В задушливу й затхлу атмосферу школи для неповнолітніх злочинців проникло те "цілюще повітря революції", про яке так гарно говорить у своєму оповіданні Л. Пантелєєв.
Закінчивши повість, юні автори "Республіки Шкід" віднесли свій рукопис, на якому ще не висохло чорнило, у Відділ народної освіти, а звідти його було переслано в редакцію дитячої та юнацької літератури Держвидаву.
Це був час, коли наша нова книга для дітей тільки створювалася. Від старої, дореволюційної літератури в дитячій бібліотеці збереглося небагато книжок, які створили свого часу класики. Потрібні були нові теми й нові люди.
І ці люди прийшли. Один за одним з'явилися в ті роки письменники, інші відомі в нашій країні: Борис Житков, М. Ільїн, Аркадій Гайдар, В. Біанкі та інші. Майже всі вони були хрещениками ленінградської редакції і брали дуже активну участь у її роботі — обговорювали разом з редакторами рукописи та плани майбутніх видань. На шостому поверсі ленінградського Будинку книги завжди було людно. Сиділи на підвіконнях і на столах, до хрипоти сперечалися, весело жартували.
Але все це зовсім не перешкоджало напруженій роботі редакції. Я не помилюся, коли скажу, що майже кожна книга, випущена дитячим відділом Держвидаву, ставала подією. Досить згадати "Морські історії" Житкова, "Розповідь про великий план" і "Гори та люди" Ільїна, "Лісову газету" Біанкі, "Від моря й до моря" та "Військових коней" Миколи Тихонова, "Пригоди Буратіно" Олексія Толстого, "Штурм Зимового" Савельєва і багато іншого.
Такою подією стала й "Республіка Шкід".
Співробітники редакції та близькі до неї літератори (а серед них були відомі тепер письменники Борис Житков, Євген Шварц, Микола Олейников) читали разом зі мною цей товстий рукопис і про себе, і вголос. Читали й перечитували. Усім було ясно, що ця книга — явище значне й нове.
Слідом за рукописом до редакції прийшли і самі автори, перший час небалакучі і похмурі. Вони, звісно, раділи, що їх привітно зустріли, але не дуже охоче погоджувалися вносити будь-які зміни в свій текст.
Пам'ятаю, як нелегко було мені переконати Л. Пантелєєва переробити розділ, що різко виділявся за стилем, написаний чомусь ритмічною прозою. Мабуть, у цьому проявилася примха молодості, а може, й мимовільна данина недавній, хоч вона вже й відійшла в минуле, літературній моді.
Я вважав, що чіткий, майже віршований ритм одною з розділів найменше відповідає характерові документальної повісті. Зрештою автор погодився зі мною і переписав розділ "Льошка Пантелєєв" заново. У новому варіанті він став чи не найкращим розділом книги.
І ось нарешті "Республіка Шкід" вийшла в світ. Уся редакція з інтересом ждала відгуків преси та читачів.
Незабаром з бібліотек почали надходити відомості, що повість читають запоєм, беруть нарозхват. Співчутливо зустріли її й письменники, і багато хто з педагогів. Як кажуть у таких випадках, успіх повісті перевершив усі сподівання.
Одним з перших відгукнувся на неї М. Горький.
Книга вийшла на початку 1927 року, а вже в березні того ж року він писав про неї вихованцям колонії його імені в Куряжі:
"… Я дуже ціную людей, яким доля з малих років надавала щиглів по лобі і по потилиці.
Ось недавно двоє з таких написали й надрукували надзвичайно цікаву книгу… Автори — молоді хлопці, одному 17, а другому, здається, 19 років, а книгу вони зробили талановито, набагато краще, ніж пише багато хто з письменників зрілого віку.
Для мене ця книга — свято, вона підтверджує мою віру в людину, найчудовіше, найвеличніше, що є на землі нашій".
У тому ж місяці Горький писав С. М. Сергєєву-Ценському про авторів повісті:
"… Це — не вундеркінди, а чудові хлопці, які змогли написати преоригінальну книгу, жваву, веселу, страшну. Постать завідуючого школою вони змалювали монументально. Не перебільшую".
Очевидно, повість схвилювала й обрадувала Горького, який так добре знав "дно" життя, своєю граничною правдивістю і оптимізмом, купленим дорогою ціною.
У "Замітках читача" він присвячує їй такі рядки:
"… Цими днями я прочитав чудову книгу "Республіка Шкід"… У цій книзі автори чудово, а часом блискуче розповідають про те, що пережили вони самі і товариші їх за час перебування в школі… Значення цієї книги не може бути перебільшене, і вона ще раз свідчить про те, що в Росії існують умови, які створюють справді нових людей…"
З дня виходу "Республіки Шкід" минуло понад тридцять років. Але книги, по-справжньому, а не тільки формально, сучасні, не старіють з часом. Втративши пряму злободенність, вони стають справжніми й незамінними документами доби.
Тепер "Республіка Шкід" виходить знову. Один в її авторів — Григорій Бєлих — передчасно загинув, ледве переступивши за тридцять. Другий — Л. Пантелєєв — давно вже став відомим письменником. Його повісті й оповідання — "Години", "Пакет", "Чесне слово", "На ялинку", "Льонька Пантелєєв", "Маринка", "Новенька", "Індіан чубатий", "Оповідання про Кірова" та інші — популярні у нас в країні й перекладені на багато зарубіжних мов.
Він і підготував до друку це видання — оглянув книгу, написану в юності, оком зрілого майстра, вніс у неї деякі зміни й поправки, намагаючись водночас зберегти недоторканим її молодий почерк.
Так і ми, кому довелося редагувати "Республіку Шкід" тридцять років тому, найбільше піклувалися про те, щоб вона не втратила життєвої істинності, молодого запалу, гостроти і свіжості юнацьких вражень.
1958 р.
С. МАРШАК.
Примітки
1
Докладно про Гришкове дитинство розказано в повісті Г. Бєлих "Будинок веселих жебраків". Л., "Детская литература", 1965.
2
Руже де Ліль — автор французького гімну "Марсельєза".
3
Переклад М. Рильського.
4
Докладніше про Льоньчине дитинство розповідається в автобіографічній повісті Л. Пантелєєва "Льонька Пантелєєв".
5
Старовинна латинська пісня студентів, яка починалася слоном — gaudeamus — веселитимемося.
6
Школою імені Достоєвського.
7
Переклад Леоніда Первомайського.
8
Кооператив: Петроградське єдине споживче товариство.