Як молодий депутат, він вважає своїм обов'язком сидіти на всіх засіданнях парламенту, слухаючи, як переливають з пустого в порожнє... Вдома, бувало, він прокидався рано-вранці, йшов у хліви, наглядав за тим, як годують худобу. А тепер його наймити роблять, що самі схочуть. Якщо він залишиться депутатом надовго, його спіткає така сама доля як і інших — тобто він розориться дощенту. І з депутатства йому не буде ніякої користі, бо він не має до нього хисту, навіть промовляти не вміє. А вміє тільки господарювати і лише завдяки цьому не заліз торік у нові борги. Він дістав двадцять пенге прибутку з кожного хольда землі, тоді як інші поміщики мали збитки. І чим більше землі, тим ці збитки більші. Жоден із поміщиків не прагнув стати депутатом. Адже вибори обходяться щонайменше в двадцять тисяч пенге. Хто може собі дозволити викинути такі гроші заради скороми-нущого успіху? А як будуть нові вибори? Знову викладати двадцять тисяч пенге?..
Піштин приятель на це зважився. Але що буде далі?..
Колись казали: хто добре господарює у себе вдома, той добрий господар і в державі.
Та насправді, це зовсім не так. Звідки знати звичайному сільському господареві, чого потребує країна? Звідки йому знати державну економіку? Та якби й знав, однаково був би неспроможний щось зробити. Адже голосуй ватиме він у загальній масі. Уряд одержить на один голос більше — тільки й того. Якщо ж він хоч раз виступить проти чогось, йому доведеться переходити в опозицію. А що робити поміщикові в опозиції? Та навіть як і перейде він до неї, однаково нічого не змінить; опозиція настільки нечисленна, що їй ніколи не вдається провалити жодної урядової пропозиції. З-поміж двохсот сорока п'яти депутатів-опозиціонерів усього двадцять п'ять...
Залишається єдине: примиритися з тим, що нічого не можна змінити.
Державна колісниця рухається й рухається. Власне, це вже не колісниця — це автомобіль... а ще точніше — вантажна машина. Хтось сидить за кермом і спрямовує її туди, куди йому заманеться...
А може, ця машина не рухається? Може, вона стоїть собі в гаражі, а водій сидить десь у барі або поїхав на полювання? Хіба не однаково?..
Ніч здалася Пішті дуже довгою. Віце-губернатор спав розкривши рота й солодко сопучи.
Ну що ж, хоч-не-хоч, доведеться погодитись із тим, що ти — тільки чиновник; чиновник, який не спроможний зробити щось корисне для своєї країни. Тож постав перед собою єдину мету — чимскоріше матеріально забезпечити власну родину. Адже дружина й двоє дітей — нелегкий тягар...
Усю ніч Пішта не склепив очей. Дивувався з того, як спокійно й солодко спить віце-губернатор. Немов дитина, яка не знає ні турбот, ні горя. А втім, хіба він має якісь великі турботи? Живе в розкошах, неначе ангели-охо-ронці осіняють його своїми крилами, захищаючи від знегод. Він — господар життя.
— Ну, Піштіко, незабаром будемо вдома,— сказав віце-губернатор, несподівано прокинувшись. Він потягнувся й голосно, смачно позіхнув.
Як лев... До речі, лев і не здогадується, що він — цар звірів. Адже він така сама тварина, як і всі інші, тільки, сили в нього більше, голос гучніший і апетит кращий...
— Ходімо повечеряємо,— запропонував віце-губернатор.
Вони подалися у вагон-ресторан.
У таку пізню пору там майже нікого не було. Тільки за маленьким столиком сиділо кілька іноземців, які тихо розмовляли своєю мовою.
Віце-губернатор замовив печеню, а Пішта яєчню з двох яєць.
— Вип'ємо винця.
І віце-губернатор замовив пляшку доброго вина.
— Я зустрівся в місті з меншим братом,— раптом сказав Пішта.— Він завідує відділом архітектури в Національному музеї. На думку брата, то дарма,, що наш музей тулиться в завулку — саме це надає йому справжнього музейного колориту. Але треба якнайскоріше розробити програму діяльності музею.
— Твій брат — знавець музейної справи?
— Він — один з найавторитетніших фахівців у цій галузі.
— То його слід би вмовити, щоб перебрався до Жа-ратнока і взяв у свої руки наш музей!
— Тут є один bait accompli К Наскільки мені відомо, посаду директора вже обіцяно іншій людині,
— Кому?
— Шурякові Макроці.
— Хіба в Макроці немає тепер іншого клопоту, ніж залагоджувати справи свого шуряка. Йому треба рятувати власну шкуру. Макроці заплямував свою репутацію. Він охоче відмовиться від кандидатури шуряка на користь твого брата, гадаючи, що завоює цим твою при
1 Довершений факт (франц.).
хильність. Сподіваюсь, ти розумієш, що справа із свинофермою досить темна?
Пішті здалося просто-таки неймовірним те, що Макроці мусить тепер домагатися його прихильності. Але він не сказав цього віце-губернаторові. Вирішив, що попервах займатиме щодо Макроці нейтральну позицію. А далі видно буде. Він діятиме відповідно до того, як обернеться справа. Щоб досягти своєї мети, йому слід бути ^обачним.
— Одне слово, раджу тобі: нехай брат подає прохання, а тоді поговоримо детальніше,— віце-губернатор засміявся й по-змовницьки глянув на Пішту.
Невже він і його хоче втягти в якусь аферу? Щодо цього вони метиковані... Віце-губернатор причетний до справи Макроці — це безперечно. Тож він і рам зацікавлений, щоб Макроці вийшов сухим із води...
Не дочекавшись від Пішти відповіді, віце-губернатор сказав:
— До речі, шуряк Макроці, чи його племінник, чи бог знає хто,— не фахівець у музейній справі. До того ж, він хворий і непрацездатний.
— Он як...
— Одне слово, все залежить від призначення. Бургомістр тебе любить. Він казав мені, що дуже задоволений тобою.
— Правда?
— Авжеж.
— У чому ж це виявляється?
— Вчора він сам подзвонив мені, щоб ми їхали в Будапешт разом. З його боку це дуже люб'язно, і я "теж радий, що поїхав з тобою. Ти милий, дуже милий.
І він поклав руку на руку Пішти.
Пішта спіймав себе на тому, що йому дуже приємно чути ці слова. Справді, їхня поїздка минула напрочуд гарно. За дорогу вони стали приятелями, так би мовити, знайшли один одного. А коли б іще випала така нагода?.. Нічого не скажеш — вчасна поїздка!
Під'їжджали до Жаратнока. Покликавши кельнера, Пішта попросив рахунок і заплатив за вечерю.
— Чого це ти щоразу платиш? — спитав віце-губернатор усміхаючись і більше про це не згадував.