З5. ТРЕТІЙ ІНТЕРНАЦІОНАЛ.
СІВОЗМІНА І ПЛАНИ НА СУБОТУ
— А що то він згадував про якийсь третій Інтернаціонал? — допитувалась у Фадійчука, коли вже занесли портрет і, віддихуючи переживання, поволі, нога за ногою, вертались додому.
— Та то просто згадав, що парк наш не старим звався, як нині, а третього інтернет... Інтернаціоналу.
Щось там із тою, як її... революцією пов’язано. Мама каже, що та її стара тітка його досі так називає, питаючи про місто... Але Калинин мав на увазі не сам інтер... ну, той націонал, а те, що ти в ньому — найкрасивіша красуня, от!
Софійка чемно закашляла почутий комплімент і забрала нарешті свою руку з хлопцевої: за Сашковою ідеєю перед Калиничем їм слід було триматись за руки, щоб переконати в їхніх не пошуковських, а суто романтичних взаєминах.
— І сюди добрались, ти скажи! — обурилась. — Мені в музеї казали, що парк був закладений панами ІДербанівськими: вони музей спорудили, і лікарню, і школу... Тепер же чуй, у Чикаленків яка доля! Ми з Леською вчора по книжках та в інтернеті такого нашукали! Уяви собі, Євген Чикаленко дива творив на посушливій Херсонщині! Якийсь там чорний пар увів, тобто землю так обробляли, щоб вологу краще зберігала. Придумав також міняти щороку рослини, оте, що Ліда Василівна сівозміною називала! У результаті в нього й земля не виснажувалась, і врожаї в десять разів більші! Мабуть, тому їхні херсонські кавуни славляться! — додала власне припущення, згадавши тітоньчині нарікання на посиденьках.
— Он у Матвіївці ніяких сівозмін не знають, — утрутився Фадійчук. — Мама каже, що ледве роботу знайшла — буряки там лиш на одному полі зостались. А то все рапс та соняшник сіють, за кордон їх потім продають, а вони з землі всі соки витягують!
— Угу, — неуважно погодилась Софійка, бо її розпирали власні відкриття. — А як він придумав знищувати осот? Два-три роки попасуть на тому полі овець — і поле як новеньке, сій, що душа забажає! А які шикарні
породи овець та корів повиводив! І все це поописував у книжках, бо хотів, щоб і селяни мали кращі прибутки! Уяви собі, ті книжки були страх які популярні! 1, уяви собі, їх у царській імперії довго не видавали тільки через те, що були написані українською мовою! Ой, той Чикаленко стільки наукових закладів своїм коштом побудував, стільки українських газет підтримав! А письменникам як помагав! Особливо Винниченкові, пригадуєш, проходили в школі оповідання "Федько Халамидник"? Ну, довге таке, з величезним описом, як ішла крига по річці! Оповідання те мені зовсім не сподобалось, бо кінчається жахливо. Знаєш, узагалі, як подумати, не все, що написано емоційно й талановито, треба заганяти в шкільну програму, правда ж? Але я ж не про те, я про Чикаленка! Зрештою, не про Чикаленка навіть: усе це я досліджувала для того, щоб краще пізнати Щербанівських! Бо це ж значить, що Щербанівські нажили статок на тому ж, що й предки Євгена Чикаленка, тобто на сільському господарстві!
— А це ти звідки взяла? — спромігся вставити слівце Сашко.
— Ну, це Хазяй... Це я потім тобі колись поясню, а зараз... Правда, де вони в місті могли ті сівозміни запроваджувати й корів розводити?
— Можу пояснит... — почав був Сашко, але Софійка, захоплена новою думкою, обірвала його на півслові:
— До речі, що я помітила!.. Симиренки більше на рослинництві спеціалізувались — як і предки моєї мами по дідусевій лінії! А Чикаленки — на тваринництві: як мамині предки по бабусиній лінії! І ті, і ті чорної роботи не цурались, так що ти молодець, що канави сам риєш!
Ух, наче ж ідуть повільно, а вже аж ухекалась! Серце чи перевтома взнаки даються? Хоч би не забути літом узятись за фізкультуру!
— Та годі мені нагадувати про ті канави і про твою повагу до них! — якось прикро відмахнувся хлоп’як.
Ой, треба скоренько вернутись до попередньої теми, щоб не почав про жалість і про любов!
— Слухай, підозріваю, що Мокренко є нащадком Щербанівських, але це ще слід перевірити. Так от, тих Щербанівських більшовики репресували, їхній музей назвали Пролетарським. Вулицю Поштову, де жив Мокренко, перейменували на свою Більшовицьку. Тож не дивно, що і старий парк...
— Мама розказувала, що й Вікторівку хотіли перейменувати у якийсь... Стривай, згадаю!.. Політ...
— Ну, там хоч політ — висота якась! А тут же...
— Слухай, ти часом у депутати не балотуєшся? — в’їдливенько зиркає на Софійку Сашко.
Це ж чого він раптом згадав про депутатство? Невже щось пронюхав про джипи Вербовського? Та ні, хто б йому сказав?
— ...Бо говориш багато й красиво, а от почути інших...
— Атож, якийсь депутат цілком може бути замішаний у цьому криміналі з картинами, інакше чого б усі цю пригоду прикривали? — заторохтіла далі Софійка. — Але зараз ми не зовсім про картини, еге ж? Ми про зміну назв. Правда, були й інші приклади, коли назви мінялись на краще, бо не все так однозначно навіть у тій радянській історії. Пригадуєш, пан Гарбуз розповідав, що Бардаківку, наприклад, переіменували на Щасливівку? Чи Псярівку на Сонячне і все таке... Гм, чи хотіли б ми тако жити в Псярівці чи Смердюкібці, хай би яка давня історічна назва то не була, та?
Але я ж не про це, я про те, що...
— Та дослухай, кажу! Вікторівну переіменувати хотіли не на Політ, а на Політвідділок, о! Політичний відділок тобто!
— О Господи! Видно, той невідомий Віктор був куркулем або чимсь іншим їм сала за шкуру залив, що аж так позбиткуватись! І що?
— Не прижилося! Вікторівна лишилась. Тільки й того, що колгосп імені Леніна...
— До речі, думаю, правильний наголос усе-таки на першому складі. Ох, а колгоспи — то взагалі окрема тема! Дідусь розказував, що...
— Можна, я добалакаю? — вхопив її за руку Фадійчук. — Двоє слів — і ти далі вільно провадиш свою агітпромову! Так-от, не Віктор, а Вікторія. І не куркуль, а пані. Різницю січеш?
— Е-е-е...
— Після нашої позавчорашньої розмови я навмисно до мами дзвонив, перепитував: чого, мовляв, отой твій наголос не на цьому, як його...
— Та ти що? Пані? Вікторія? — аж зупинилась дівчинка. — Це, може, та сама...
— Ага, пані Вікторія Щербанівська!
— "Зладнали маєтки, окрім Вишнопільських, ще й на взірець качанівських", — промурмотіла про себе Хазяйчині слова зі сну. — Аз Радзивілкою ми вчора набирали та набирали в інтернеті слово "Качанівка"! Тільки й вияснили, що це було угіддя панів Тарновських, які дуже дбали про своїх селян, предок яких багато зробив, щоб відмінити кріпацтво. Тарновські зробили з хутора цілий музей, театр, оркестр і парк! Туди різні митці приїздили: і Гоголь, і Костомаров,