Слуга, який відчинив їм двері, допоміг роздягнутися. Пішта глянув на себе у дзеркало: смокінг сидів бездоганно, а Ліна була схожа на ангела, який спустився з небес на землю. Він замилувався дружиною.
— Тобі потрібне дзеркало?
Ліна усміхнулася.
Залитий незвично яскравим світлом передпокій виходив у відкритий хол, у якому теж стояло величезне дзеркало.
Ліна ковзнула очима по своєму відображенню, потім підійшла ближче, оглянула себе з ніг до голови, торкнулася рукою волосся,— адже жінка завжди вважає за потрібне поправити зачіску. Ліна стриглася під хлопця. Ця зачіска їй подобалась, тому що була зручною. І зараз вона дивилася на себе з задоволенням: у всякому разі її зачіска була не така шаблонна, як у інших жінок.
А Пішта був задоволений з того, що зустрів їх сам дядечко Кардич. Він ласкаво взяв їх під руку і провів у салон.
— Глянь-но, жінко, хто прийшов! — сказав він досить голосно.
Гостей зібралося уже чимало. Ліну й Пішту це обрадувало: значить вони прийшли вчасно — не дуже рано і не занадто пізно. Відразу за ними приїхав голова суду Амбруш Дарко із дружиною і двома дочками. Можливо, дівчата були й гарні, однак перш за все впадала в око їхня надмірна худорлявість.
Віце-губернатор виявився давнім знайомим Пішти. Він по-дружньому привітався й відразу завів розмову про родинні справи Сенткалнаї, бо син його одружився з дівчиною із цієї родини. Таким чином, було уже швидко встановлено, що Пішта й Ліна Коп'яші мають родинні зв'язки і з віце-губернатором.
Пішта й Ліна тільки зараз почали придивлятись до пані Кардич.
Коли господар навмисне голосно представив їх, вони раптом так знітилися, що не могли здобутися на слово. Ліну бентежила та обставина, що ця бліда, холодна, негарна жінка майже не звернула на неї уваги. "Справжня світська дама!",— вирішив Пішта, який теж почував себе трохи ніяково, бо тільки тепер йому спало на думку, що перший візит подружжю Кардич він повинен був зробити перед тим, як іта на цю вечерю.
Так, так, Коп'яші ще не знають усіх звичаїв цього світу!
Пішта навіть злякався за наслідки своєї необачності. На лобі в нього виступив піт. Чи можна якось виправити становище?..
Але він переборов себе. Зрештою, його запрошено сюди не як Пішту Коп'яша, а як обер-прокурора міста.
Він сів у велике крісло, закурив сигарету, хоч_ курити перед їжею йому не хотілося. Вмостившись зручніше, Пішта заспокоївся. Дивився на Ліну й дивувався. Дружина трималася на диво невимушено. До того ж, вона була найгарнішою поміж усіх жінок.
І все-таки приємно усвідомлювати, що ти раптом опинився у найбільш вибраному товаристві. Мабуть, щось схоже відчуває потопаючий, якого хвиля випадково винесла на берег. Він приходить до тями й бачить себе на казковому острові, серед троянд... Яким чудовим здається життя!
Товариство зібралося дуже імените. Був тут відомий адвокат Болдижар Кемень із трансільванських Кеме-нів,— правда, не з графської парості. А втім, у тих місцях графський титул не має особливого значення. Зате адвокат мав справжню графську поставу — високий, імпозантний, справжній трансільванський вельможа без ознак виродження, які бувають у тутешніх титулованих осіб. Він прийшов із донькою — напрочуд гарною дівчиною.
Був тут і інспектор навчального округу, теж дуже високий, з гордою поставою. Пішту, як колишнього радника в справах культури, зв'язувала з ним давня дружба, і вони тепер дивувалися, що досі не зробили один од-одному жодного візиту. Власне, тут усі мали гордий вигляд. Навіть той, хто був низенький на зріст, велично ніс голову. А може, так здавалося через високі комірці?
Бо ж тут, у своєму середовищі, ці люди трималися природно, доброзичливо, сміялися так по-дитячому, наче не відчували ні свого віку, ні свого багатства, ні своєї влади, ні того, що країна їхня геть зубожіла...
Серед гостей був і прелат. Його широкий пояс з лілового шорку спершу навіть трохи злякав Коп'яшів — вони як кальвіністи побоювались католицьких попів: це почуття було їм прищеплене ще в ранньому дитинстві. На їхню думку, католицький піп — особа більш привілейована, ніж реформатський. їм здавалося, що він має багаті маєтки, більшу владу й навіть вищу культуру. Отож Пішта протягом усього вечора не наважувався завести з ним розмову — боявся, що бовкне яку-небудь недоречність, зробить що-небудь не так. Прелат був схожий на єпископа часів Ренесансу: витончений, із світськими манерами. На руці в нього блищав перстень із величезним діамантом, а з обличчя весь вечір не сходила якась всепрощаюча, точніше, милостива, лагідна усмішка.
Всі інші гості були або торгові, або адміністративні тузи — носії всім відомих прізвищ, що їх народна преса звичайно бере під обстріл. Були тут також начальники управлінь та відділів, судді, які нагонять страх,— тобто ті, що вирішують долі людей. Навіть найменше містечко має свою власну знать. Що ж до Жаратнока, то це місто досить велике, у якому є ціла галерея можновладців. Місто це особливе, і протиріч у ньому багато, але враження таке, немовби їх немає. Ну зовсім як угорський степ — безмірні простори і в той же час лякаюча тіснота.
Пішта перш за все хотів зорієнтуватися в ситуації і тому дуже уважно прислухався до інших, стежив за собою, намагаючись сидіти з належною гідністю, але без зайвої напруженості. Нелегко поводитись так серед природжених вельмож. Вш добре відчував, що на ньому ще стоїть учорашнє тавро, тавро пришельця з нижчих кіл.
"А де, мовляв, був ти до цього часу і як сюди потрапив?"
Пішта уважно розглядав тих гостей, котрих досі знав здебільшого через їхню дурну славу: голову суду, який нещадно засудив би його, коли б випала нагода, банківських тузів, які ніколи не дали б йому і філера; великих підприємців, з якими він не мав нічого спільного і які ще вчора дивилися на нього так, немов крізь повітря.
Раптом Пішта почув одне слово, і враз смертельно сполотнів, а тоді почервонів до самих кінчиків вух.
Злякався так, що, здавалося, все в кімнаті перевертається і треба втікати...
— Чекаємо Магдалену?
Тільки це і спитав один пан іншого.
Такого Пішта ніяк не передбачав, Звичайно, він міг здогадатись, що Фері Боронкаї з дружиною теж часті гості в цьому домі. Проте за останні дні було стільки хвилювань, що Пішта просто не подумав про таку можливість