Вася Равлик поплив до берега спиною, тягнучи за собою вудочку.
— З берега ти б його все одно не взяв, — сказав Віталій Корж.
Але Вася Равлик уже розчарувався у риболовлі. Він скинув труси, викрутив, а тоді вдяг на голе тіло штани й сорочку. Скрутив вудочку й тільки по тому йому прийшло до голови: а чи добре зробив, що покинув удома чужу жінку. А що, коли вона його оббере? Великого добра Вася не мав, але в нього був поганий настрій, у нього в душі бовталася жахлива мішанка і то хто зна від чого: чи від невдалого рибальства, чи від чергової сварки з Шуркою Куксою, чи від того, що всі вже знали про Раю, яка спить у його домі, й неґречно обізвали її чортицею, чи від того, що він міг і справді прийти в обкрадений дім, а в нього ж там костюм, і туфлі, й трохи грошей у шафі, на які мав прожити до получки, а ще в нього був класний транзистор. Ішов і подумки перераховував усе, що в нього було і що можна було вкрасти. З цими думками відчинив хвіртку й побачив на ґанку Раю, все в тому ж сірому платті, вже розчісану, але з припухлим після сну лицем. Вона сиділа й позіхала, не прикриваючись.
— Чого пішов? — спитала.
— Рибу ловив, — відповів Вася Равлик. — Виспалась?
— Та не дуже, — муркнула Рая. — В тебе щось хавать є?
— Чого не взяла в холодильнику?
— Я тут не хазяйка, — повела плечем Рая. — А що там у тебе є?
— Ковбаса і яйця, — сказав Вася, пробуючи й пожартувати. Але його плаский гумор до неї не дійшов.
— Дай хліба з ковбасою, — знову позіхнула Рая.
Він пішов і відбатував їй ковбаси і намазав грубий клапоть хліба маслом, а тоді сів на ґанку й дивився, як пожадно вона їсть. І щось таке чудне йому здалося: ніби це кішка перетворилися в людину, адже й прибилася вона до нього, як блудяща кішка, а він кинув їй шмат ковбаси, от вона й уминає, сторожко на нього позираючи.
— Ти хто? — спитав Вася Равлик.
— Я? — повернулася вона до нього з набитим ротом — Рая.
— Це я вже знаю. Де живеш?
— Я? — знову перепитала вона. — На Мальованці.
— А те, що ти не прийшла додому, нічого?
— Нє, — сказала Рая. — Я часто не приходжу додому.
— Батьки в тебе є? — строго спитав він.
— У мене? — спитала Рая. — Мамка є, папки нема.
— А де ж папка?
— Папки й не було, — байдуже мовила Рая.
— А ти десь робиш?
— Я? Та нє!
— А що ж ти робиш?
— Я? Нічого.
— Аз чого живеш?
Глянула на нього вовченям, і тільки тепер він помітив, що вона ще дуже молода, і це тільки такий накип на ній: дозрілої, а може, й потертої жінки.
— Мамка в столовці работає, — сказала. — От і носить нам їсти.
— А скільки ж вас у неї?
— Нас? П’ятеро.
Ковтнула останній ковть і обтерла губи.
— Ще їстимеш?
— Нє, я сита, — сказала. — Закурить у тебе нема?
Він витяг сигарети, й вони закурили. Позирав скоса на свою несподівану гостю і все ще дивувався: й досі нагадувала вона йому блудящу кішку, яка перебивається у світі абияк: щось принесе їй мати, щось украде сама чи приб’ється до якогось дому. Раптом подумав: на ґанку їх напевне побачать сусіди, а може, вже й побачили — стало від того неприємно. А ще йому стало неприємно, бо не відав: ось вони поговорили, а далі що? Відіслати її додому? Але якось не міг її прогнати хоча би з-за того, що було між ними вранці. Залишити в себе? Але тоді між ними мали б виникнути якісь стосунки — чи ж хоче він триваліших стосунків з такою-от дівчиною? Зрештою, звідав, що вона давно вже не дівчина, очевидно, не одному й у підстілку була. Ні, ліпше її прогнати, всунути в руку десятку і хай котиться під три чорти.
— Слухай, — спитав раптом. — А чого тебе чортицею звуть?
— А чого тебе Равликом? — спитала вона.
— Ну, я хлопцем любив ото казать: "Равлик, равлик, вистав рожки…"
Вона засміялась, коротко й хрипкувато, здається, вперше отак сміялась.
— Чого ти?
— Бо ти на равлика схожий, — мовила, випускаючи дим. — А де тут у тебе туалет?
— За хатою, в кінці стежки, — сказав він трохи невдоволено, бо не любив, коли з нього сміялися й називали Равликом.
Вона пішла, мотаючи задком, а він ліниво подумав, що фігура в неї нічого, от тільки це плаття. Подумав: коли б її вдягти по-людському, послати в перукарню и по-людському підстригти, бо в неї на голові якась нечупарна кучма, заборонити ваксити губи й чорнити очі — може, була б і нічого. Але ні, найрозумніше відіслати її зараз, бо навіщо йому в домі таке чудо?
Вася Равлик був хлопець простий, але порядний: пив рідко, любив ошатно, без вибриків, одягатися; мати, поки жила, про нього дбала, а зараз він дбає сам про себе; подобалися йому дівчата ошатні, одягнені зі смаком і які не вельми ваксуються; з Митьком Гіллякою він знався по-вуличному, бо вони разом росли, разом і в школу ходили; Митько, правда, закінчив вісім класів, а він, Вася Равлик, усі десять. До п’яниць та картярів Вася не приставав: ходив на роботу в друкарню, і робота в нього була чиста — лінотипіст. Любив читати газети й дивитися телевізора, навіть книжки брав у бібліотеці, а десяток мав і власних — вони стояли на етажерці й були страшно потріпані, бо їх Вася не шкодував давати у позичку на прочитку на роботі й хлопцям із вулиці. Дівчат він трохи побоювався, особливо тих, що йому подобались, і от раптом устряв у таку халепу, покористувався кинутою йому в ліжко нестатечною дівчиною і тепер сидить бевдзем і не знає, що йому з тією дівчиною робити. І він вирішив бути мудрішим від самого себе, тобто нічого він цій дівчині чи жінці не скаже: хоче, хай собі йде; хоче, хай сидить на ґанку; хоче, хай залишається — він собі житиме, як жив, а з нею… Ну, якось воно буде!
Вася Равлик рішуче встав, виплюнув недопалка і, не чекаючи, поки повернеться його гостя, пішов на кухню варити обід, бо вже й пора було. Одне тільки він зробив не так як завжди: налив у кастрюльку води більше, ніж коли варив для себе. Вода закипіла, й він кинув туди дві картоплини, цибулину, морквину й корінець петрушки. Потім підійшов до вікна, бо Рая не з’являлася: цікаво, чи сидить на ґанку, чи пішла собі? Вона сиділа на ґанку, обпершись спиною об стовпчика поренч, дивилась кудись перед собою, а може, й подрімувала. І Васі Равлику стало так дивно на серці, адже перед ним була дівчина, чи жінка, з якою він вперше з’єднався фізично! Ні, він не повинен розчулюватися: хай собі на ґанку сидить. Але вона раптом устала й пішла в дім. Вася Равлик відскочив од вікна.