Другого дня я зробив ще одну поїздку. Забравши з корабля всі речі, які під силу підняти одній людині, я взявся до канатів: порізавши їх на шматки такої довжини, щоб мені було не дуже важко справитися з ними, я перевіз на берег два канати і швартов. Крім того, я взяв з корабля всі залізні частини, які тільки міг відокремити. Потім, обрубавши реї на блінді й на бізані, я спорудив новий, більший пліт, навантажив його всіма цими важкими речами й пустився назад. На цей раз щастя мене зрадило: пліт був такий незграбний і такий перевантажений, що керувати ним було дуже важко. Увійшовши в бухточку, де на березі лежала решта мого майна, я не зумів провести його так добре, як раніше; пліт перекинувся, і я впав у воду з усім своїм вантажем. Щодо мене, то лихо було невелике, бо це трапилось недалеко від берега, але мій вантаж, принаймні значна частина його, пропав, головне — залізо, яке дуже придалося б мені; за ним я найбільше жалкував. Коли вода спала, я повитягав на берег майже всі шматки каната й кілька шматків заліза, правда, па превелику силу: мені довелося пірнати за кожним шматком, і я дуже втомився. Потім я щодня відвідував корабель і щоразу забирав усе, що міг добути.
Я жив на березі вже тринадцять днів; за цей час я побував на кораблі одинадцять разів і перевіз на берег усе, що тільки в змозі перетягти пара людських рук. Коли б тиха погода тривала далі, я певен, що перевіз би частинами весь корабель, але, готуючись до дванадцятого рейсу, я помітив, що знімається вітер. Проте, дочекавшись відпливу, я все-таки вирушив на корабель. Під час попередніх рейсів я так ретельно обшукав нашу каюту, що мені вдавалось, ніби там нічого вже не зосталось; але зараз мені впала в очі шафка з двома шухлядами — в одній були три бритви, великі ножиці і з десяток добрих ножів та виделок, а в другій — гроші, почасти європейською, почасти бразільською срібною та золотою монетою, всього до тридцяти шести фунтів стерлінгів.
Я посміхнувся, побачивши ці гроші: "Непотрібний мотлох! — сказав я вголос. — Навіщо ти мені тепер? Ти й того не вартий, щоб підняти тебе з землі. Всю цю купу золота я ладен віддати за будь-який із цих ножів. Мені нема що з тобою робити; тож залишайся там, де лежиш, і йди на дно морське, як створіння, чиє життя не варто рятувати!" Однак, трохи поміркувавши, я вирішив узяти гроші з собою і загорнув їх у шмат парусини. Потім подумав, чи не зробити нового плоту, та поки збирався, нахмарило; вітер, що дув з берега, почав міцнішати і за чверть години став зовсім свіжим. Мені спало на думку, що при береговому вітрі пліт мені непотрібний і що треба поспішати на берег, поки море ще не дуже розбурхалось, бо інакше я й зовсім не зможу вибратись. Отож я спустився у .воду й поплив. Чи то через вагу речей на мені, чи то через те, що доводилося боротися із течією, в мене ледве вистачило сил перепливти невелику смугу води, що відокремлювала корабель від бухточки. Вітер швидко міцнішав і ще до початку відпливу перейшов у справжній шторм.
Однак на той час я був уже вдома, в безпеці, з усіма моїми скарбами й лежав у наметі. Буря лютувала всю ніч, і коли на ранок я визирнув з намету, від корабля не залишилося й сліду! Спершу це прикро вразило мене, але я втішився думкою, що, не марнуючи часу й не шкодуючи сил, добув звідти усе, що могло мені придатись; коли б я навіть мав більше часу, мені вже майже не було б чого брати з корабля.
Я не думав більше ні про корабель, ні про те, що на ньому лишилось, хоч вітер міг іще пригнати до берега які-небудь уламки. Так воно потім сталося, але користі від усього того мені було мало.
Тепер мене найбільше непокоїло, як захистити себе від дикунів, якщо такі з’являться, та від хижаків, якщо вони водяться на острові. Я дуже довго думав, як це зробити і як найкраще влаштувати своє житло: чи викопати печеру, а чи нап’ясти на землі великий намет. Кінець кінцем вирішив зробити й те, і друге. Мабуть, варто розповісти, як це я робив, і описати моє житло.
Незабаром я пересвідчився, що обране мною місце по годиться для поселення: то була низина біля самого моря, з багнистим грунтом і, напевне, шкідлива для здоров’я. А головне, поблизу не було прісної води. Тому я вирішив пошукати іншого місця, здоровішого й придатнішого для житла.
Разом з тим я хотів додержати кількох умов, конче для мене потрібних: по-перше — здорова місцевість і прісна вода, про що я вже згадував; по-друге — захисток від спеки; по-третє — безпека від хижаків, як двоногих, так і чотириногих, і, нарешті, по-четверте, з моєї оселі має бути видно море, щоб не втратити нагоди визволитись, коли б бог послав який корабель, бо мені не хотілось зрікатися надії на порятунок.
Після довгих пошуків я нарешті знайшов невелику рівну галявину на схилі високого горба, під стрімкою прямовисною, мов стіна, кручею, так що зверху мені ніщо не загрожувало. У цій стіні була невелика заглибина, ніби вхід до печери, але ніякої печери чи проходу в скелі не було.
Ось на цій зеленій галявині, перед самою заглибиною, я й вирішив нап’ясти намет. Площадка мала завширшки не більше як сто ярдів, а завдовжки — приблизно вдвоє більше, а в мене перед дверима розлягався немов моріжок, у кінці якого горб дуже нерівно спускався в низину, до моря. Лежала ця місцина на північно-західному схилі горба й була в холодку цілий день, поки сонце пе досягало південного заходу, де воно звичайно сідає в тих широтах.
Перше ніж поставити намет, я обвів перед заглибиною півколо, ярдів з десять радіусом і, отже, з двадцять — діаметром.
У це півколо я понабивав у два ряди міцних кілків, загнавши їх так глибоко, що вони стояли твердо, як палі. Верхні кінці кілків я загострив. Частокіл вийшов щось із п’ять з половиною футів заввишки, а між обома рядами кілків було не більше як шість дюймів.
Проміжки між кілками я заповнив до самого верху шматками канатів, узятими з корабля, поклавши їх рядами один на один. Зсередини я укріпив огорожу рядом під-порок із кілків на два з половиною фута завдовжки. Огорожа вийшла така міцна, що ні людина, ні звір не могли б ні пролізти крізь неї, ні перелізти її. Ця робота відібрала в мене багато часу і сил; найважче було рубати в лісі кілки, переносити їх на площадку та забивати в землю.