А отетеріли вони, побачивши ванну.
Ванна стояла на шестифутовому п'єдесталі з грубо обтесаної брили діаманту чистої води і відзначалася такою помпезністю у стилі бароко, яку можна зустріти хіба що у Максімегалонському музеї витворів хворої уяви.
Замість того, щоб у північну пору добропристойно поховати у невідомій могилі кишкоподібні хитросплетіння водопровідних труб, їх оздобили золотим листом; а крани і пристосування для душу своїм виглядом примусили б здригнутися навіть готичну горгулью.
Височіючи у центрі капітанського містка зорельота, ванна була тут зовсім не на своєму місці, і Номер Другий підходив до неї з насупленим обличчям людини, яку зовсім непотрібно переконувати у цьому.
— Насмілююсь доповісти, капітане, — гаркнув він крізь зціплені зуби: дуже важкий трюк, але у нього було досить часу для самовдосконалення.
Над краєм потворної ванни з'явилося широке добродушне обличчя і така ж добродушно-пухкенька рука у мильній піні.
— А, це ви, Номере Другий, — сказав капітан, привітно помахуючи мачулкою, — як вам ведеться?
Номер Другий витягнувся струною що було сили, наче намагаючись перевершити самого себе.
— Я привів двох полонених, яких виявив у морозильній камері номер сім, сер! — продзявкав він.
Артур і Форд збентежено прокашлялися.
— Е-е... добридень, — привіталися вони.
Капітан відповів їм сяючою посмішкою. Отож Номер Другий справді захопив двох бранців. "Молодець, — подумав капітан, — приємно, що хлопчина займається тим, до чого найбільш вдатний".
— О, привіт вам, — сказав він їм. — Вибачайте, що я не підводжуся. Я тут ванну приймаю нашвидкоруч. Що ж, усім джинан тонікс. Зазирни-но до холодильника, Номере Перший.
— Слухаюсь, сер.
Дивна річ, та ще й така, що ніхто не знає, наскільки серйозно потрібно до неї ставитися, але справа в тому, що приблизно 85 відсотків відомих світів Галактики, примітивні вони чи високорозвинені, винайшли напій, який називається джинан тонікс, або джи-Н-Н-Т-Н-ікс, або ж джинонд-о-нікс, і ще тисячі інших різновидів однієї і тієї ж фонетичної конструкції. Самі напої дуже відрізняються один від одного: від сіволвіанського "чінантомнігзу", який є звичайнісінькою водою, що її подають підігрітою до температури ледь вищої за кімнатну, до гаграканського "джин-ентоніксу", який і бика запросто звалить з ніг. І окрім того, що їхні назви звучать подібно, ці напої об'єднує та особливість, що усі вони були винайдені й отримали свої назви ще до того, як ті світи, з яких вони походять, вийшли на контакт з іншими космічними цивілізаціями.
Який висновок можна зробити з цього факту? Він існує сам по собі, окремо від інших явищ. Що ж стосується всіляких теорій структурної лінгвістики, то він не вкладається в жодну з них. І все-таки постійно нагадує про себе. Сивочолі лінгвісти лютяться, коли молоді структурні лінгвісти беруться за цю проблему. Молодих структурних лінгвістів вона неабияк збуджує, і ті просиджують ночі за столом, переконані, що наблизилися до чогось особливо важливого, і, врешті-решт, самі передчасно перетворюються на старих структурних лінгвістів, дратуючись на саму згадку про молоде покоління. Структурна лінгвістика — наука сумна і невесела, а її адепти ніколи не жили в мирі між собою і багато з них проводять надто багато вечорів, намагаючись втопити свої проблеми у їжі з водою. Номер Другий стояв перед ванною капітана і тремтів від розчарування.
— Невже ви не хочете допитати полонених, сер? — застогнав він.
Капітан спантеличено видивився на нього.
— На якого біси мені це робити? — запитав він.
— Щоб отримати від них інформацію, сер! Щоб дізнатися, чому вони тут з'явилися!
— О, ні, ні, ні, — сказав капітан. — Я гадаю, вони просто завітали на келишок джинан тоніксу, правда?
— Але ж, сер, вони мої бранці! Я повинен допитати їх.
Капітан поглянув на них з сумнівом в очах.
— Ну, гаразд, — сказав він, — якщо тобі так хочеться. Запитай, чого б вони бажали випити.
В очах Номера Другого з'явилися лиховісні вогники. Він поволі підійшов до Форда Префекта і Артура Дента.
— Ну що, мерзотники, — загарчав він, — заброди... — тицьнув Фордові під ребра свою рушницю системи "Тут тобі й смерть".
— Не дратуйся, Номере Другий, — спокійним тоном зробив зауваження капітан.
— Чого бажаєте випити? — заверещав Номер Другий.
— Як на мене, то непогано було б скуштувати джинан тоніксу, — відповів Форд. — А ти, Артуре? Артур розгублено заблимав очима.
— Що? Ну, я... так, — відповів він.
— З льодом чи без?! — проревів Номер Другий.
— О, з льодом, якщо можна, — сказав Форд.
— А лимон?!!
— Так, будь ласка, — відповів Форд, — а чи немає у вас часом маленьких тістечок? Знаєте, такі з сиром?
— Тут я задаю запитання!!! — визвірився Номер Другий.
Він ледь не луснув від люті.
— Гм, Номере Другий... — м'яко втрутився капітан.
— Слухаю, сер!
— Трохи охолонь, добре? Будь хорошим хлопчиком. Я ж приймаю ванну, щоб розслабитися.
Очі у Номера Другого звузилися і перетворилися на, як їх називають представники Громил, Убивць і К., на колючі щілини. Як бачиться, основне тут полягає в тому, щоб справити на опонента враження, що ви або загубили окуляри, або ось-ось не втримаєтеся і вас з ніг звалить сон. Але й досі залишається незрозумілим, чому такий вираз обличчя викликає переляк. Він наблизився до капітана, він (Номер Другий) міцно стиснув губи.
І знову ж таки, цікаво було б дізнатися, чому такий вигляд говорить про войовничі наміри. Якщо, мандруючи джунглями Траалю, вам би трапилося наткнутися на легендарну Хижу Блощицю, то у вас були б усі підстави дякувати небу, що щелепи її пащеки міцно стиснуті, а не, як це буває набагато частіше, широко відкриті, демонструючи густі заслинені ікла.
Якщо мені буде дозволено нагадати, сер, — засичав Номер Другий до капітана, — то ви не виходите з цієї ванни уже три роки поспіль! — Випустивши свою останню стрілу, Номер Другий розвернувся на п'ятах і гордо попрямував у куток, щоб там перед дзеркалом повправлятися кидати пронизливі погляди.
Капітан зручніше вмостився у ванні і несміливо усміхнувся Фордові Префекту.
— Знаєте, при такій праці, як моя, доводиться дбати про відпочинок, — сказав він.