Марвін пошкутильгав до них.
— Мені вона не сподобається, — сказав він.
— Сподобається, ще й як сподобається, — підбадьорив його Зафод. — Перед тобою відкривається нове житія.
— О, ради Бога, не треба мені ще одного життя, — застогнав Марвін.
— Краще помовч і послухай! — зашипів на нього Зафод. — Цього разу буде весело, не обійдеться без пригод і карколомних витівок.
— Як це жахливо, — сказав Марвін.
— Марвіне! Я хочу від тебе тільки...
— Мені здається, ви хочете, щоб я відчинив для вас цей зореліт?
— Що? Гм... так. Авжеж, ти маєш рацію, — неуважно відповів Зафод.
Щонайменше троє його очей не відривалися від входу до корабля. Часу залишилося обмаль.
— То так і треба було сказати, а не намагатися викликати у мене ентузіазм, — сказав Марвін, — у мене його ніколи немає.
Він підійшов до зорельота, торкнувся його, і люк відчинився навстіж.
Форд і Зафод зазирнули досередини.
— Не треба дякувати, — сказав Марвін. — О, та ви й не збиралися. — І пошкутильгав собі геть.
Підійшли і Артур з Тріліан.
— Що тут відбувається? — запитав Артур.
— Погляньте сюди, — сказав Форд, — бачите, як там всередині?
— Дивно і ще раз дивно, — пошепки промовив Зафод.
— Він чорний, — сказав Форд, — і усе в ньому абсолютно чорне...
А у ресторані уже наближався момент, після якого вже більше не буде ніяких моментів.
Усі погляди прикипіли до купола. За винятком одного тільки тілоохоронця Хотблека Дезіато, який не зводив очей від підопічного, та самого Хотблека Дезіато, якому тілоохоронець з поваги прикрив очі.
Тілоохоронець нахилився над столиком. Якби Хотблек Дезіато був здатен подавати якісь ознаки життя, то, мабуть, вважав би цю хвилю найкращою для того, щоб відкинутися на спинку стільця або ж навіть пройтися. Бо зовнішність тілоохоронця нічого не вигравала при близькому розгляді. Втім, через нещасливі обставини Хотблек залишився повністю непорушним.
— Містер Дезіато, сер? — прошепотів тілоохоронець.
Коли він говорив, то здавалося, що м'язи обличчя не поміщаються поруч і витісняють один одного.
— Містер Дезіато? Ви мене чуєте?
Цілком зрозуміло, що Хотблек Дезіато не став відповідати.
— Хотблек? — зашипів тілоохоронець.
І знову, що цілком природно, Хотблек Дезіато не сказав нічого. Але зате він відповів у неприродний спосіб.
Келих, що стояв на столі перед ним, затремтів і захитався, Еиделка піднялася над поверхнею стола на дюйм, із дзенькотом торкнулася келиха і знову упала на стіл.
Тілоохоронець задоволено гмукнув.
— Нам пора рушати, містере Дезіато, — стиха сказав тілоохоронець, — не хотілося б опинитися в натовпі, особливо у вашому стані. Вам треба попасти на наступну виставу у хорошому настрої і бадьорим. Там зібралася сила-силенна народу. Такі люди! Какрафун. Два мільйони п'ятсот сімдесят тисяч років тому. Ви ж чекали цього збіговиська.
Виделка знову відірвалася від поверхні столу, повисіла нерухомо, нерішуче захиталася і знову упала.
— Ну ж бо, — сказав тілоохоронець, — усе буде дуже здорово. Ви ж примусили їх шаліти. — Слова тілоохоронця викликали б у доктора Стрітменшенера серцевий напад.
— Чорний зореліт, який падає на Сонце, просто з розуму їх зводить, а цей новенький — взагалі як лялечка. Буде справді сумно, коли він згорить. Давайте підемо на стоянку, там я ввімкну автопілот чорного корабля, а ми рушимо у кораблі-лімузині. Добре?
Виделка на знак згоди підстрибнула один раз і дивним чином у келиху вмить не стало вина.
Тілоохоронець попхав поперед себе крісло з Хотблеком Дезіато до виходу з ресторану.
— А зараз, — вигукнув Макс з центру сцени, — настав момент, якого ви усі чекали! — Він розвів руками над головою. А позаду нього в оркестрі вибухнули ударні інструменти і зазвучали синтонічні акорди. Макс неодноразово сперечався з музикантами з приводу цієї какофонії, але вони стверджували, що за контрактом від них вимагали саме цього. Його агентові ще доведеться колись розібратися з цим.
— Небеса вирують! — заволав він. — Світобудова зникає та перетворюється на невимовну пустку! Через двадцять секунд Всесвітові настане край! Ви бачите, як падає на вас світло з усього безконечного простору!
Жахлива буря загального руйнування спалахнула над ними і саме у цей момент неначе бозна з якої далини почувся звук сурми. Макс різко повернувся, щоб глипнути на оркестр. Ні, ніхто з них наче не грав на сурмі.
Несподівано на сцені поруч з ним з'явилася хмарка диму. До сурми прилучилися нові сурми. Більше п'ятисот разів вів Макс це шоу і досі не бувало нічого подібного. Стривожений він відсахнувся від хмаринки диму і не встиг він далеко відбігти, як з неї поволі матеріалізувалася постать — постать людини з стародавніх часів, бородатої, загорнутої у простору накидку з ореолом навколо голови. Очі її сяяли наче зорі, чоло прикрашала золота корона.
— Що це таке? — прошепотів Макс, у якого очі на лоба полізли. — Що це діється?
У протилежному від сцени кутку ресторану група послідовників Церкви Другого Пришестя Великого Пророка Заркуона у екстазі з вигуками і співами підхопилася на ноги.
Макс розгублено заблимав очима. Він підняв руки, звертаючись до залу.
— Попрошу бурю аплодисментів, леді й джентльмени, — перекричав він усіх, — для великого Пророка Заркуона! Він таки з'явився! Заркуон прийшов удруге!
Пролунав грім оплесків, а Макс кинувся через сцену і подав Пророкові мікрофона.
Заркуон прокашлявся. Він покрутив головою наліво і направо, вдивляючись в обличчя присутніх. Миготіння зірок в його очах видавало збентеженість. Він розгублено крутив мікрофон у руках.
— Е... — несміливо почав він, — привіт. Е-е... знаєте, я перепрошую, що трохи припізнився. Мені було непереливки, стільки всього навалилося в останню хвилю.
Насторожена тиша і перешіптування очевидно нервували його. Він знову прокашлявся.
— Слухайте, а як у нас із часом? — сказав він. — Чи є у мене ще бодай хви...
І тут Всесвітові настав край.
РОЗДІЛ 19
Всеохопність і більш-менш точність глосарію, вже не беручи до уваги порівняно низьку ціну й те, що на обкладинці великими, приємними для ока літерами набрано заклик БЕЗ ПАНІКИ, стала однією з причин, чому так швидко розпродувався "Путівник по Галактиці для космотуристів", цей у всіх відношеннях видатний посібник для подорожуючих. До прикладу, між дев'ятсот тридцять вісім тисяч триста двадцять четвертою і дев'ятсот тридцять вісім тисяч триста двадцять шостою сторінками тут вдало вміщено статистику геосоціальної природи Всесвіту. А спрощений стиль викладу частково пояснюється тим, що укладачі, вимушені дотримуватися видавничих термінів, скопіювали цю інформацію з пакунка від пластівців, нашвидкуруч прикрасивши її кількома примітками з тим, щоб уникнути судової відповідальності за порушення неймовірно двозначного законодавства Галактики про авторське право.