1 Д е а к Ференц (1803—1876) — політичний діяч, ідеолог і лідер правої опозиції угорської ліберальної буржуазії.
2 Лоняї Меньхерт (1822—1884) — угорський державний діяч, економіст.
і ми ввійшли. В той час ми, звичайно, представляли опозицію. Молодість... Усі починають з опозиції. Але той, кхто і в сорок років належить до опозиції, кар'єри вже не зробить. Так само не зробить її й той, хто не перебував в опозиції до тридцяти років... Кальман Тиса був опозиціонером до тридцяти восьми років... Отже, ми ввійшли в апартаменти Деака. Він сидів у великому кріслі й навіть не підвівся нам назустріч. Ми стояли перед ним наче ті школярі. Старий довго слухав нас, а потім перепинив: "Коротше, синки, коротше. Адже й життя коротке, як шворки на підштаниках. Воно теж обривається завжди невчасно".
Бургомістр голосно засміявся. А Пішта раптом подумав, що сидячи отак, поряд з ним, та слухаючи його балачки про минуле, якось відразу забуваєш, що навкруги вирує життя...
— Деак сказав ще й таке: коли в людини у двадцять років немає вроди, у тридцять — розуму, в сорок — багатства, то з неї вже не вийде нічого путнього. А тобі, друзяко, скільки років?
— Сорок п'ять.
— Найкращі роки. Скажи-но, чому ти не віддав тому бідоласі, головному інженерові, те, що він просив?
— Пішта здригнувся.
— Ваша вельможність, матеріали конкурсу не дозволяється віддавати відомчому інженерові до закінчення строку конкурсу.
— Так, так, звичайно. А ти все-таки віддай, бо наступного тижня на нього чекає сила-силенна справ. Відповідальність я беру на себе. І щоб я більше не чув цього "ваша вельможність!" Я вже казав: ти для мене — любий племінник, а я—твій дядечко. Чи, може, ти не вважаєш мене своїм дядьком?
— Але... що ви, любий дядечку...
— Про ферму побалакаємо згодом, бо все те, що ти мені розповів — чудово! Цю справу треба вирішити позитивно. А доктор Мартіні хай собі залишається в опозиції— нам конче потрібна опозиція; вона примусить нас благополучно довести справу до кінця. Якщо не буде опозиції— все загине. Опозицію треба шанувати... Це теж сказав Ференц-Деак. А як же це ти заприятелював з доктором Мартіні?
— Він мій родич.
— Родич?!—вигукнув бургомістр так, ніби почув, що доктора Мартіні призначено губернатором,—Твій родич? Як це може бути?
Обер-прокурор усміхнувся.
— А так, що його й моя бабусі були дві старі жінки. Однак бургомістрові, очевидно, було не до жартів. Він
похмуро, навіть з деякою підозрою дивився на обер-прокурора. Пішта мусив пояснити:
— Дідусь мій, Іштван Коп'яш, привіз собі дружину з комітату Дьомьор, молоду Єву, з роду Малатинських, що з Подоліна, А бабуся доктора Мартіні теж із Подо-ліна й теж із роду Малатинських. Тож і виходить, що ми — родичі, правда, дуже далекі. Схочу — визнаю, не схочу — не визнаю, як скажете, любий дядечку..,
— Гм!— хмикнув бургомістр.— Фатально, фатально!..
— Доктор Мартіні сказав, що досі йому не пощастило знайти в місті жодного родича. По материнській і по батьківській лінії він походить з" Північної Угорщини і" на мою думку, через те й був так довго одним із лідерів опозиції. Адже він нічим не ризикував,..
— Он воно як!— промовив бургомістр, куйовдячи пальцями борідку.— Посидь, друзяко, в мене ще хвилинку" поговоримо про це діло. Цікаво, цікаво... Значить, доктор Мартіні — твій родич. І чого ж він хоче? Він тобі казав?
Пішта трохи розгубився. Невже родинні зв'язки з багатими та впливовими особами дають законне право брати участь у різних аферах? Виходить, що дають...
— Я не знаю, чого він хоче,— ухильно відповів Пішта.— Мартіні не відкривав мені своїх намірів.
— У тім-то й річ. Він зондує... Імовірно, що він задумав використати тебе, аби піднятися на вищий щабель і мати змогу Впхнути носа в справи міста. До опозиції може належати будь-хто. Великого розуму для цього не потрібно, треба тільки нападати й критикувати... Таким нікчемам легко на світі живеться. Я не маю сумніву: настане час, коли Мартіні прилюдно оголосить, що він — твій родич. Будь обережний, друзяко! Не можна ж усіх пригріти!..
Пішта хотів був сказати, що, коли добре розібратися, то Мартін ціякий йому не родич, а так — сьома вода на киселі... Але тут же злякався, що бургомістр може неправильно,це витлумачити. А що як він подумає, ніби обер-прокурор має якісь свої потаємні плани і хоче їх здійснити з допомогою доктора Мартіні?..
Повагавшися, Пішта мовив:
— Ваша вельможність, сьогодні ввечері я —зустрінуся з доктором Мартіні в казино і поговорю з ним. Далі побачимо. Рано чи пізно вилізе шило з мішка, і він змушений буде відкрити карти.
Бургомістр барабанив по столу своїми випещеними старечими пальцями.
— Не люблю я цих щирих розмов! Хай краще він не відкриває своїх карт, а залишається в опозиції... .На якого дідька тобі знадобилося те родичання?
— Хіба я в цьому винен? Це ж від діда пішло,..
— Велике діло — від діда. Було та й загуло...' Май на увазі — в Мартіні руки загребущі. А горлодер із нього Добрячий...
— Треба заткнути йому рота кляпом.
в — Навряд чи вдасться. Надто він голодний. Адже йому не щастить. Та й контора його теж нічого не варта. Хтось інший за таких обставин уже розбагатів би. А в *вого Мартіні навіть клієнтів немає.
— Авжеж, дядечку, справа це серйозна. Дуже серйозна. В усякому разі, я спробую з'ясувати, що до чого. Завтра, мабуть, вже скажу щось більш певне.
Увійшов секретар і сповістив, що в приймальні зібралося чимало народу. Назвав прізвища.
Пішта вклонився й вийшов з кабінету.
В коридорі він усміхнувся. Був задоволений собою. Він заінтригував бургомістра — це ясно. Але зайвого не сказав..;
Головний інженер чекав на Пішту в кабінеті. З його невимушеної пози обер-прокурор зрозумів: він певен, що одержить документи, які його цікавлять. Ну що ж, гаразд. Але хай почекає трохи, похвилюється...
— Друже,— лагідно сказав Пішта,— як добре, що ти тут. Щойно я мав розмову з паном бургомістром про свиноферму. Сідай-но ближче, хочу поговорити і з тобою.
— Та в мене багато нагальних справ...
— Знаю,'знаю, але ця справа більш нагальна! Любий докторе Петерфі!—гукнув Пішта в сусідню кімнату.-— Будь ласка, принеси документи свиноферми. А ти скажи мені, друзяко, скільки заборгувала свиноферма "Холу-бові й К °"?