— А Ростик... Даруй, але з нього ти теж тягла енергію?
— Він же не худне, а тільки росте й бадьорішає! — засміялась Роська. — Просто не мені тебе вчити, що діти, як і тварини, чують... ну, як сказати... чужинця! А я для вас таки чужинець!
— Але ж Сергійко...
— Сергійко — незвичайна дитина, ти знаєш.
Рушили вуличкою, що потопала у білопінному
вишневому цвіті.
— А як... щодо Сашкової мами? — Ех, наскільки б легше стало Фадійчукам, якби знайшовся серйозний чоловік і дбав про родину!
— Я схожа на агентство знайомств чи бюро весільних послуг? — підвела брови Росава. — Чи на мені є вивіска про, як у вас мовлять, оптові знижки?
— Та я так...
— Вам, людям, як мед, то й жменями!
— Ложкою!
— Ах, даруй! Згадала, як у дуже давні часи його дехто жменями дістаная! До того ж Спім кома мама щаслмпа... мама! Такого сина маючи, заміжжям перейматись не варто!
Софійка зашарілась:
— Та й дочки в неї нічого. Галасливі трохи!..
— Шкодую за тим, що тітоньку твою багато чого ще могла б навчити! Ось трави входять у силу, а до зеленої магії ми й не підступали! Сніжана заклопотана, правда. Зрештою, вона дуже талановита і багато зможе тепер осягти й сама!
Софійка зітхнула: у всіх таланти, а в неї... Росава пронизала її поглядом і ворухнула бровою:
— А в минуле, як ти, хто-небудь може потрапити? А знайти місце для Загубленого у часі? Чи русалку побачити? Мовчу вже про вміння порятувати тітоньку від невдалого заміжжя чи про те, що без тебе вони з Сергієм так і не мали б сина! Сама собі заздрити маєш. Головне — щоб дару не занехаяла.
Дівчинка не знала, що відповісти.
— А як твій живопис? — поцікавилась.
— Ніяк! Чи я маю вступати до художньої академії?
— Чому б і ні?
— Ет, живопис — це так, виграшки. Не моє воно! Хоча хтозна... Пустельник так запевнив
мене у моєму талантові... Колись, може, надумаю повернутись і до малярства!.. Поки що мені досить того, що твій дядько Сергій переосмислить і використає дещо від мого авторського стилю! Уявляєш, так і сказав: авторського стилю!
Темніло, на небосхилі завис ріжок місяця.
— Старий! — перехопила Софійчин погляд Росава. — Це добре. Завершувати справу потрібно тоді, коли місяць спадає.
Угледівши в тому погляді питання, пояснила:
— Старий, це коли буквою "С". А молодий, ростучий — паличку доточити — вийде "Р". "С" — спадний, "Р" — ростучий! Першу абетку творячи, і до місяця придивлялись!
Це ж треба!
— Мабуть, і в слові "повня" звук "О" не випадковий: місяць тоді якраз на цю літеру схожий!— дофантазувала Софійка.
— А ще прибідняєшся, ніби талантів не маєш! — згідливо кивнула Рося.
Тим часом вечір уже повнився пахощами й далеким жаб’ячим кумканням.
— Не кумкання — музика! — вдоволено мружилася Роська. — Натякає, що вже й додому пора, еге ж?
Який дім русалка має на увазі? Пора то пора, але Софійка все не могла відірватися від розмови! Ну, чом було не потоваришувати раніше?
— Згадала бабиного полтавського родича, — пригальмувала, як повернули в бік свого будинку. — Ти ж, по суті, позбавила бабу Валю рідні!
— Атож, кревної. Але чи знаєш ти, чого раптом ця кревна рідня схотіла шукати тітки?
— Ну, рідня. Провідати.
— Не провідати, а розвідати. Чи не перепише баба Валя на нього вишнопільської квартири.
— Та ти що?! — жахнулась дівчинка. — 3 іншого боку, все одно колись доведеться...
— Можна знайти когось більш підходящого!
— В неї більше немає родичів, отже, чужого?
— Ну, а про це тобі знати ще рано! Шкідливо навіть! Щоб ваших сусідсько-няньківсько-немовлячих стосунків не порушити!
Правда, що Софійці до того? Нехай Бог дає бабі ще віку й здоров'я!
— Добре, а скажи... Як тобі вдалося провчити нас з Іркою? Тоді, в роздягалці! Я ж удома знову мала нормальні шкарпетки! Признатись, я тоді була впевнена, що в тебе між пальцями — перетинки...
— Ну, це моя справа! А щодо Ірчиного несподіваного манікюру поверх чобіт і твоїх раптових
дірок... Тобі Сніжана казала, що є така собі сіра магія?
— Мистецтво керувати чужою волею?
— Атож! Я просто змусила всіх побачити те, що мені хотілось! Мані, по-теперішньому гіпноз. Ростислав, наприклад, освоїв його за кілька днів!
Софійка замислилась і дуже хотіла спитати, що іще з побаченого ними було маною, а що — реальністю? Але не зважилась.
Пахтіла алича, цвіли вишні, жаб’яче кумкання набирало сили, а дві дівчини, дві красуні (одна з них про це не знала) ніяк не могли скінчити розмови й розійтись по своїх квартирах.
58. Сповідь
"Росавка виїхала назад у Полтаву, до своїх примирених батьків..."
Софійка писала Віті листа. Тепер-бо зовсім по-іншому дивилась на подружчине захоплення Підліснячкою, тепер була, можна сказати, її однодумницею.
"Тато вранці ходив у підвал по картоплю і звідти приніс новину: вужі зникли! Пустельник же,
який розмовляв з бабусею по телефону про Сергійка і який потім подзвонив нам..."— Тьху, ну й довжелецьке речення! — "...сказав, що і в їхніх логребах-підвалах немає тепер цих... цих мудрих тваринок". Написала, а тоді згадала, що Ві-ку-ку, здається, не була в курсі вужевої епопеї. Ой, не в курсі вона ще й про Сергійка, але нічого, вона прозірлива і зрозуміє правильно!
Написати б про щось... духовне, чи як. Ага. "Росавка навчила тітоньку Сніжану дуже багатьох методів зцілення, а дядькові Сергію додала родзинок у його авторський стиль". Софійка зітерла крапку, поставлену її власною непроханою сльозою, і дописала: "Шкода, не встигла навчити мене..."
І раптом задумалась. Не встигла навчити? Лікування й малярства — так. Але чогось іншого?
Насамперед — нового ставлення до людей. Як там тітонька розказувала? Кожен має в собі таємні, приховані можливості, про які й не здогадується! Якби володів ними, не потрібно було б на світі операцій, антибіотиків, уколів! Дехто ж мовби не чує талантів і мудрості бодай у звичних колядках-щедрівках і твердить, що вся культура прийшла аж із новою вірою, що наші дохристиянські предки ходили на чотирьох і їли сире м'ясо!.. А чого вартий, наприклад, обряд накликання
дощу! Та й узагалі, що ми знаємо про колишнє, навіть про звичайні на перший погляд дитячі примовки?
Навчила придивлятися до свого міста й околиць, до Кам’янки, до всього навкруг. О, варто буде Ліді Василівні подати ідею піти всім класом, а краще — школою порозчищати кам’янські береги від сміття! Вчителька радо погодиться, а посадити на річці крин і сама запропонує!