— Кібернетик? Ти? — не повірив Карналь.
— А що? Тільки буржуазії насолоджуватися здобутками науки? А яке суспільство найпередовіше? Може, не наше? А в ньому найпередовіші ми! Що, не всі? А як можуть бути в най-передовішому суспільстві не передові люди? Всі ми найпередовіші теж. Ось так. А меблі у вас що ж це такі стародавні? Це в тобі селянська душа промовляє. Треба модерн! Чеські, угорські, югославські — тепер це крик, а не твої старі дрова. А це що? Порожня кімната? Самий килим, та й той старий? Викиньте його, такі люди — й дрантя на підлозі?
— Цьому килимові триста років,— спокійно сказав Карналь.
— А що таке триста років? Древність. А в тебе має бути все нове, як з голочки! Ти думаєш, чого я прийшов до тебе? А я прийшов тягнути на нове діло! Тобі й не снилося!
— Нікуди я не піду,— твердо заявив Карналь.
— Ще й як підеш! Побіжиш! Підстрибом! Айгюль ще в спину підштовхуватиме! Став шампанське, а то я поставлю! Чи, скажеш, не п'єш? Чиста наука в тебе, а в Айгюль — чисте мистецтво? Тоді ж де взялася у вас донечка? Міг же зіпсувати таку балерину, такий талант!
— Я так захотіла.— Айгюль заступила собою Карналя, так ніби Кучмієнко намірявся його викрасти від неї.
— Ясно, ясно. Сім'ю треба цементувати. Моя Поліна не заспокоїлась, поки не зцементувала нас синочком. Тепер ажур. Няньку знайшли? А то поможу. У мене Поліна сидить удома, а няньку все одно тримаємо, а вам же ж як — дитячий садок? Хіба діти геніїв повинні виховуватися в дитсадках?
Карналь насмішкувато озирнувся.
— Де ж вони? Ти віриш в існування геніїв?
— Я їх роблю!
— Яким же методом?
Кучмієнко ще й досі не міг зупинитися, мандрував по квартирі, все обдивлявся, пробував, колупав нігтем, ніби якийсь купепь, чи що, спробував угніздитися в глибокому шкіряному фотелі.
— Ну! Ти ж сучасний чоловік, твоя Айгюль заслужена артистка, а в домі у вас що— музей?
Карналь, власне, й сам не був твердо виевнений у доцільності збирати тільки старовинні меблі і всіляко уникати барвистих пластиків, практичних у побуті синтетичних тканин. Пробував навіть сперечатися з Айгюль, яка не визнавала ніяких замінників і вірила тільки в справжнє, природне, перевірене тисячоліттями, заповідане предками. Але тепер, вимушений здійснювати слідом за Кучмієнком своєрідну екскурсію по власному житлу, переконувався в слушності Айгюль, йому самому подобався свіжий запах лляних скатертей, солодкий аромат старих буфетів, тьмавий розблиск золоченої бронзи, загадкове різьблення скринь. У старих меблях відчувалася сталість, доброчинство, мудрість і водночас задавнений тихий сум, старі килими всіма своїми барвами й лініями мовби промовляли, що краса вічна й незбагненна. У дереві була жива душа, чуло збережена майстрами, килими, скло, порцеляна мали в собі стільки від людського вміння, так багато живого тепла, що не могли б ніколи зрівнятися з ними оті мертві синтетичні породження двадцятого віку, хоч які б вони були модні, крикливі, нахабно-пістряві. Щоправда, Карналь впіймав себе на думці, що занадто категоричний і несправедливий щодо сучасних матеріалів, бо й вони так само продукт людського вміння й людської діяльності, як і оці булівські меблі, туркменські килими ручної роботи, чеське скло чи мейсенська порцеляна. Все зіпсував своїми розбалакуваннями Кучмієнко, відразу виступивши пропагатором модерну, а з Кучмієнком Карналь не хотів згоджуватися ні в чому, бо мав усі підстави запідозрювати цього чоловіка в нещирості й верхоглядстві.
Кучмієнко, побачивши, що не втягне Карналя в суперечку, причепився до Айгюль, яка застилала стіл накрохмаленою рипучою лляною скатертиною, готуючи частування для гостя:
— Хай твій доктор відсталий елемент, відірваний від життя, а ти Айгюль! Заслужена артистка, талант, чудо! Така квартира, і ти не примусиш його...
— А що примушувати? Це все я захотіла! Сама збираю. Петро не має на це часу. Модерн? Синтетика? Не треба. Мені синтетика набридає на сцені. Все вигадане, весь світ вигаданий, все штучне: пристрасті, любов, саме життя, все, як отой муслін, банти, пудра.
— Та ти що, Айгюль! Балет — це ж вершина! Переживання, образи, система Станіславського!
— А я танцюю, і все. Ти не дивився?
— Та передивився весь репертуар! Твориш образи, перевтілюєшся, вершина мистецтва!
— Танцюю, і все. Бо це красиво. І нічого вигадувати щось іще.
— Це на тебе напустив туману Карналь,— прийшов до висновку Кучмієнко і враз заспокоївся.— Єдиний порятунок — визволити тебе від нього.
— Як то "визволити"? —стрепенулася Айгюль.
— А ось ми заберемо його на одну роботку, і не морочитиме він тобі голови, бо не матиме для цього часу. А спробує вивільнитися — ми його новим завданнячком, новою проблемою! Метод перевірений і безвідмовний! А заодно й зробимо з нього генія.
— Ти не просторікуй марно,— не досить привітно обізвався Карналь, який насторожено ходив по кімнаті, відчуваючи, що колишній його однокурсник прийшов не просто..— У нас з Айгюль уже склався свій стиль життя, і нікому не дозволимо його порушувати.
— Поламаємо! Поламаємо! — зраділо закричав Кучмієнко.— Не таке ламали, а то "стиль життя". Та хіба це стиль? Нема крісла, щоб ноги простягнути! Журнального столика в усій квартирі не знайдеш. Торшера чортма! Кришталеві люстри понавішував і жодного сучасного світильника! Як же можна вважати себе науковим світилом у такій обстановці! Уявляю, що в тебе в голові!
— Голову кожен має свою.
— Ну, це, брат, точно! Ти думаєш, я б тебе розшукував, коли б не твоя голова.
Карналь нарешті схаменувся, що не досить чемно вів себе з гостем.
— Облишмо про мою голову. Краще розкажи про себе. Як ти? Де? Аспірантуру закінчив?
— Пройдений етап,— відмахнувся недбало Кучмієнко.— Ти відхватив доктора, я кандидата. Синхронно, як і починали колись. Тільки ти дуже глибоко зарився в науки, сів в університеті й сидиш. А треба виходити на оперативний простір. Ми ж з тобою на війні колись були? Оперативний простір — головне! Інакше ворога ніколи не розіб'єш! Як у тебе здоров'я?
Перескоки думок у Кучмієнка могли приголомшити будь-кого.
— До чого тут моє здоров'я? — здивувався Карналь.
— Бо керівником можна стати лише маючи добре здоров'я. Ти скажеш: розум. Розум не завадить, але головне — добре здоров'я. А розум іноді навіть заважає. Це коли він, знаєш, не туди хилить, сучкуватий, як криве дерево або криве ружжо!