Безсовісний співав м'яким і красивим голосом:
Позаростали стежки-доріжки,
Де ви ходили, милого ніжки,
Позаростали мохом-травою,
Де ми гуляли, милий, з тобою.
Янкель і Пантелєєв — у кутку. Сиділи тихо, не ворушилися. Хміль розповзався по тілу, серце стукало від хмелю. Чи тільки від хмелю? Від сорому стукотіло і ішло серце.
"Юнком, комунари… Продалися… Ех, жисть-жестяика!.."
А коли випили самогону, повеселішали. Сором минув, а хміль не проходив… Співали, обнявшись, — робленим басом Пантелєєв і природним тенором Янкель:
На п'ятнадцять лимонів влаштую дебош,
Ей, Гужбан, пива дайош!
Купець, нализавшись, валявся на підлозі, обнімав Старолинського, лоскотав.
— Голенький, дай лимончик.
Пан давав йому лимончики. Шкода, чи що, коли їх у кишені сто штук!..
Дзвеніли від танців рештки шибок у вікнах, і текло під березовий стос пиво, змішане з блювотиною.
Іде мій милий з міста п'яний,
Стук у віконце: "Я твій коханий".
Із ліжка встала і відчинила,
Поцілувала, спати вложила.
Безсовісний співав, Гужбан, — син артиста, — обнімав Безсовісного, сміявся і плакав.
— Володько… Співай! Співай, розтико! Талант спалюєш… Хо-хо-ааа!..
Потім обнімав Цигана, цілував, шепотів:
— Пика циганська, друже!.. У мене батько й мати сволота, тільки ти друг. А я з'їхав, скотився під три чорти…
Пили, співали, танцювали…
Потім усією компанією, босою, рваного і п'яною, пішли гуляти… По вулиці йшли — сміялися, кричали, лаялись, а Безсовісний ішов, похиливши голову, і на прохання Гужбана співав:
— Не ходи, милий, із міста п'яний,
Тебе зачалить кожен лягавий.
— Мила Дуся, я не боюся,
Якщо зачалить, я відкуплюся.
Біля Калиикіного мосту стояв автомобіль, поганенький фордівський автомобіль, тонконогий, схожий на панського хлопчика в коротких штанцях, з голими колінами.
— Мотор! — закричав Гужбан. — Мотор! У житті не їздив на моторі.
— Скільки до Невського? — звернувся він до шофера.
Шофер — латиш або німець — подивився з подивом і жахом на босих, патлатих хлопців і крикнув:
— Іди геть, хулікан!..
— Скільки? — розлютившися, прокричав Гужбан, вихоплюючи з кишені пачку лимонів.
Шофер похапцем роззирнувся, відчинив дверцята автомобіля.
— Сітай… П'ятдесят лимоніф…
— Лізь, шпана! — закричав не задумуючись Гужбан.
Полізли, босі, в шкіряну коляску фордівського автомобіля. Вмостились. Їхали недовго, по Фоитанці. На Невському шофер одчинив дверцята:
— Филазь.
Вилізли, тинялися по Невському…
Їли морозиво з несмачними вафлями (на вафлях написи — "Коля", "Валя", "Дуня"), їли яблука, курили "Трьохсотий "Зефір" і лаялися з перехожими.
Потім пішли оравою в кіно. Фільм страшний — "Таємнича рука, або Криваве кільце" з Пірль Уайт у головній ролі.
Дивилися, лузали насіння, смоктали іриски й відригували випитим за день самогоном та пивом.
Додому в школу поверталися пізно, за північ… Заспаний Мефтахудин відчиняв ворота, лаявся.
— Сволота, секім башка… Діждетеся Віктир Миколаїча.
Нічний вихователь записав у "Літопис":
"Старолипський, Офенбах, Козлов, Безсовістин, Пантелєєв, Черних і Курочкін пізно повернулися з прогулянки в школу, а вихованці Долгорукий і Громоносцев не прийшли зовсім".
Гужбан і Циган у школі не почували, вони почували на Ліговці…
♦
Янкель і Пантелєєв стояли опустивши голови, не дивилися в очі. Цекісти, скупчившись коло стола, дихали рівно й впивалися поглядами в обвинувачених…
Міркували:
— Самі призналися. Треба зважити.
— Факт. Догану винесемо, без розголосу.
І до тих двох:
— Дивіться!..
Янкель і Льонька глянули в очі Японцеві.
— Япончик!.. Слово честі… Сволота ми!..
♦
У Гужбана гроші закінчилися швидко. Тільки здавалося, що важко витратити вісімсот мільйонів, а глянеш, за день прогуляв половину, там іще і ша! — сідай на колун. А сидіти на колуні — з махрою, з фунтяшником хліба — після шоколаду, кіно, шинки вестфальської і автомобіля — діло нелегке.
Гужбан задумався про нове. Нове скоро придумав і здійснив.
Темної ночі та сама компанія зламала склад ПЄСТ, що містився на шкідському ж дворі. Виламали в дверях фільонки, пролізли, винесли ящик цигарок "Осман", фільонки забили.
Знову гуляли.
На підлозі, в коридорах, у класах і спальнях школи — скрізь валялися недокурки з золотим обідком. "Осман" курила вся школа, і на колуні ніхто не сидів: щедрим себе показав Гужбан з мільярда.
Трапилося ще — пішли у відпустку найкращі халдеї — Костолмед і Олмикпоп. Еланлюм розгубилася зовсім, уже не могла керувати, стримувати дисципліною Содом і Гоморру…
Почалися нестримні крадіжки. Крали рушники, ковдри, черевики.
Юнком намагався боротись, але при першій же спробі підручні Гужбана побили Фінкельштейна і пригрозили. Пантелєєву та Янкелю, що розкажуть усій Шкіді про кофе й Пірль Уайт.
Якось прийшов до Пантелєєва Голий пан. Він дружньо ставився до Пантелєєва, любив його і говорив по-людськи.
— Боюсь я, Льонько, — сказав він. — Наші напад на "Скороход" готують, треба сторожа вбити… Їй-бо… Я маю вбивати…
Зблідлий гімназистик Голенький розповідав:
— Я. Та я… Потім прийде в їдальню Вікмиксор та скаже: "Хто вбив?" — так я б не витерпів, істерика би зі мною сталася, закричав би…
Голий плакав брудними сльозами, морщився, як котеня…
— Ну нічого, — втішав Пантелєєв, — ти ще не пропав… Вилізеш…
А колись сказав:
— Записуйся в Юнком.
Здивувався Голий, не повірив.
— А хіба приймуть?
— Спробуємо.
Повів Льонька Пана на юнкомські збори, сказав:
— Ось, Старолинський хоче записатися в Юнком. Правда, він тут накоїв усякого, але кається, і, крім того, у нас не комсомол; організація своя, дефективна, і вимоги свої.
Прийняли в кандидати. Стаж кандидатський призначили досить довгий і зобов'язали порвати з Гужбаном.
Але Гужбаи не охолов. Зробивши одне діло, він брався до іншого. Покінчивши з ПЄСТ, вивіз стекла з аптекарського магазину, зрізав у шкільних убиральнях фанові свинцеві труби. Одної ночі в Шкіді пропали всі електричні лампочки — осрамівські, світлановські і дивізорні — довгі, як снаряди тридюймової гармати.
Зараза ширилася по всій Шкіді. Покровський ринок, безпатентні вуличні торговки тремтіли від зухвалих хлопчачих нападів.
Це в ті дні співала обводненська шпана пісню: