— Що відбулося за цей короткий час між тобою і тим дияволом у людській подобі? — спитала вона.
— Я продав йому душу. Відчуваю, що я вже не той. Він узяв собі моє єство, а мені віддав своє.
— Як це?
— Тобі не зрозуміти. Ага, він правду казав, цей демон,— холодно вів далі Кастаньє.— Я все бачу і все знаю. Ти мене зраджувала.
Від таких слів Акіліна заціпеніла. Кастаньє запалив свічку і попрямував у гардеробну. Бідолашна дівчина пішла за ним і яким же був її подив, коли Кастаньє розсунув сукні на вішалці й виявив за ними сержанта.
— Виходьте, приятелю,— сказав він і, взявши Леона за ґудзик сюртука, повів його за собою в спальню.
П'ємонтка, бліда й розгублена, опустилася в крісло. Кастаньє сів на козетку біля каміна, залишивши Акіліниного коханця стояти перед ним.
— Ви колишній військовий,— сказав Леон.— Я до ваших послуг, якщо бажаєте!
— Ви йолоп,— сухо відповів йому Кастаньє.— Мені нема потреби битися на дуелі — кого захочу, я вб'ю поглядом. Хлопче, я розповім, що з вами буде. Який сенс вас убивати? На вашій шиї я бачу червону смужечку. Вас чекає гільйотина. Атож, ви помрете на Гревській площі. Ви належите катові, жодна сила вас уже не врятує. Ви входите до венти карбонаріїв6. Ви у змові проти уряду.
— Про це ти мені не казав нічого! — крикнула п'ємонтка Леонові.
— Отже, ви не знаєте,— спокійно вів далі касир,— що сьогодні вранці уряд вирішив розгромити вашу організацію? Генеральний прокурор одержав ваші списки. Зрадники вас виказали. В цей час уже збирають документи для обвинувального акту.
— То це ти його виказав? — спитала Акіліна і, заричавши, мов левиця, підхопилася на ноги, готова розтерзати Кастаньє.
— Ти надто добре мене знаєш, щоб повірити в таку нісенітницю,— мовив Кастаньє цілком незворушно, аж його коханка заціпеніла.
— Звідки ж ти про це довідався?
— Доки я не вийшов до вітальні, я нічого не знав. Але тепер я все бачу, я все знаю, я все можу.
Сержант стояв, геть приголомшений.
— Ну, тоді врятуй його, мій друже! — вигукнула куртизанка, падаючи перед Кастаньє навколішки.— Врятуйте його, адже ви все можете! А я любитиму вас, обожнюватиму, я стану вам рабою, а не коханкою! Найрознузданішим забаганкам вашим я скорятимуся... все, що хочеш, зі мною робитимеш. Я не просто любитиму вас, я більше... Стану для вас дочкою і крім того... О, зрозумій же мене, зрозумій, Родольфе! Хай би які пристрасті мене мучили, я завжди буду твоєю! Якими ще словами можу я тебе розчулити? Я винайду втіхи... Я... О, вимагай від мене, чого хочеш! Скажи мені: "Викинься у вікно! " — і я викинусь. Нагадай тільки: "Леон!" — і я полізу в пекло, прийму всі муки, витерплю всі хвороби, всі прикрості — ти тільки мені накажи!
Кастаньє лишився холодний і незворушний. У відповідь він лише показав на Леона пальцем і промовив з демонським сміхом:
— Його жде гільйотина!
— Ні, він не піде звідси, я врятую його! — вигукнула Акіліна.— Я вб'ю кожного, хто посміє до нього торкнутися! Чому, чому ти не хочеш урятувати його від смерті? — кричала вона надривним голосом; очі в неї палали, коси розтріпалися.— Ти можеш врятувати його чи ні?
— Я все можу.
— Чому ж ти не зглянешся на моє прохання?
— Чому? — крикнув Кастаньє, і від його голосу задвигтіла підлога.— Бо я мщуся! Лихі вчинки — моє ремесло.
— О, невже він помре?.. Мій коханий помре?..— повторювала Акіліна.— Не може такого бути, не може...
Вона підбігла до комода, схопила стилет, що лежав там у кошичку, й кинулась до Кастаньє, який тільки засміявся.
— Ти чудово знаєш, що криця мене не бере.
Рука в Акіліни ослабла, як слабне в арфи струна, коли раптово порветься.
— Ідіть, приятелю,— сказав касир, обертаючись до Леона,— робіть своє діло.
Він простяг руку, й сержант мусив підкоритися надприродній силі, що струменіла від Кастаньє.
— Я тут у себе вдома, я міг би викликати поліційного комісара й видати йому зловмисника, що проник до мене, але я повертаю вам свободу. Я демон, а не шпиг.
— Я піду з ним,— сказала Акіліна.
— Іди,— відповів Кастаньє і покликав: — Женні!
З'явилася Женні.
— Пошліть воротаря найняти їм фіакр. Візьми, Накі,— сказав Кастаньє, дістаючи з кишені паку банкових білетів.— Ти не покинеш жебрачкою чоловіка, який досі любить тебе.
І він простяг їй триста тисяч франків. Акіліна схопила гроші, кинула на підлогу, плюнула на них і, нетямлячись від люті й розпачу, стала топтати їх ногами.
— Ми обоє підемо звідси пішки, не взявши від тебе жодного су,— сказала вона.— А ти, Женні, залишайся.
— Щасливої дороги,— відповів касир, підбираючи гроші.— Ну а я вже повернувся зі своєї подорожі. Женні,— сказав він, глянувши на приголомшену покоївку,— ти, здається, славна дівчина. Ти залишилася без хазяйки, ходи до мене. На сьогоднішній вечір у тебе буде хазяїн.
Всього остерігаючись, Акіліна швидко повела Леона до однієї зі своїх подруг. Але поліція вже стежила за кожним його кроком. Отож незабаром він був заарештований разом із трьома спільниками, як повідомляли тогочасні газети.
Касир відчув, що він цілковито змінився — і духовно, й фізично. Того Кастаньє, який колись був по черзі дитиною, підлітком, закоханим юнаком, хоробрим драгуном, одуреним і розчарованим чоловіком, касиром, що пішов на злочин заради палкої пристрасті, більше не існувало. Його внутрішнє єство розпалося. В одну мить збільшився його лоб, загострилися відчуття. Його думка охопила весь світ, і він бачив усе так, наче піднявся в недосяжну височінь. Перед тим як піти в театр, він плекав до Акіліни безумну пристрасть, він волів заплющити очі на її невірність, аніж розлучитися з нею, й ось тепер це сліпе почуття розвіялось, наче хмарка туману під гарячим промінням сонця. Задоволена тим, що заступила місце своєї хазяйки й заволоділа її багатством, Женні залюбки виконувала тепер усі касирові бажання. Але Кастаньє, який набув здатність читати в душах, відкрив справжню причину її слухняності, чисто фізичної. Він натішився цією дівчиною з лукавою жадібністю, наче дитина, яка з'їдає м'якоть вишні, а кісточку викидає. Назавтра за сніданком, коли Женні вже почувала себе великою пані й господинею дому, Кастаньє слово за словом, думка за думкою, повторив їй усе те, про що вона міркувала, смакуючи каву: