Нижче на гілках ялинки, поруч з мініатюрною косаркою та садівничим приладдям, дедалі частіше трапляються книжки. Спочатку тоненькі, але їх багато, і всі в напрочуд гарних палітурках, червоногарячих та зелених. Які жирненькі літери для першого знайомства! "А був Стрільцем, і влучив у жабу". Звичайно, влучив! Крім того, літера А була ананасом, і залишається ним по цей день. Вона була багатьма чудовими речами у той час, ця А, так само як і більшість її друзів,— окрім хіба що літери X, такої обмеженої, що я й не знав, чи означає вона щось, окрім Ксеркса і Ксантипи1, чи У, якій судилося бути яхтою або ярдом, а також приреченої назавжди залишитися зеброю або зиґзаґом. Та ось уже сама ялинка змінюється, перетворюється на бобову стеблину — ту саму чудесну бобову стеблину, що нею дереться вгору Джек до хати велетня! О, ці шалено цікаві двоголові велетні, оно вони снують гілками ялинки з піднятими вгору ломаками, чатуючи на лицарів та дам, аби було чим пообідати, й тягнуть бідолашних за коси до себе додому... І тут з'являється Джек — втілення шляхетності, зі своїм чарівним мечем і черевиками-скороходами! Коли я отак вдив-—ляюся в нього, то знову поринаю в давні роздуми з приводу того, чи цих Джеків— було багато (у що я особисто несхильний вірити), а чи був достоту сам-один справжній адмірал Джек, який і здійснив усі ті подвиги, що йому приписують.
Різдвяній порі пасує багрянець плащика Червоної Шапочки — ось ялинка перетворюється на ліс, яким вона простує з кошиком у руці.
Отак прийшла вона до мене одного Святвечора, і я дізнався про жорстокість і підступність цього лицемірного вовка, який з'їв її бабусю, та це не погамувало його апетиту, й тоді він з'їв саму Червону Шапочку, спершу так дико пожартувавши з приводу своїх зубів. Вона була моїм першим коханням. Я відчував, що, якби міг одружитися з нею, то зазнав би найвищого блаженства. Але це було неможливо; тож не залишалося нічого іншого, як пильнувати вовка з Ноєвого ковчега і ставити його останнім, як чудовисько, яке на-
у ванні, він не виявляв добрих морехідних якостей, тварин треба було запихати всередину через дах, і доводилося добряче їх потрусити, перш ніж це вдавалося; коли ж нарешті цю марудну справу було завершено, вони починали випадати з дверей, що ледь трималися на дротяному засуві... Та хіба це могло мати якесь значення? Адже там була пречудова муха, а також у кілька разів більший за неї слон, там був жучок-сонечко й метелик — бездоганні витвори! А чого вартий гусак з такими маленькими лапками, що йому важко було тримати рівновагу, і він мав звичай падати вперед, збиваючи з ніг усе твариняче царство! А сам Ной і його родина з пришелепуватим виразом на обличчях, схожих на товкачики, якими спресовують тютюн у цибуху! Хіба забути, як чудово чіплявся за мізинець леопард і як хвости більших тварин поступово перетворювалися на обсмикані віхтики ниток...
-Цитьмо! Ми знову в лісі, й хтось там сидить на дереві —не Робін Гуд, і не—
Валентин1, і не Жовтий Гном (і він, і всі чудеса матінки Банч якось лишилися поза моєю увагою), а східний цар у тюрбані, з шаблею, що виблискує золотом. О Аллах — навіть двоє царів, другий виглядає з-за плеча першого! А під деревом лежить, простягнувшись на траві у весь зріст, вугільно-чорний велетень — він спить, широко розкинувшись, а голова його спочиває на колінах жінки. Поруч бачу скляну скриню, що зачиняється на чотири замки з іскристої сталі,— тут він тримає свою полонянку, коли прокидається. А на поясі у нього, мені це добре видно, висять чотири ключі! Жінка подає знаки царям на дереві, й вони нечутно злазять долі... Це — дивовижний світ арабських ночей.
Тут усі звичні речі враз стають для мене незвичними й завороженими. Усі лампи — чарівними, всі каблучки — талісманами. Звичайні горщики для квітів
—повні скарбів, що ледь присипані землею згори; дерева ростуть для того, аби— сховати у своїй гущавині Алі Бабу; біфштекси слід кидати в Алмазну долину, де коштовне каміння може прилипнути до них, а коли орли схоплять м'ясо і понесуть у свої гнізда, торгівці своїм горланням відлякають птахів і заберуть діаманти. Торти печуться за рецептом візирового сина, який став кондитером, після того як у самій спідній білизні посидів під брамою Дамаска. Кожний швець — то Мустафа, для якого за іграшку наново зшити людину, що була четвертована, й задля цієї роботи його приводять у потайне місце з зав'язаними очима.
Кожне залізне кільце в кам'яній брилі — вхід до печери, й варто лише почекати, як з'явиться чаклун, розведе вогонь і почне магічне дійство, внаслідок якого здригнеться земля. Усі фініки виросли на тій самій пальмі, що й той не-здалий фінік, кісточкою з якого купець вибив око невидимому синові джина. Всі оливки мають стосунок до тих самих оливок, з приводу яких хлопець чинив уявний суд над торговцем-шахраєм, а Повелитель усіх правовірних його підслухав; усі яблука нагадують те яблуко, що (разом із двома іншими) було куплене в султанового садівника за три цехіна й відібране у дитини високим чорним рабом. Усі собаки видаються тим самим псом,— насправді перетвореним на пса чоловіком,— який вистрибував на шинквас будочника і клав лапу на фальшиві монети. Рис нагадує про ті рисові зернятка, що ними давилася жахлива жінка-вампірниця, сита після своїх нічних бенкетів на цвинтарі. Мій власний коник-гойдалка,— ось він, з виверненими назовні ніздрями, які— свідчать про шляхетну кров,— мусив мати кілочок у горлі, за допомогою якого він міг би одного дня відлетіти зі мною, як відлетів дерев'яний кінь із перським принцом на очах у всіх придворних його батька. Так, відблиски цього чарівного світу — на кожній прикрасі, що звисає з нижніх гілок моєї різдвяної ялинки. Холодного, темного зимового ранку я прокидаюся на світанку, крізь обмерзлу шибку видно, як сіється сніг, і я чую голос Дінарзади: "Сестро, сестро, якщо ти ще не спиш, благаю — докажи історію про юного володаря чорних островів!" І Шахразада відповідає: "Якщо мій повелитель Султан дозволить мені прожити ще один день, сестрице, я не лише докажу цю історію, але й розповім ще цікавішу". Тоді великодушний Султан іде геть, не віддавши наказу про страту, і ми всі троє полегшено зітхаємо.