"Скільки?" Десять тисяч, двадцять тисяч — скільки? Якби тільки він міг купити за ці гроші один рік, місяць молодості. І, вражений цією думкою, він швидко написав:
"Любий Герінгу! Додайте до мого заповіту таку приписку: "Я відписую своїй племінниці Айріні Форсайт, у дівоцтві Герон, що живе тепер під цим останнім ім'ям, п'ятнадцять тисяч фунтів, вільних від податку на спадщину.
Щиро Ваш Джоліон Форсайт"
Запечатавши конверт і наклеївши марку, він знову підійшов до вікна і на повні груди вдихнув свіже повітря. Навколо залягла темрява, але небо тепер було всіяне зорями.
IV
Він прокинувся о пів на третю, саме в той час, коли, як він знав це з довгого досвіду, всі неприємні думки виливаються у гнітючий страх. Досвід його також навчив, що, прокинувшись потім у належний час, о восьмій годині, він зрозуміє безпідставність такого страху. Цієї ночі його раптом заполонила думка про те, що, коли він занедужає,— а це дуже ймовірно в його віці,— то вже її не побачить. Від цієї думки був лиш один крок до усвідомлення, що він розлучиться з нею і тоді, коли повернуться з Іспанії його син і Джун. Як він може виправдати своє бажання зустрічатися з жінкою, котра звабила — вночі усі речі називаєш своїми іменами — нареченого Джун? Хоч його вже немає на світі, але Джун уперте дівчисько, вона щира серцем, але вперта, як віслюк, і — що правда, то правда — не з тих, хто забуває! В середині наступного місяця вони будуть удома. Йому лишилося всього п'ять тижнів тішитися новим захопленням, що виникло тепер, коли життя його вже кінчається. Темрява з абсурдною ясністю показала його справжні почуття. Його вабить до себе краса — він прагне бачити те, що тішить йому око. Безглуздя в його віці! А проте хіба ж не це примушує його збудити в душі Джун такі тяжкі спогади, і що зробити, щоб його син і невістка не вважали його за недоумкуватого? Йому доведеться їздити потай до Лондона, а це його втомлює; і досить йому хоч трохи занедужати, і він втратить і цю можливість бачитися з нею. Він лежав із розплющеними очима, звикаючи до неприємної перспективи, й називав себе старим дурнем, а серце його щосили тріпотіло в грудях, а потім наче зовсім перестало битися. Він бачив, як крізь щілини віконниць проблиснув світанок, чув цвірінькання й щебет пташок, співи півнів; зрештою він таки заснув і прокинувся втомлений, але здоровий духом. Можна жити спокійно ще добрих п'ять тижнів, у його віці то ціла вічність! Проте нічна тривога не минула без сліду, вона розпалила самолюбство людини, яка завжди чинила по-своєму. Він бачитиметься з нею хоч і щодня, якщо це йому буде до вподоби! А чому б не поїхати до міста й не зробити приписку на місці, у свого повіреного, замість того щоб звертатися до нього листовно; може, вона згодиться піти в оперу! Але він поїде поїздом, бо не хоче, щоб цей товстун Бікон шкірив зуби за його спиною. Слуги такі дурні, та й вони, мабуть, знають ту давню історію про Айріні й молодого Босіні — слуги знають усе, а про решту здогадуються. Того ранку він їй написав:
"Люба Айріні. Завтра я маю бути в місті. Якщо Ви згодні піти до опери, то, прошу, пообідайте зі мною..."
Але де? Ось уже кілька десятків років він коли й обідав у місті, то тільки в своєму клубі або в гостях. Ага! Поряд з Ковент-Гарден тепер є цей новомодний ресторан...
"Напишіть мені завтра зранку в готель "П'ємонт", чи треба чекати Вас о сьомій годині.
Щиро Ваш Джоліон Форсайт"
Вона зрозуміє, що він просто хоче її трохи розважити: сама думка, що вона може здогадатися про той потяг, який вабить його до неї, була йому неприємна: не годиться такій старій людині ламати свої звички заради того, щоб втішатися красою, а надто жіночою.
Наступного дня поїздка до міста, хоч вона була й коротка, а також візит до повіреного, втомили його. Стояла спека, і, перевдягнувшись до обіду, він ліг на дивані у своєму номері, щоб трохи перепочити. Мабуть, йому стало млосно, бо він прокинувся з якимсь дивним відчуттям і насилу спромігся підвестись і подзвонити. Отакої! Уже восьма година! Він собі тут вилежується, а вона вже, мабуть, чекає на нього. Але раптом голова в нього знову запаморочилась, і йому довелося лягти на диван. Він почув голос покоївки:
— Ви дзвонили, сер?
— Так, підійдіть сюди.— Він бачив її невиразно; якась темна пелена застилала йому очі — Мені недобре, принесіть нюхальної солі.
— Зараз, сер.— У голосі її звучав переляк Старий Джоліон зробив зусилля
— Постривайте! Перекажіть моїй племінниці, вона чекає в холі, леді в сірому, перекажіть їй містер Форсайт почуває себе недобре спека. Він дуже шкодує, якщо він не зійде вниз за хвилину, то хай вона не чекає його до обіду
Коли вона пішла, він подумав через силу: "Чому я сказав "леді в сірому"? Вона може бути в іншому вбранні. Нюхальна сіль!" На цей раз він не зомлів, проте не пам'ятав, як Айріні з'явилася біля нього; вона підносила йому до носа сіль і підбивала вище подушку. Він чув, як вона питала стурбовано: "Любий дядечку Джоліоне, що це з вами?" Наче крізь сон, відчув, як її губи м'яко торкнулися до його руки; потім глибоко вдихнув нюхальну сіль, що раптом додала йому сили, і чхнув.
— Ха!— мовив він.— Пусте! Як ви тут опинилися? Ідіть униз і обідайте. Квитки на туалетному столику. За хвилину я отямлюся.
Він відчув прохолодний дотик її руки на своєму чолі, відчув пахощі фіалок і сидів, вагаючись між бажанням продовжити цю втіху й твердою рішучістю отямитись.
— А ви й справді в сірому!— мовив він.— Допоможіть мені підвестися.— Ставши на ноги, він стріпнувся.— Що це на мене раптом найшло!— І він повільно попрямував до дзеркала.— Ну й красень!
Позаду стиха озвався її голос:
— Не треба сходити вниз, дядечку Джоліоне; вам треба відпочити.
— Іще чого! Склянка шампанського — і мені зразу полегшає. Я не можу дозволити, щоб ви пропустили виставу.
Але він насилу доплентався до кінця коридора. Ну й килими в цих новомодних готелях, такі грубі, що спотикаєшся на кожному кроці! В ліфті він помітив, яка вона стурбована, і сказав, силувано примруживши око:
— Добрий з мене кавалер.
Коли ліфт зупинився, йому довелося міцно схопитися за сидіння, щоб воно з-під нього не вислизнуло, але після супу й склянки шампанського йому значно покращало, і він почав тішитися слабістю, через яку вона так турботливо впадала коло нього.