Ну, а вже щоб зовсім настрахати обивателя загрозою, що йде від української мови, "Братья славяне" вміщують матеріал під провокативно-збурюючим заголовком "Украинизация … России?". Як безпосередня загроза для цілісності Російської Федерації у цій статті потрактовується той факт, що Всесвітній Форум Українців акцентував на потребі енергійнішої національно-культурної допомоги українській східній діаспорі – тобто українцям Кубані і Дону, центральноросійських областей і Саратовщини, Сибіру і Далекого Сходу, Москви і Петербургу. Автор просторої публікації – він з "Института стран СНГ" – перестерігає (чи то пак в чисто катковському дусі доносить), що зреалізування такої допомоги вельми небезпечне. Чому? Тому що може зробити українську діаспору в Росії "серьезным политическим фактором с перспективой создания сепаратистских движений (в частности, на Кубане)". А також ще й тому (і такий кошмар увижається авторові), що українці Росії, які й не запідозрюють, "каким ядом их собираются отравить" ("многие думают, что "украинские общества" – не более чем "кружок гопака"), можуть увійти в "альянс" з іншими "национал-сепаратистами в России"…
Дивна, а якщо казати точно, то найодвертіша українофобська, імперська логіка: наявність на українській землі "Товариства донських козаків Луганщини" ("Донские казаки – коренной народ Донбасса"(!) – ще і таку статтю знайдете в газеті) – це прекрасно, але українські товариства на російській землі, як і національне відродження українців в самій Україні, – неприпустимо; турбота Української держави про повноту забезпечення національно-культурних прав росіян в Україні – це знову ж таки здорово, але перші ж кроки у напрямкові все ще відсутньої на сьогодні допомоги українцям у Росії – це державна небезпека, це – сепаратизм.
Ох, і живучий Катков, ох і живучий! Порівняно з серединою ХІХ ст. він навіть термінології своєї не змінив. Це ж на кожному кроці у зв’язку з Україною він і нині вигукує: сепаратизм!
Паче всього ж, закликають "братья славяне", і то не тільки з Луганщини, необхідно пильнувати на сході України цноту російськомовної освіти, у якій – і це теж колосальна загроза – з’явилися в останні роки українські вкраплення. Їх, належить розуміти, і зовсім не було б, якби не курс міністерства освіти України, що витримувався у 1992-1994 роках і в якому особливо завинив – я дуже дякую за увагу – "наиболее одиозный украинизатор, тогдашний первый заместитель министра образования Анатолий Погрибный". Двопідвальна стаття "Братьев славян" "Язык и закон" повчає читача, що всі тодішні міністерські накази та інструктивні листи порушують закони УРСР (якої, нагадую, з 1991 року вже не існувало) та що орієнтація на те, аби мережа навчальних закладів перебувала в оптимальній відповідності до національного складу населення кожного регіону, кричуще ущемляє інтереси "граждан".
І ось тут і починається особливо цікаве – а які конкретно "граждане" беруться під захист і цією, й іншими публікаціями газети? Як виявляється, не росіяни. Газета бо, мабуть, свідома того, що етнічним росіянам ніщо в Україні не загрожує. І то, думаю, лише в гарячці можна заявити (що й зроблено у кореспонденції "Просвита" в своем репертуаре"), буцімто та програма дезросійщення України, про яку сказав на Всесвітньому Форумі Українців П. Мовчан,"имеет целью полное уничтожение русского языка на Украине".
Що – етнічні росіяни не злякались, вони не вірять? Тоді, мовляв, давай полякаємо "русскоязычных" українців, котрих дуже вправна у статистиці газета рахує у східних містах України на рівні то сімдесяти, то вісімдесяти, а то й поголовного відсотка.
Як можна найкраще полякати? А треба підібрати такі слова, щоб у цього русскоязычного і серце стиснулося від усвідомлення наруги, яка над ним чиниться. Ну, наприклад, так сказати (це вже у статті під назвою "Языковый апартеид"): у вас відняли заощадження, роботу, зарплату, тепер же дійшла черга відібрати вже й саму мову – "последнее, – як з усіх сил розчулює читача газета, – что остается в человека, чтобы сохранить достоинство". Отже, висновок – чинімо опір, масово подаваймо позови до суду (ця тема дістає у "Братьях славянах" найширше розгортання), виявляймо "гражданское неповиновение".
З приводу "языкового апартеида" тут же публікує своє звернення і російська община м. Кривого Рога. І знову ж таки – адресоване воно не до росіян, а – берімо незмірно ширше – до всіх "граждан Кривого Рога, говорящих и думающих на русском языке". Платівка у зверненні та ж сама: "На Украине и в Кривом Роге повсеместно и бесцеремонно идет вытеснение русского языка", і то нема іншого виходу, як захищати права "русскоговорящего населения", як закликати громадян до протесту.
Ну, ось і приїхали: як переконуємося, "братья славяне" усерйоз вважають, що на світ Божий народився цілком окремий, нечуваний національний етнос під назвою "русскоговорящие"…
Але Боже мій, милі господа, – і тут я прошу звернути увагу лише на прізвища творців, авторів газети – А. Попова (редактор), В. Єрофєєв, В. Попов, А. Чапулов, В. Шестаков, К. Фролов, В. Воднев, О. Антонова, Г. Єпіфанов, Д. Корнілов, А. Акентьєв, А. Свєтіков… – який же це у вас широчезний, достоту русский жест, яка жертовність і щедротність! Мовляв, ми не тільки себе, але і вас, російськомовні українці, в обиду не дамо, бо ви – вже всеодно, що ми, ви – наші…
Та чи запитували ви, господа, чи всі оті російськомовні, більшість з яких стали такими не добровільно, а з таких причин, як віднята у них українська школа, як міграційна політика, спрямована на нарочите перемішування народів, як убивання державною машиною у голови думки про, мовляв, другосортність, прийдешню непотрібність національних мов і т. д., і т. д., – так от – чи запитували ви їх, потребують вони вашого захисту, вашої опіки чи не потребують?
А може ж, так, нарешті, слід домовитися: колишня сталінсько-брежнєвська держава деформувала значну частину українців; тепер же це вже справа виключно Української держави, а не запопадливих адептів іншої, – крок за кроком, тактовно, не насильницьки, не ображаючи, повернути їм чи бодай їхнім дітям або внукам відчуття втраченої національної повноти. Було б то справедливо і гуманно – чи не правда? Для чого лізти у не свій город?