Уліганія процвітала. Уліганштадт досяг верхів благоустрою і господарського багатства. Муніципалітет готувався до побудови міського театру, коли Імперії було завдано страшного удару.
Уліганії було оголошено війну, і оголосив її не хто інший, як президент могутньої республіки, Халдейської республіки Шкід — Вікмиксор.
Оголошення війни відбулося в дещо дивній формі. До Уліганштадта ввійшла секретарка і дружина президента ворожої республіки Еланлюм і заявила:
— Кінчайте цю волинку. Побуянили, й досить.
Звісно, це не означало оголошення війни. Ця заява просто свідчила, що імперія повинна здатися, розсипатися, погаснути… Це було гірше, ніж війна. Здатися без бою, вмерти, не покуштувавши ворожого пороху, не краще, ніж загинути в боротьбі. Уліганія прийняла виклик і оголосила:
— Війна до переможного кінця!
Місто прикрасилося національними прапорами (на чорному фоні білий кулак), "Вісті" просурмили страшну новину.
Відбувся екстрений пленум Раднаркому, на якому виступили з палким закликом до боротьби диктатор і наркомбуз. Вирішили оголосити мобілізацію. Того ж дня на вулицях міста з'явилися листівки-накази:
НАКАЗ № 1
Народного комісара військових і морських справ
Наркомвійськмор повідомляє громадян Імперії, що всесильній Імперії Уліганії халдеї оголосили війну.
Уліганія повинна а честю вийти з цієї війни. Вперед за справедливу справу Великої Бузи! В Бузі здобудеш ти право своє! Хай живе у віках Уліганська Імперія!
Наркомвійськмор Г. Янкель.
НАКАЗ № 2
Від начальника імперської міліції і головкома колоніальних військ
Головне Управління військовими силами Імперії в особі начміла й головкома у зв'язку з оголошенням війни оголошує мобілізацію. Призову на військову службу підлягають усі громадяни Уліганії, як міста Уліганштадта, так і міст Кіпчакославля, Волинграда й Бужебурга. Явка для реєстрації — штаб тубільної армії, керованої імперським намісником.
За неявку до призову винних буде віддано до військово-польового суду.
Начміл і головкомколвійськ Пантелєєв.
НАКАЗ № 3
по м. Уліганштадту
Від начміла і міського магістрату
У місті Уліганштадті оголошується воєнний етап. Вхід і вихід з міста допускається тільки по одержанні перепустки в магістраті у міського голови.
Міський голова К. Геніальний.
Начміл Пантелєєв.
Мобілізація в Уліганштадті пройшла організовано й без ексцесів. До головного штабу прибуло дванадцять чоловік. Усіх було зараховано в списки армії, і вони одержали "форму" — картонний значок з гербом імперії і паперовий ківер з кокардою, які виготовляли на пристосованому для виробництва військового спорядження газовому заводі мільйонера Башкломопа.
"Вісті", що перебували на утриманні уряду, дали неправильний звіт про хід мобілізації, перетворивши дванадцять чоловік на дванадцять тисяч.
В Уліганштадті мобілізація пройшла спокійно, зате в колоніях провести призов було не так легко. Наркомвійськмор Янкель мав з головковерхом Пантелєєвим таємну нараду, на якій було вирішено призначити намісників колоніальних держав. Склали список: від Кінчакії — Курочка, від Волинії — Баран і від Бужландії — Калина. Список передали диктатору, той затвердив його. Через наркомпоштель послали телеграми з викликом намісників. Намісники прибули в Уліганштадт одночасно. Диктатор зустрів їх привітно, почастував чаєм з сахарином та чорним хлібом і уповноважив їх провести мобілізацію й агітувати за воєнну кампанію на своїй батьківщині.
Намісники поїхали.
Через деякий час до них надійшли повідомлення, що мобілізацію проведено не блискуче.
"В Кінчакії становище з призовом жахливе, — писав намісник Курочка, — ті, що підлягають мобілізації, дезертирують з частин або й просто не приходять на призов. Із зібраних 23 чоловік тільки 10 можна вважати надійними на випадок бою з ворогами".
Від намісника Барана надійшла телеграма такого самого змісту:
"Становище ахове. Дезертирують майже всі призовники. Помічена провокаційна робота халдеїв".
А від Бужландії намісник писав:
"Прошу мене більше не вважати за намісника. Побили".
Такі повідомлення мало радували Уліганію. Але улігани не знали про стан справ у колоніях. "Вісті" мовчали, діставши таємний наказ Раднаркому. Тому в Уліганії панував бадьорий патріотичний дух.
Одного разу, коли уліганська армія зібралася на майдані Бузи для проходження звичайної військової підготовки, туди прибув наркомвійськмор.
— Друзі, — сказав він. — Треба сформувати загін, щоб придушити бунт у колоніях. Хто піде?
Це повідомлення вдарило як грім, проте ліс рук піднявся. Наркомвійськмор був зворушений.
— Не так багато, — сказав він, — п'ятьох чоловік цілком досить.
П'ять чоловік дістали назву Летючого загону й під управлінням самого головкома Пантелєєва вирушили до Бужландії.
Загін вийшов з міста озброєний гострими, відточеними склом палицями. Разом з загоном до Бужландії вирушив кореспондент "Вістей", наркомпоштель Пильников. Через півгодини після того, як вийшов Летючий загін, до редакції газети прибуло повідомлення, що загін розбито, але все-таки вдалося залякати бужан і примусити їх не виступати на стороні халдеїв, якщо війна розгориться. Незабаром повернувся і сам загін. У двох були розбиті носи, у Пантелєєва — роздерто сорочку і зірвано головкомівський значок.
У Раднаркомі відбулася нарада. Ухвалили нагородити всіх учасників битви орденами Бузи, а Пантелєєва представити в кавалери ордена Імперської Могутності і надати йому звання генерала.
Тим часом у сусідній Кінчакії справа йшла по-своєму. Диктатор Уліганії і Раднарком не знали, що намісник Курочка, якого вони призначили, — зрадник і що готується бунт.
В Уліганштадт увійшов Олмикпоп.
— По місцях. Починається урок.
— До бі-са!..
— Почнемо бій, — сказав диктатор секретареві де Буржелопу, той передав наказ у Раднарком. Звідти спішно послали кур'єра в колонії з наказом, щоб виступали тубільні армії.
У свою чергу начміл зібрав гарнізон. Летючий загін на чолі з Пантелєєвим підійшов до Олмикпопа.
— Ви арештовані, — заявив Пантелєєв, поклавши руку на плече халдея.
— Що-о? — заревів Олмикпоп.
— Ви арештовані як халдей, представник ворожої країни.
Олмикпоп хотів вибігти з класу, але загін оточив його. У цей час за Аркою Вікмиксора І, яку перейменували на Арку Війни, показався загін кіпчаків під проводом Курочки.