— Цього я не знаю — адже рахунки у вас.
— І все-таки... Чи велика сума?
— Велика.
— Ця фірма будувала там усе?
— Атож.
— Обладнання теж належить фірмі?
— Яке обладнання?
— Наприклад, обладнання електростанції. Та й інші машини...
• — Ні, цим займалася фірма Сенткалнаї.
— Он воно що! Значить, Сенткалнаї представляють і машинобудівну промисловість?
— Сенткалнаї — власники магазину залізних товарів, тому постачали обладнання вони. До того ж, машини, певне, обійшлися їм дешевше, ніж якби" їх замовляли через агентів.
Доктор Петерфі приніс купу папок з документами й кинув їх на стіл. Поруч поклав книги бухгалтерського ф обліку.
Головний інженер скоса дивився на ці приготування.
— Друже мій,— сказав він нарешті,— сьогодні я не можу приділити цьому питанню навіть чверті години, бо вже и так забарився. Незабаром обід, а до обіду мені треба покласти на стіл панові бургомістру важливі відомості. (
Пішта на м'ить замислився. Мабуть, краще зараз не сваритися...
Він оддав головному інженерові документи конкурсу. З гіркою усмішкою дивився, як той виходить з кабінету. Коли двері зачинилися, Пішті здалося, що його обікрали. Цікаво, що вони замишляють? З якою метою? Як про це дізнатися? Чи розбереться він у цій афері?..
Доктор Петерфі все ще стояв перед ним,~чекаючи розпоряджень.
— Любий докторе Петерфі, я чимдалі менше розуміюся на цій справі. Ти, ясна річ, у курсі всього. Прошу тебе, розкажи мені в загальних рисах цю історію.
— Як накажете, пане обер-прокурор.
— Я повинен у всьому розібратися, все зрозуміти. Час квапить. Можливо, через кілька годин доведеться приймати якесь рішення-. В інтересах справи мені потрібна точна інформація. Я буду говорити "з керівництвом...
— Я до ваших послуг, пане обер-прокурор.
— Будь ласка, сідай. Дозволь запитати тебе про одну Делікатну річ.
— Прошу.
— Звідки ти родом?
— Я? Із Трансільванії, пане обер-прокурор. Біженець із Трансільванії.
— Отже, ти не з Альфельда... І тут у тебе немає ніяких родичів?
— Нема.
— А в дружини?
— Теж нема.
— І як вам живеться на чужині?
— О, дуже кепсько! Як ви самі сказали, тут ведеться непогано тільки тим, кому допомагає рідня. А жарат-ноцькі міщани нехтуютй нами, приїжджими, не вважають за людей. От хоч би наш домовласник... Він на кожному кроці дає нам зрозуміти, що ми — пройдисвіти. Не в тім річ, звичайно, що він не запрошує нас на іменини або, коли коле кабана, на свіжину. Нам це байдуже. Гірше те, що він повсякчас прагне нас принизити. Хотіли скласти на подвір'ї кубометр дров — не дозволив, ще й вилаяв. А недавно кричав як навіжений: "Чорти б узяли цих пройдисвітів! Витурюють нас із власного будинку!" Йшлося ж тільки про те, щоб він дозволив нам тримати в підвалі овочі: картоплю, моркву, буряки,— бо дружина купила поросятко. Потім хазяїн сказав, що в контракті про квартиронаймання не згадується про поросят. Хоча свого часу, коли ми наймали квартиру, я поставив умову, щоб нам дозволили тримати свиню. В хазяїна є великий хлів. Він стоїть порожній. Свою землю, як це тут заведено, хазяїн оддав в оренду дітям, на утриманні яких він тепер перебуває. Вигодсівує лише стільки свиней, скільки самому потрібно. Хлів величезний — шістнадцять свиней поміститься! А хазяїнові, бач, шкода, щоб ми впхнули в якийсь там закуток наше поросятко... Важко жити в цьому місті, не те що в наших краях. Там домовласники куди добріші, намагаються всіляко догодити квартирантам. Та що вдієш — доводиться з усім миритися...
Пішта заспокоївся. Йому тільки хотілось дізнатися, чи Петерфі є "безстороннім свідком", людиною, яка ні в чому не зацікавлена. І він у цьому переконався. В доктора немає тут ніяких родинних зв'язків. Отже йому можна довіряти...
— Як заснували цю свиноферму?
— Мене ще тоді тут не було. Я служу в управі <з тисяча дев'ятсот двадцять сьомого року. Ферма на той час переживала свій другий розквіт. Наскільки мені відомо, все почалося після революції. Був тут один свиноторго-вець на прізвище Девечері. Свиноферма — то його ідея. В тисяча дев'ятсот двадцять першому чи в^двадцять другому році він заснував акціонерне товариство. Потім перетяг на свій бік орендаря, що користувався землею Макроці, і створив підприємство з основним капіталом у півтора мільйона крон. Однак незабаром — через інфляцію— основний капітал розійшовся, перш ніж свиноферма стала давати продукцію. Девечері збанкрутував, 'так і не здійснивши своїх планів. Розорився й орендар земель Макроці. Його позбавили оренди, а всіма його акціями заволодів Кайзер, який почав усе спочатку. Та він теж прогорів і втік в Америку, Коли Сенткалнаї віддав дочку заміж, свинофермою знову зацікавились і вирішили довести справу до кінця з допомогою управи. Проте було вже ясно, що колишні торгові зв'язки Сенткалнаї з закордонними фірмами припинились. Адже змінились державні кордони. Сенткалнаї мав чималий торговий оборот на Балканах і в Турції, але завдяки запровадженим митним обмеженням торгівля дуже звузилася. Треба було шукати якихось нових шляхів. Не підлягало сумнівам, що виробництво свинини в нашому місті — Дуже рентабельна річ. Попит на неї був величезний. Отже споживачами могли стати кілька міських підприємств воднораз. А це — важливий фактор, тим паче, що окремі господарі не мали права збувати своїх свиней. Назріла потреба у виникненні акціонерного товариства, яке б скуповувало лишки продукції. Найбільше виграв на цьому Сенткалнаї. Ферма придбала надійного покупця. Сен^ Калнаї володів мало не двома тисячами хольдів землі, ще десь із тисячу хольдів орендував — тож він був господарем на трьох тисячах хольдах. Кожен з акціонерів теж володів маєтком. У пана віце-губернатора — шістсот хольдів, у пана бургомістра — вісімсот. Вони втрьох мали можливість забезпечити це велике підприємство всім необхідним і не турбуватися про ринок збуту. Вони сподівалися, що самі забезпечать ферму необхідною кількістю кукурудзи й приберуть весь ринок до своїх рук. Таким чином, їм не довелося б вести боротьбу із свино-торговцями та торговцями фуражу. Вони уклали контракти на поставку фермі підсвинків, кукурудзи, ячменя, вівса, гарбузів — тобто на все необхідне для того, щоб ферма розвивалася й процвітала...