочкою й ножем стояв напоготові Кендзо. Пан Джон взяв апельсин, не поспішаючи зняв пахучу шкірку, а потім, відриваючи дольки, смакував соковиту й ароматну м'якоть.
— Що ж, ти справді приніс найкращі апельсини... Кендзо, гаманець!
Японський хлопчик швидко помчав до вілли і через хвилину потрібний гаманець вручив панові, знову низенько вклонившись.
— Це виняткові апельсини,— говорив Альфіо, стежачи за тонкими й довгими пальцями пана Джона, що звично перегортали паперові ліри, шукаючи серед них потрібну купюру. На підмізинному пальці лівої руки блискав перстень з дорогоцінним діамантом, що світився в глибині грайливими іскрами.
Хлопчик милувався тим перснем, а сам продовжував розхвалювати "товар":
— Ми за цитрусовими доглядаємо особливо. Достатньо поливаємо, вчасно даєм добрива, розпушуємо землю і стежимо за кожною гілочкою, щоб її не вразили ніякі шкідники. Плоди набираються вдосталь соку й аромату.
— Оце тобі за апельсини,— і пан Джон дав хлопчикові гроші, дав трохи більше, бо в Альфіо від задоволення заблищали карі оченята.
— О пане Джон! Спасибі пану Джону... за щедрість... То я іще вам принесу.
— Досить! — мляво махнув рукою багач, вважаючи, що розмова закінчена.
Але Альфіо не рушав з місця, а все ще стояв, позираючи то на пана, то на гроші.
— Щось хочеш мені сказати?
— Не знаю, чи погодиться пан прогулятися човном до голубого грота...
— Так, я збиравсь глянути, що воно там за диво.
— То, може, ласкавий пан погодиться на прогулянку зараз? Мій старший брат Анджеліно вас швидко доставить туди.
— А чому саме зараз? — поцікавився пан Джон, уважніше розглядаючи хлопчика.— Чому не надвечір?