—ти, і вночі ніякого переполоху не вчинила, хоч що там було, а коли вранці до неї зайшла покоївка, спокійним голосом запитала її: "Хто той гарненький, з вигляду недоглянутий хлопчина, що цілу ніч визирав з комірчини?" У відповідь покоївка пронизливо заверещала й вибігла з кімнати. Стару панну це здивувало й вразило, але, бувши жінкою виняткової сили духу, вона вдяглася, спустилася сходами вниз і пішла до свого брата. "Волтере,— сказала вона йому,— цілу ніч мені не давав спати гарненький, з вигляду недоглянутий хлопчина, який весь час визирав з комірчини в моїй кімнаті, а я ту комірчину не могла відчинити. Це, певно, в нього такі пустощі". "Боюся, що ні, Шарлот-то,— відповів брат. — То був Сирітка, леґенда цього будинку. Що він робив?"
чи два до кімнати. Коли я озивалася до нього, щоб якось заохотити, він здригався, задкував і, не перестаючи тремтіти, зачиняв двері". "Комірчина не має сполучення з жодною частиною будинку, Шарлотто,— сказав брат. — А її двері забиті". І це був незаперечний факт. Він закликав двох теслярів, які до полудня морочилися з дверима, аби відчинити їх. Обстеживши комірчину ізсередини, стара панна мусила погодитися з тим, що таки справді бачила Сирітку. Але це ще не вся історія, далі починається її сумна й жахлива частина. Річ у тім, що Сирітка приходив по черзі до трьох синів брата, і діти один за одним помирали. Кожен із них, перед тим як захворіти,— а саме дванадцятьма годинами раніше,— вертався додому розпашілий і розповідав: о мамусю, я грався під отим дубом і на отому лузі з дивним хлопчиком — таким гарненьким, з вигля-—ду недоглянутим; він був дуже несміливий і робив мені знаки! З власного жахливого досвіду батьки вже знали, що то був Сирітка і що їхній дитині, яку Сирітка обрав собі за товариша в іграх, лишилося жити недовго...
Скільки їх, отих Готичних замків, де, сидячи самотиною, чекаєш, що от-от з'явиться привид! Вас заводять до кімнати, яка має відносно привітний вигляд — у каміні потріскує вогонь, кидаючи мерехтливі тіні на глухі стіни. Та ось хазяїн заїжджого двору і його гарненька донька йдуть геть, підкинувши свіжі дрова в камін і накривши на маленькому столі вечерю — холодне смажене курча, хліб, виноград, бутель старого рейнського вина,— і почуття самотності огортає вас. Грюкіт дверей, що зачиняються за їхніми спинами, довго відбивається луною, наче зловісні перекоти грому. І тоді в короткі години ночі ми осягаємо таємничу суть явищ надприродного світу... Скільки їх, таємничих німецьких студентів, у чиєму товаристві присуваєшся ближче до вогню, а очі —школярика, що сидить у кутку, стають все круглішими, і коли раптом поривом вітру відчиняються двері, він злітає з маленького ослінчика, на якому був примостився... Безліч таких вражень, таких яскравих образів — на нашій різдвяній ялинці в усій своїй красі, буяють цвітом майже на самому вершечку й соковитими плодами схиляють додолу нижні гілки.
Серед іграшок і прикрас, які з'явилися на ялинці пізніше,— часто менш значущих, пов'язаних із не такими чіткими враженнями,— нехай завжди будуть забавки, що викликають асоціації зі старими добрими різдвяними святами, коли уночі м'яко ллється музика й звучать старі мелодії, вічні й незмінні! Й хоч би як опосіли вас у різдвяну пору мирські турботи, нехай залишаються незмінними у вашій пам'яті добрі постаті з дитинства. Кожен світлий образ і кожен спогад, що його приносить із собою ця пора, освітлений сяєвом яскравої зірки, яка зійшла над убогим вертепом,— нехай осяває ця зірка увесь християнський світ! Моя різдвяна ялинко, твої нижні віти такі ж таємничі, як завжди,— не зникай, дай мені поглянути на тебе ще раз. Є прогалини між твоїми гілками; звідси колись зоріли й посміхалися мені очі, які я любив; тепер їх тут нема. Але дивлюся вище й бачу воскресіння померлої дівчини й удовиного сина; Господь милосердний! І якщо час сховається від мене, пори-
наймні прихилити якесь дитяче серце до цього образу, оживляючи його дитя чою довірою та щирістю сприйняття.
Зараз довкола ялинки — веселощі й розваги, танці й співи. Всі тішаться Нехай завжди будуть по-дитячому невинними й радісними забави під вітамі різдвяної ялинки, яка ніколи не відкидає похмурих тіней! Та ось образ її розчиняється, і я чую тихенький шепіт, що долинає з її віт: "Це — в ім'я законі! любові й добра, всепрощення і співчуття. Це — в пам'ять про Мене!"
ПРИМІТКИ
1 Звичай ставити різдвяну ялинку в Англії був запозичений з Німеччини в XIX ст.
2 Англійська літера "X" вимовляється як "кс". В англійській мові з неї починаються лише кілька слів.
3 Dалентин — один з героїв комедії В. Шекспіра "Два веронці". Він стає ватажком ватаги лісових розбійників.
4 Філіп Кворл — герой повісті "Самітник", що вийшла в світ 1727 р. Подібно до Робінзона Крузо, Ф. Кворл живе на безлюдному острові. Йому прислужує мавпа, яку він приручив.
5 Сендфорд, Мертон, містер Барлоу — персонажі роману англійського письменника Томаса Дея (1748 — 1789) "Сендфорд і Мертон".
6 Цей сюжет ліг в основу кількох популярних мелодрам, які побутували на англійській сцені протягом ЗО — 40-х рр. XIX ст.
7 Джордж Барнвел — герой трагедії англійського драматурга Джорджа Лілло (1693 — 1793) "Купець, або Історія Джорджа Барнвела".
8 "Міллер та його люди" — двоактова драма. Вперше поставлена 1822 р., вона тридцять років користувалася популярністю серед англійської публіки.
9 "Єлизавета, чи Сибірське заслання" — драма за популярною повістю французького письменника С. Коттена.