А все тому, що їхня робота побудована на дивному принципі "дефокусованого сприймання часу". Іншими словами, вони мають здатність зазирати у найближче майбутнє, що дає їм можливість вчасно опинятися на потрібному поверсі, щоб підібрати вас, навіть ще до того, як вам спаде на думку, що вам потрібен ліфт. Таким чином уже не доводиться підтримувати надокучливі розмови, топтатися на місці, знайомитися і заводити приятелів, як колись були вимушені чинити люди, очікуючи викликаного ліфта.
Отож нічого дивного, що багато ліфтів, яких аж розпирало від інтелекту і передчуттів, терпіли жахливі муки розчарування від бездумного руху вгору і вниз, вгору і вниз, на знак екзистенціального протесту відважувалися на завжди нетривалі експерименти з горизонтальним рухом, вимагали, щоб їх допускали до процесу вироблення рішень, і врешті-решт закінчувалося це тим, що більше часу вони просиджували у підвалі і дулися невідомо на що.
У наш час збіднілі космотуристи, перебуваючи на будь-якій з планет зоряної системи Сіріуса, можуть легко підзаробити грошенят, працюючи порадником ліфтів-невротиків.
На шістнадцятому поверсі двері ліфта швиденько прочинилися.
— Шістнадцятий, — об'явив ліфт, — і запам'ятайте, я зробив це тільки тому, що мені подобається ваш робот.
Зафод і Марвін викотилися з ліфта, який одразу ж миттю зачинив двері і кинувся вниз з максимально можливою для його механізмів швидкістю.
Зафод втомлено роздивився навколо. У коридорі було пусто і тихо, ніщо не підказувало, в якій кімнаті міг сидіти Зарнівуп. Усі двері, що виходили в коридор, були зачинені і не мали на собі ніяких табличок.
Вони стояли поблизу переходу, який провадив з однієї вежі до іншої. Через великі шиби яскраве сонце Бети Великої Ведмедиці кидало на долівку квадрати світла, у яких кружляли пилинки. Зненацька за вікном промайнула якась тінь.
— Ліфт залишив нас напризволяще, — пробурмотів Зафод, який зовсім втратив свою безтурботність. Вони стояли і розглядалися в різні боки.
— Знаєш що? — озвався Зафод до Марвіна.
— Я знаю набагато більше, ніж ви уявляєте.
— Я абсолютно впевнений, що цей будинок не повинен тремтіти, — сказав Зафод.
Ступнями ніг він відчув, як будинок легенько затремтів під ним. Потім ще раз. У сонячному промінні пилинки закружляли веселіше. Ще одна тінь промайнула за вікном.
Зафод подивився на долівку.
— Або, — не дуже впевнено почав Зафод, — у них тут якась вібросистема для підтримки тонусу м'язів під час роботи, або ж...
Він вирішив підійти ближче до вікна і несподівано зупинився як укопаний, бо у цю хвилю його чутливі до небезпеки суперхроматичні окуляри Джу-Джанта-200 стали зовсім чорними. З різким дзижчанням повз вікно пролетіла ще одна велика тінь.
Зафод зірвав окуляри і одночасно з цим здригнувся від громоподібноґо вибуху. Він підскочив до вікна.
— О, — вигукнув він, — на будинок скидають бомби!
Ще один вибух струсонув будинком.
— Кому у цілій Галактиці могло спасти на думку бомбардувати видавництво? — вигукнув Зафод, але так і не почув відповіді Марвіна, бо у цю хвилину будинок здригнувся від нової бомбової атаки.
Він спробував було кинутися до ліфта — він розумів, що це позбавлено сенсу, але нічого іншого вигадати не міг.
Несподівано в одному з коридорів, які під прямим кутом відходили від головного, він помітив постать — це був якийсь чоловік. Він помітив Зафода.
— Бібльброксе, сюди! — крикнув чоловік.
Бібльброкс недовірливо зміряв того очима. Будинок застугонів від ще одного вибуху.
— Ну, — гукнув Зафод. — Ну, я Бібльброкс! А ви хто?
— Друг! — крикнув у відповідь чоловік і побіг до Бібльброкса.
— Он як? — сказав Зафод. Чийсь друг зокрема чи просто по-дружньому ставитеся до всіх?
Незнайомець мчав по коридору, а під його ногами здригалася, наче божевільна, долівка. Він був невисокого росту, кремезний і засмаглий, а його одяг виглядав так, наче він двічі змотався навколо Галактики, не скидаючи його з себе.
— Чи знаєте ви, — закричав Зафод у вухо, коли той підбіг, — що ваш будинок бомбардують? Чоловік ствердно кивнув.
Несподівано навколо потьмяніло. Зафод повернувся через плече, щоб виявити причину, і відкрив рота від здивування — величезний, схожий на равлика, з металевим полиском зелений космічний корабель проплив у повітрі повз будинок. За ним наближалися ще два.
— Уряд, який ви зрадили, хоче прибрати вас до рук, Зафоде, — просичав йому у вухо незнайомець, — вони послали за вами ескадру винищувачів із зоряної системи Жаби.
— Винищувачі із зоряної системи Жаби! — повторив за ним Зафод. — От халепа!
— Вам зрозуміло?
— Що це за винищувачі з зоряної системи Жаби? — Зафод був впевнений, що вже чув, як хтось згадував про них, коли він ще був президентом. Але він ніколи не звертав уваги на службові справи.
Незнайомець потягнув його назад до дверей. Зафод не пручався. У повітрі, жалібно виючи, промайнуло щось схоже на павука і зникло в кінці коридора.
— Що це було? — пошепки запитав Зафод.
— Це вас розшукує робот-розвідник класу А з зоряної системи Жаби, — відповів незнайомець.
— Подумати тільки!
— Пригніться!
З протилежного боку з'явився трохи більший чорний павукоподібний об'єкт і щез із очей.
— А це..?.
— А це вас розшукує робот-розвідник класу Б з тієї ж сонячної системи.
— А оце? — запитав Зафод, коли втретє щось промчало повз них.
— Робот-розвідник класу В. Теж вас шукає.
— Гм, — вдоволено усміхнувся Зафод, — але ж і недотепи ці роботи, хіба ні?
З боку переходу до іншої вежі почувся грюкіт і гримотіння. Гігантська чорна тінь сунула переходом з протилежної вежі. Розмірами і формою вона нагадувала танк.
— От дива, а це що таке? — одними губами промовив Зафод.
— Танк, — відповів незнайомець, — робот-розвідник класу Г.
— Може, нам варто забиратися геть?
— Гадаю, що варто.
— Марвіне! — гукнув Зафод.
— Чого вам?
Марвін виповз з-під купи уламків далі по коридору і подивився у їхній бік.
— Бачиш того робота, що наближається до нас?
Марвін поглянув на величезну чорну брилу, що просувалася до них переходом, потім опустив голову і подивився на власне невелике металеве тіло. Потім знову підвів очі і подивився на танк.
— Мені здається, ви хочете, щоб я зупинив його, — сказав він.