— Але ж, високошановна пані, сукня чудово сидить на вас!
— Ні, в такому вигляді я її носити не можу. Я не манекен, котрому все однаково, а жива людина, і хочу вільно рухатись. Ну де ж таке бачено? Навіть руку підняти важко.
— У вас, високошановна пані, чудова постава,— сказала дівчина,— багато хто позаздрив би такій. І нічого не треба затуляти, все показати можна.
— Я не бажаю нічого показувати! Хочу носити сукню, і вона повинна бути такою, щоб у ній можна було рухатись!
Ліна глянула на Пішту й роздратовано провадила:
— Не хочу бути лялькою-манекеном, які стоять у вітринах. До біса цю сукню, якщо я не почуваюся в ній вільно!
Пішта засміявся, проте йому було дивно, що Ліна вередує. Адже вільною та зручною повинна бути домашня сукня, а вечірня — зовсім іншою. Він не бачив на цій сукні ніяких дефектів.
— Ще б пак! Бо ти дивишся на колір і матерію. Я їх сама вибирала. Але пошита сукня зовсім кепсько!
Швачці довелося майже все переколювати шпильками заново. Власне, слід було перешити всю сукню: де випустити, де підкоротити, де підібрати, а головне — зробити її зручнішою, більш вільною. Одна спинка була настільки вузька, що виправити її, до того ж — в останню хвилину, було неможливо. Адже Ліна попередила кравчиню, що вони запрошені в один дім на обід, тож сукня потрібна напіввечірня!.. Ліна ніяк не бажала зрозуміти, що на переробку залишається всього півдня.
Потім відбулася розмова по телефону. Нервова суперечка, впереміш із слізьми.
— Зовсім непридатна сукня! Що б я робила, якби треба було йти в гості зараз? Я не чекала від вас такого! Зробіть з нею бодай що-небудь...
Кравчиня, власниця одного з наймодніших у місті ательє, довідавшись, що сукня потрібна на вечір, сказала, що до неї пасуватиме пелерина, і запропонувала замовниці взяти пелерину напрокат зі своєї майстерні.
Взагалі, було багато нарікань л докорів. Зрештою Ліна крізь сльози сказала, що краще б їй померти, ніж отак жити.
Потім сукню відвезли в ательє, Ліна наділа домашній халатик і заспокоїлася.
Історія з сукнею дуже роздратувала жінку. Вона знов подумала про прикрості, які можуть чекати на неї сьогодні ввечері, і знову пожалкувала, що прийняла запрошення Кардича.
— Навіщо все це мені здалося! — сказала вона сердито.— Пнутися зі шкіри, щоб допомогти чоловікові зробити кар'єру!.. Дай мені, будь ласка, спокій! Це просто жахливо: мало того, що всі раптово почали з тобою панькати-ся,— тепер уже і я задля твого задоволення повинна перестати бути сама собою! Навіщо ти силуєш мене йти на такі тортури? Невже я не подобаюсь тобі такою, яка є, якою була завжди?..
Вони сіли обідати в дуже поганому настрої. Сини теж притихли. Мовчки з'їли суп, який переварився, і м'ясо, яке пересмажилось. Тільки за тістечками всі трохи повеселішали.
Пішта, щоб позбавитися подальшого клопоту, пішов до управи й поринув у роботу. Слід було добре попрацювати, щоб якнайшвидше ознайомитись з усіма справами, а він у них багато чого не розумів — адже досі ніколи не займався правовими питаннями. Добре, що доктор Петерфі. який усе знав, про все мав власну думку і міг роз'яснювати та швидко розв'язувати найскладніші питання, був поруч...
А ввечері почалися нові хвилювання. В меншого сина заболіло горло, і Ліна страшенно стурбувалася. Як це так? її дитина хвора, температура тридцять дев'ять, а вона піде розважатися, як ота мачуха!
До того ж сукня не стала кращою,— навпаки, мороки з нею було ще більше. Ліна вже ладна була зірвати її з себе, однак Пішта, який виявив чималу витримку, зумів умовити дружину, пообіцявши, що завтра вони повернуть сукню в ательє і замовлять нову... Пішта твердо вирішив: де завгодно, але гроші на це доведеться дістати... "А може,— подумав Пішта,— вдасться що-не-будь зробити для того ательє через міську управу... бо грошей поки що немає..."
І тут ще один сюрприз! Приїхав дядечко Лайош...
Це був дуже симпатичний чоловік, на вустах у нього завжди грала усмішка — всі Коп'яші такі. Втім, якщо гарненько розібратись, ніякий він не Коп'яш, а Батаї, дядько Пішти з материнського боку, але Ліна спересердя зробила його Коп'яшем...
"І цей дядечко Лайош ще й ночуватиме, бо куди ж він дінеться? Де йому* послати? Поставити разкладачку в кімнаті хлопців — іншої ради немає. Старший син, звичайно, не робитиме уроків — слухатиме теревені цього старого базіки... а менший помре до ранку..."
Нарешті вони викликали таксі. Не йти ж пішки, дарма що дорога близька. Раніше Ліні й на думку не спало б їхати машиною, але тепер становище зобов'язувало: Та й як можна йти по такій грязюці у замшевих черевичках із срібними пряжками! Скільки ж доведеться платити за таксі? Настрій У Ліни геть зіпсувався. Вона з великою охотою ^ягла б зараз спати. А тут іще треба дати чоловіку гроші...
— Не бери мене більше на такі вечері, Пішто, прошу тебе, не роби з мене іншу, ніж я є насправді! Куди воно годиться — вилазити на світ із цієї пацючої діри і їхати в гості до великих панів. Інша річ — ті, які живуть у шістьох кімнатах і не мають ніяких клопотів. Ні, це не моє амплуа — бути світською дамою... *
Пішта не міг стримати сміху: Ліна вже уявляє себе світською дамою!
Нарешті вони сіли в таксі.
Ліна немов задерев'яніла. Пішта почував себе трохи ніяково від того, що їде разом із дружиною в таксі; такого з ним досі ще не бувало. Таксі, оббите всередині витертим шовком, із лялькою на задньому віконці, здавалося йому казковим кораблем, який ніс їх із бідності до осяйних обріїв багатства... Він спробував обійняти Ліну, яка була у взятій напрокат пелерині, однак жінка випручалася й відштовхнула його. Вдруге наполягати він не зважився. Та й часу не було, бо таксі вже зупинилося біля будинку Кардича. Дядечко Кардич жив на головній площі міста, в двоповерховому особняку. Він займав весь другий поверх, а перший здавав у оренду.
Вікна особняка яскраво світилися.
Вийшовши з таксі, Ліна озирнулася, щоб перевірити, чи дасть Пішта водієві на чай, але не встигла побачити, скільки саме він дав. Здається, багато. їй стало досадно. Мабуть, Пішті припало до вподоби це старезне таксі. Біда, та й годі!..
X
Вони піднялися широкими, яскраво освітленими сходами, покритими червоною доріжкою, і подзвонили.