— Еге ж.
— А ви тим часом рятуватимете свою шкуру.
— Ага, — відповів Зафод. — Ставай он там!
— Як добре, — зітхнув Марвін, — що тепер я принаймні знаю, що мені робити.
Чоловік потягнув Зафода за рукав, і Зафод подався за ним.
І тут у нього виникло запитання.
— А куди ми йдемо?
— У кабінет Зарнівупа.
— Ви вважаєте, що за таких обставин нам необхідна ця зустріч?
— Вперед.
РОЗДІЛ 7
Марвін зайняв позицію на початку коридора, який вів до протилежної вежі. По правді, не можна сказати, що він був особливо малий робот.
Його лискучий сталевий корпус відблискував у наповнених пилом сонячних променях і здригався у такт будинкові — бомбардування тривало.
Втім, він справді видався нікчемно маленьким у порівнянні з гігантським чорним танком, який підкотив до нього і зупинився. Танк обмацав його щупом. Щуп зник.
Марвін стояв непорушно.
— Геть з дороги, малеча, — загарчав танк.
— Мені шкода, — озвався Марвін, — але мене тут залишили, щоб я зупинив тебе.
Танк простягнув щуп для повторної перевірки. Потім втягнув його.
— Тебе? Щоб заступити мені дорогу? — заревів танк. — Тільки спробуй!
— Ну, я справді вимушений, — спокійно відповів Марвін.
— А яка в тебе зброя? — знову проревів танк, не повіривши почутому.
— Вгадай, — відповів Марвін.
Заревіли двигуни, перемкнулися передачі. У його мікромізках безпорадно і розгублено засмикалися мініатюрні електронні реле.
— Вгадати? — перепитав танк.
Зафод і чоловік, імені якого він досі не знав, промчали одним коридором, а потім ще одним у протилежний бік і тепер швидко простували третім.
Будинок продовжував здригатися та хитатися, і Зафодові стало дивно. Якщо вони мали намір підірвати будинок, то чому зволікають?
Вони ледве добралися до одних з безлічі абсолютно однакових дверей і натиснули вдвох. Зовсім несподівано ті відчинилися навстіж і вони обидва повалилися досередини.
"Уся метушня, — подумав Зафод, — усі ці турботи, а усі ці нездійсненні мрії про чудовий відпочинок на пляжі, — для чого воно?" Нічим не прикрашений кабінет з одним стільцем, одним столом і однією брудною попільничкою. На столі, крім кружляючої у сонячних променях пилюки і однієї екстравагантного дизайну скріпки, нічого не було.
— Де ж Зарнівуп? — запитав Зафод, відчуваючи, що ця від початку майже незрозуміла пригода поступово втрачає для нього будь-який сенс.
— Він у міжгалактичному круїзі, — відповів незнайомець.
Зафод приглянувся до нього уважніше. "Скидається на чесного хлопця, — подумав він, — правда, з почуттям гумору у нього, напевно, не густо. Мабуть, добрячу частину свого життя він тільки те й робив, що бігав коридорами, ламав двері й промовляв таємничі фрази у порожніх кабінетах".
— Дозвольте відрекомендуватися, — сказав незнайомець. — Мене звати Руста, а це мій рушник.
— Здоров був, Руста, — сказав Зафод. — Привіт рушникові, — додав він, коли Руста простягнув йому добряче замацаного старого рушника у кольорову квіточку. Не здогадуючись, що з ним робити, він потиснув один його кінець. А у цей час повз вікно з гуркотом пролетів один із величезних равликоподібних, зелених з металевим полиском космічних кораблів.
— Ну ж бо, — підбадьорював Марвін величезну бойову машину, — тобі ніколи не відгадати.
— Еггммм... — замислилася машина, аж вібруючи від незвичного напруження, — лазерні промені?
Марвін понуро похитав головою.
— Ні, — низьким утробним голосом буркнула машина, — надто очевидно.
Антиматерія? — ще раз спробувала вона.
— Занадто очевидно, — зауважив Марвін.
— Так, так, — пробурмотіла дещо розгублена машина. — Е... а як щодо електронного тарана?
Це було новиною для Марвіна.
— А що це таке? — запитав він.
— А ось що, — захоплено відповіла машина.
З її корпусу з'явився загострений відросток і спалахнув смертельним променем світла. Стіна позаду Марвіна з грюкотом впала і після неї залишилася купка пилу. За хвилю всілися і рештки куряви.
— Ні, — відповів Марвін, — такого в мене немає.
— Але ж гарна штукенція, хіба ні?
— Дуже гарна, — погодився Марвін.
— А, знаю, — ще трохи подумавши, сказала бойова машина з зоряної системи Жаби, — у тебе, напевно, один із цих нових випромінювачів Ксанктік ресатруктрон дестабілізований зенон!
— Вони чудові, правда? — сказав Марвін.
— Так от яка у тебе зброя? — захоплено сказала машина з ноткою остраху у голосі.
— Ні, — відповів Марвін.
— О, — сказала розчарована машина, — то це напевно...
— Ти робиш невірні припущення, — перебив Марвін. — Ти забуваєш взяти до уваги певне абсолютно фундаментальне явище у стосунках між людьми і роботами.
— Е, я знаю, — сказала бойова машина, — це часом не..? — І знову поринула у роздуми.
— Подумай краще, — наполягав Марвін, — вони залишили мене, звичайнісінького робота-слугу, щоб зупинити тебе, гігантську універсальну бойову машину, поки вони рятуватимуться втечею. Як ти гадаєш, що вони могли мені залишити?
— У-у, е-е... — простогнала спантеличена машина, — я гадаю, щось особливо, руйнівне, нехай йому біс.
— Він думає! — сказав Марвін. — Ще б пак, він думає. То, може, сказати тобі все-таки, що вони дали мені для самозахисту?
— Гаразд, скажи, — насторожено сказала бойова машина.
— Нічого, — сказав Марвін.
Настала зловісна пауза.
— Нічого? — ревнула бойова машина.
— Зовсім нічого, — пригнічено поскаржився Марвін, — хоча б тобі якусь електронну виделку, чи що. Машина захиталася розлючено.
— Оце тобі маєш! — заревіла вона. — Зовсім нічого, так? У них у голові що, вітер гуляє?
— Ти тільки поглянь на мене, — сказав Марвін приглушеним голосом, — у мене ж весь лівий бік онімів через жахливий біль у діодах.
— Тобі, напевно, не солодко, еге ж?
— Угу, — з жалем підтвердив Марвін.
— Від цього мене аж тіпає! — обурилася машина. — Я їм зараз усе потрощу!
Знову з'явився електронний таран і спалахнув ще одною яскравою блискавкою, яка перетворила на пилюку найближчу до машини стіну.
— Ти ж розумієш, як я себе почуваю? — сумно промовив Марвін.
— Отак накивали п'ятами і залишили тебе напризволяще! — прогриміла машина.
— Так, — відповів Марвін.
— Я гадаю, їм варто зруйнувати і стелю! — лютився робот-танк.
Перехід між вежами залишився без стелі.
— Це вражає, — пробурмотів Марвін.