номер, поки вона собі говорила, я вийшла в кімнату до Ростика! Тільки ти ж, доню, цього разу нашу сердешну бабу Валю ні в чому не підозрюєш? Минулий гіркий досвід чомусь тебе, сподіваюсь, навчив?
О, мама й не знає, що таких гірких досвідів у Софійки аж цілих три! Еге, вже тричі за цей рік, відколи переїхали в нову квартиру і надбали нову сусідку, дівчинка помилково підозрювала її в різних гріхах. То були три цілком окремі історії, але...
Мама пішла провести тітоньку до машини.
...Але хіба зовсім невинна людина може викликати недовіру так часто?
Так-так-так... Софійці ясно було тільки, що в маминому електронному мобільному записнику точно є Пустельників номер. І ще ясно, що діло те-е-емне...
"Шкр-р-ряб! Шкр-р-ряб..." — озвалося тихенько з-під підлоги.
А може, то зовсім не від тих сусідів, що під ними, а від тих, що навпроти?..
34. ДЛЯ СПРАВИ
Художник Калинич малює біля третього дуба.
Це Софійка з Сашком уже ввійшли до старого парку і роззираються по центральній алеї. Вчорашній дощ у зливі сонячного проміння і пташиного співу творили прегарну світломузичну симфонію. Ще й в обробці буйної посвіжілої зелені!
Вона завжди минала цю алею схвильовано. Стенди з готовими картинами, які тут щоразу виставляли на продаж місцеві художники, будили в Софійці її нереалізовані малярські амбіції, а портрети просто захоплювали: на них обличчя такі одухотворені, красиві, шляхетні й романтичні! Фадійчукові теж завше подобалось розглядати полотна: він мав явні здібності до малювання, але на шефовій фірмі був тільки дизайнером, тож на живописців дивився, як на недосяжних богів. Сьогодні ж мали всі підстави хвилюватись.
Та-а-ак, спершу минути ятку з фабричними сувенірами, потім — сивого кучерявого маляра, якого так і звуть Кучерявим, тоді...
Ага, ось і він. Довге волосся, аристократичні бакен-бардики — все як годиться художникові і як описав Пустельник. На стенді — кілька олійних ескізів та завершених пейзажів з Вишнопільськими краєвидами. Окремо на мольбертах — портрети-рекламки й написи: "Ваш портрет за п’ятнадцять хвилин!". Усе, як Софійці й потрібно. Зараз давня мрія співпаде з практичною життєвою потребою.
— Ах! — сплескує руками Софійка, зупинившись біля Калиничевого стенду. — Така краса — і лише за п’ятнадцять хвилин!
— А за скільки гривень? — діловито запитує Сашко те, що "прописано за сценарієм".
Почувши суму, Сашко радісно обертається до Софійки:
— О, якраз у мене зараз скільки і є! Хочеш, зроблю тобі подарунок?
Гроші на "подарунок" Пустельник залишив Софійці ще того їхнього таємничого вечора, але Фадійчук від них категорично відмовився: мовляв, що це — я
тобі вже й портрета не зможу подарувати? Гідність у цього хлопця — як у найповажнішого аристократа: до жодних подачок не опуститься!..
— Та ну! — грає вагання Софійка. — Може, не варто?
— Така гарна дівчина і не варто? — вступає в розмову Калинин, і Софійка, вже поза сценарієм, спалахує рум’яцем. — За честь малювати настільки досконале обличчя ще й скину гривню чи дві!
Художник садить Софійку на стільчику під дубом. Вибирає для неї позу, радить не соромитись і розслабитись. Нарешті вмощується навпроти з мольбертом і починає чаклувати над білим аркушем.
Сашко, зібравши все своє красномовство (де тільки й взялося?), підхвалює малярські таланти Калинина, а той, підкуплений похвалами, скаржиться, як важко нині живеться талантові і як мало йому платять.
— От наскладати баксиків — і за кордон! Там, кажуть, справжні митці в пошані! Усмішка! Де щезла твоя легенька усмішка? — питається портретист.
Софійка розслабляє кутики уст в легеньку усмішку, а Сашко тим часом питає, чи може Калинич скопіювати картину якого-небудь великого художника.
— Запросто! — хвалиться художник.
— Ну, це, мабуть, якщо працювати дуже-дуже багато днів? — робить круглі очі Сашко.
— Багато? Та днів два — і готово!
— І що, прямо схожісінько виходить?
— Схожісінько? Ображаєш, хлопче! Та один в один! Усмішку, панночко, усмішку!
Софійка знов усміхається, далі робота рухається без слів.
За якийсь час — ні, далеко не п’ятнадцять хвилин, а мінімум півгодини — Калинич урочисто відчіплює аркуша від мольберта і проголошує:
— Прошу приймати роботу!
Робота чудова, Софійка на ній — просто фея-ко-ролева, просто міс Усесвіт! Романтична поволока на очах, живописно-недбале пасмо на скроні!..
— Ти тут така!... Така, як... Як насправді! — Сашко настільки ошалів од побаченого, що тремтячими руками ніяк не міг відрахувати гроші.
— Згоден! Майстер лиш трохи розставив акценти! Таку вроду не щодня доводиться малювати!
— Не щодня? — вже не за сценарієм обурився Фадійчук. — Та таких... Таких більше на світі немає!
— О, та тут, бачу, серйозно! — лукавенько похитав головою Калинич. — Гаразд: такої писаної красуні тут не малювали ще з часів, відколи парк звався імені Третього Інтернаціоналу! Розумію вас, юначе: сам колись був молодий!
Украй засоромлена Софійка мало не забула слова:
— А ви... У мене... А ви мені олійний портрет скопіюєте? Мене там один хлопець намалював колись...
— О, тут ще й конкуренти! Готуйтесь, юначе, до боротьби! Ну, то що за портрет?
— Гарний, але тепер ми посварились, і він його вимагає назад! А мені шкода... Скільки може коштувати копія? Справді зробили б її за два дні?
— Гм... З роботою зараз туго, можна й узятись... Та ще й заради такої кралечки! Ну-ну, не супте, юначе, брови: я не в тому віці, щоб відбивати! Я вже в тому віці, коли моляться не на дівчат, а на висококонвертовані папірці! Розумієте?
Софійка розуміла, про це Пустельник теж попередив. Він же пообіцяв дати й долари.
— А ви можете не просто скопіювати, а щоб — один в один, навіть автограф його поставити?
— Ображаєте, панянко! Фірма віників не в’яже, в нас усе по-дорослому!
— А щоб і ваш автограф десь унизу?
— Будь-яка примха за ваші гроші!..
Умовились на тому, що вже зараз біжать по картину і несуть її Калинину. І завдаток.
Йшлося, звісно, про Павликом намальований портрет з лілеями, якого Софійка обожнювала. Він завжди висів над Софійчиним ліжком і був заведений татом у рамку під скло: Пустельник сказав, що так у музеях зберігають особливо цінні олійні шедеври. Звісно, Софійка не бажала з ним розлучатися і на день, та й із Павликом ніхто не сварився. Але хай уже буде копія, раз потрібно для справи!..