— Ти Цигана не бійся. Він таки сволота, це правда, але ми йому намилимо шию, даремно турбуєшся. А тебе він тепер не зачепить, — тихо промовив Горобець, сидячи поруч з Гришком.
Гришко мовчав і тільки зрідка вловлював краєм вуха зловісний шепіт чорнопикого супротивника:
— Янкель прийшов. Янкель воює.
Але клас не підтримав Миколку. Янкель уже завоював співчуття хлопців, до того ж у шкідців не було звички цькувати новачків.
Десь за стіною задзвенів дзвоник.
— Уроки починаються, — пояснив Горобець і додав: — Тепер, Янкель, ми з тобою весь час сидітимемо на цій парті. Добре?
— Добре, — задоволено кивнув Янкель і вперше відчув, що нарешті знайдено берег, знайдено тиху пристань, од якої він тепер довго не відчалить.
За стіною дзвенів дзвоник.
ТЮТЮН ЯПОНСЬКИЙ
Янкель черговий. — Паломництво в комору. — Тютюн японський. — Спальня бенкетує. — Фатальний обід. — Скидай пальто. — Янкель-шкуродер. — Око за око. — Аудієнція у Вікмиксора. — Гога-Азеф. — Смерть Янкелю! — Мокра ідилія.
Як показав час, Вікмиксор не помилився, відрекомендувавши нового вихованця як обдарованого, здібного хлопчака.
Оскільки здібний Янкель уже майже тиждень жив у Шкіді, то вирішили, що пора випробувати його хист на громадській роботі.
Особливо великої громадської роботи в той час у Шкіді не було, але серед небагатьох посад була одна особливо почесна й важлива — чергування на кухні.
Черговий, якого призначали з вихованців, насамперед повинен був ходити по хліб та інші продукти в комору, де сивенький старенький економ розпоряджався шлунками своїх годованців.
Черговий одержував продукти на день і відносив їх на кухню до могутньої куховарки, яка спритно, ніби фокусник, розподіляла мізерні пайки крупів і оселедців так, що не тільки виходив обід з двох страв, але ще й лишалося на вечерю дещо.
Янкеля призначили черговим, але це поле діяльності йому було невідоме, — отож до нього приставили за помічника і наставника ще одного вихованця — Косаря.
♦
Коли промені зимового сонця несміливо застрибали по стінах спальні, гладенький і меланхолійний Косар похмуро підвівся з ліжка і, натягуючи чоботи, прохрипів:
— Янкель, вставай. Ти черговий.
Вставати не хотілося: навколо, скрутившись калачиком, розкинувшись на спині або уткнувшись носом у подушку, хропіли вісім молодих чурбачків, і так хотілось закутатися з головою в теплу ковдру й похропіти ще півгодини разом з ними.
За стіною деренчав рояль. Це Верблюдич, прокинувшись із першим сонячним променем, розучував свою гаму. Верблюдич сидів за роялем, — це означало, що вже восьма година.
Янкель ліниво позіхнув і звернувся до Косаря:
— Закурити немає?
— Нема.
Потім обидва сяк-так одяглись і рушили в комору.
Комора була на горищі, а площадкою нижче, в однокімнатній квартирі, жив економ. Від сходів цю квартиру відокремлював досить довгий коридор, двері до нього були весь час замкнені, і треба було довго стукати, щоб економ почув.
Янкель і Косар спинилися перед дверима в коридор. Косар, ліниво потягуючись, стукав кулаком по дверях, викликаючи економа, і раптом широко розплющив заспані очі.
Двері від удару відчинилися.
— От тетеря. Забув замкнути, — похитав головою Косар і, знаком покликавши Янкеля, пішов у темряву.
Дісталися навпомацки до других дверей, відчинили і ввійшли в передпокій, залитий сонячним світлом.
У передпокої було так тепло й затишно, що заспані громадські працівники мимоволі барилися, не поспішали заходити в кімнату економа, насолоджуючись хвилинами спокою і самотності.
В цю мить і сталася та проста, але пам'ятна подія, в якій Янкель уперше показав свої незвичайні здібності.
Косар стояв і намагався подолати страшенну сонливість, уперто спрямовуючи всі думки до одного: треба ввійти до економа. У якусь мить, коли, здавалося, сила волі поборола в ньому лінощі і коли він хотів уже натиснути ручку дверей, раптом почувся, чудно змінившись до шепоту, голос Янкеля:
— Курити хочеш?
Чи хотів Косар курити? Ще б пак не хотіти! І вся енергія, зібрана на те, щоб відчинити двері, рантом відразу вирвалась у тому, як він обернувся до Янкеля і енергійно вигукнув:
— Хочу!
— Ну, то, прошу, кури. Ось тютюн.
Косар простежив за поглядом Янкеля і завмер, втупивши очі в стіл.
Там правильними рядками лежали акуратненькі коричневі чвертки тютюну. По обгортці призвичаєне око курця визначило: вищий сорт Б.
Пачок сорок — так у думці визначили практичні математики.
Подивились один на одного і, не змовляючись, вирішили: 40–2 = 38. А може, не помітять нестачі.
Так само мовчки підійшли до столу і, поклавши по пачці в кишеню, вийшли навшпиньках з кімнати.
♦
Сонну тишу спальні порушив тріск дверей, і два збуджених шпаргонці ввірвались до кімнати.
— Хлопці, тютюн!
Вісім голів миттю виринули з-під ковдр, вісім пар очей заблищали масляним блиском, побачивши в піднятих руках Косаря та Янкеля апетитні пачки.
Першим отямився Циган. Швидко стрибнув з ліжка і, оглянувши зблизька милі чвертки, він жадібно спитав:
— Де?
Чергові мовчки кивнули головами в напрямку до кімнати економа. Циган зірвався з місця і зник за дверима. Спальня притихла в томливому чеканні.
— Ура, сволото! Є!
Громоносцев влетів переможно, розмахуючи двома пачками тютюну.
Приклад заразив усіх інших, і вже ніякі сили не могли стримати їх.
Геть усім кортіло мати по чвертці тютюну, і, вже забувши про обережність, спальня схопилась і, як на змаганнях, помчала до завітної кімнати…
За п'ять хвилин Шкіда тріумфувала.
Кожен обмацував, м'яв і стискував нещасні пакетики, що так несподівано попали до них.
Чорний, мов жук, заїка Гога, запеклий курець, що найдужче терпів від нестачі курива і збирав на вулиці "чиновників", був задоволений найбільше. Він сидів у кутку і, міцно стискаючи коричневу чвертку, без угаву повторював:
— Тют-тюнець є. Тют-тюнець є.
Янкель, забравшись на ліжко, по-дурному всміхався і співав:
Шинель англійський,
Тютюн японський,
Ах, шарабан мій…
На радощах навіть не помітили, що на підвіконні притулилася зайва пачка, поки Циган не звернув увагу.
— Сволото! Чий тютюн на підвіконні? У всіх є?
— У всіх.
— Виходить, зайва?..
— Зайва.
— Ого, здорово, навіть зайва!