— Дивіться, хлопці, не відступайте! — хвилювався Японець, коли зібрались усі делегати.
— Ми йдемо за комсомолом. Ми повинні вирішувати по-більшовицькому. Або за, або проти — і край.
Пленум уже зібрався. Прийшло сім чоловік. Не було тільки Янкеля та Льоньки. По них послали, і за хвилину обидва, насупившись, увійшли в кімнату й сіли. Я пончик відкрив засідання і взяв слово.
— Сьогодні товариші, ми змушені були несподівано для всіх скликати нараду, приводом до якої послужив вихід газети "День" — газети, яку раптом, без погодження з нами, почали видавати наші ж товариші з Цека. Газету "День" випущено з явною метою підірвати авторитет Юнкому. Становище створюється дуже небезпечне. Ми говоритимем прямо. "День", якщо не зовсім, то наполовину, може розкласти нашу організацію, бо, я ще раз кажу, проти Юнкому виступають самі юнкомці — члени Цека. Ми, звичайно, знаємо, що за члени Цека Черних і Пантелєєв, ми пам'ятаємо їхні веселі оргії з Долгоруким, але маси цього не знають, і маси віритимуть їм, бо преса — найпереконливіший засіб боротьби, а Янкель і Пантелєєв, ми повинні визнати, найталановитіші шкідські журналісти.
Япончик на хвилину спинився, спостерігаючи, який вплив справили його слова, але одразу ж побачив безнадійність становища. Лестощі його не вплинули. Сламники, очевидно, навіть і не думали про каяття. Обидва сиділи, нахабно-зухвало оглядаючи противників.
Тоді Япончик перейшов до діла.
— Хлопці, треба ставити питання руба. Або Черних і Пантелєєв повинні негайно припинити видання своєї газети й випустити черговий помер "Юнкому", в якому публічно визнають свої помилки, або…
— Що — або? — із зловісною байдужістю запитав Янкель.
— Або ми будемо змушені обнародувати минуло членів Цека, зняти їх з постів і… якщо не зовсім… то хоч на місяці, виключити з Юнкому. Ми повинні підтримувати тверду дисципліну.
— Ну й підтримуйте собі, братики! — істерично викрикнув Янкель. — "День" ми не закриємо, навпаки, ми його зробимо щоденним. Прощайте.
Двері хряснули за сламниками. І Юнком негайно поставив питання про виключення Янкеля та Пантелєєва. Постанову провели, і сламників виключили. Одразу ж обрали нову редколегію, якій доручили екстрено випустити номер "Юнкому" із спростуванням. Горобця призначили видавцем, Пильникова — редактором. Тільки-но розійшовся пленум і Юнком опустів, нова редколегія взялася готувати номер, і на другий день з гріхом пополам "Юнком" вийшов.
Два тижні республіку Шкід лихоманило. Всі стежили за боротьбою двох течій. На стороні Юнкому був завойований раніше авторитет, на боці сламників— техніка, вміле спрямування газети й симпатії тих хлопців, яких Японець та його група не пускали в Юнком.
Янкель і Пантелєєв після виходу нового "Юнкому" розвинули шалені темпи. "День" став щоденного газетою, а згодом до нього додали ще й вечірній випуск.
Новий "Юнком" був занадто млявий і слабкий, щоб боротися з газетою, яка зразу стала така поширена і популярна. Справи в осередку йшли дедалі гірше. "День" повільно, але певно утовкмачував шкідцям, що лінія Юнкому неправильна, а сам Юнком міг тільки на мітингах відбивати удари опозиції, бо орган їх не міг встигнути за органом сламників. Маси відходили від Юнкому, стали недовірливі, і тільки читальня по вечорах допомагала Юнкомові боротися з Янкелем та Пантелєєвим, але й вона висіла на волосинці. Юикомці добре знали, що три чверті всіх книг у читальні належить опозиції і що рано чи пізно читальню розорять.
І це сталося. Раз увечері до Юнкому ввійшов Янкель та Пантелєєв. Читальний вечір був саме в розпалі.
Десятки шкідців сиділи за столами, читали або розглядали картинки в журналах та книгах. Янкель зупинився біля дверей, а Пантелєєв підійшов до Японця і з вишуканою коректністю сказав:
— Дозвольте мені наші книжки?
Японець зблід.
Він ждав цього давно, але тепер раптом злякався. Розгром читальні відбирав останню можливість залучити й утримати маси. Однак треба було віддати.
— Беріть, — байдуже кинув він, але Пильников, що стояв поруч, почув у голосі Єоніна незвичне для нього тремтіння.
— Беріть, — повторив Японець.
Під хихикання і глузування над збанкрутілим керівництвом сламники забирали свої книжки, але тепер їх уже не цікавило падіння та загибель Юнкому і брали вони своє тільки тому, що для поповнення свого "південного фонду" вирішили загнати книжки на барахолці.
Воювати сламникам набридло. Вони знову згадали свою ідею і відвели в газеті цілу полосу під відділ "Кіно", де вміщували рецензії на фільми, портрети відомих кіноартистів.
Юнком дістав перепочинок, і справи його почали поправлятися.
"ШКІДКІНО"
Мікроб німецького вченого. — Мікроб залітає в Шкіду. — Трест "Шкідкіно". — Перший сеанс. — Комерційний розрахунок. — Сумна ліквідація фірми.
Якийсь, учений, не знаємо, жартома чи серйозно, заявив, що він відкрив новий мікроб cino, який, потрапляючи в людський організм, примушує людину хворіти на манію кіноакторства.
Напевно, згаданий мікроб кіно залетів у Шкіду й заліз у піддатливі організми Янкеля та Пантелєєва. Манія кіно, яка відійшла було під час розладу в Цека, знову дала відчути себе.
Одного понеділка два старші класи школи ходили в кінематограф — в "Олімпію", що на Міжнародному проспекті. Дивилися якийсь нікчемний американський бойовик з традиційними ковбоями, бійками, погонями та поцілунками. Янкель і Пантелєєв повернулися з кіно збуджені.
— Ех, матінко моя, — зітхнув Янкель, — так би й поскакав через прерію з баден-паулькою на потилиці і з маузером у руках.
— Авжеж, — відповів Пантелєєв, який останнім часом змінив бажання бути режисером на рішення стати кіноартистом. — Авжеж. А я б зараз… знаєш… я б хотів у павільйонній нічній зйомці пришивати з-за рогу якого-небудь маркіза.
— Надто вже довго ми не можемо здійснити свою ідею, — знову зітхнув Черних, — та й забули про неї зовсім.
— Ех, Одеса-мама… А знаєш що? Чи не краще нам у Баку поїхати? Там Перестіаиі…
— Ні, він не в Баку. Віл у Тифлісі. А втім, з'їздимо і в Баку. І в Тифліс змотаємося. Почекай, ось зберемо два червінці…
— А зараз що? Я не можу чекати, Янкелю… Слово честі.
— Дурень. Нервовий який! Що ж робити — без гамзи далеко не заїдеш. Тут нам, чи що, ставити фільми?