Пожежники посадили хлопців на візок, і вся частина рвонула вперед, розриваючи густу нічну тишу дзвоном, співом сигнального ріжка, стукотінням підків та іржанням коней.
Коли під'їхали до школи, там уже стояла досить велика юрба зівак.
Майже одночасно приїхала ще одна пожежна частина, Янкель та Бобер по чорних сходах помчали було нагору, але економ вигнав їх, незважаючи на найпалкіші протести.
В цей час у спальні відбувалася трагедія.
Багато часу минуло, поки вдалося розбудити всіх, хто спав, а коли нарешті всі прокинулися, в кімнаті вже стояв густий дим. Він пробивався з усіх щілин, швидко заповнюючи приміщення.
Почалася паніка. Якийсь малюк заплакав. Десь тріснуло скло.
Хлопці раптом усі забігали, голосно закричали, заметушилися. В цю мить розчинилися двері, і в спальню ввірвалась Еланлюм.
— Діти! Беріть подушки. Всі до мене!
Немов отара баранів до чабана, кинулися до німки вихованці, сподіваючись од неї чуда, і навіть Купа, нерішуче почухавши потилицю і спокійно докуривши цигарку, підійшов до неї.
Еланлюм підвищила голос, намагаючись перекричати гудіння маси.
— Затуліть роти подушками. Усі йдіть за мною. Щоб не розгубитися, тримайтесь один за одного.
Пожежа розросталася. Це було видно по диму, густому-густому і чорному. Еланлюм розчинила двері навстіж і сміливо вийшла назустріч чорній завісі.
За нею рушили всі інші.
Іти було недалеко. Треба було тільки звернути праворуч, ступити три кроки по площадці сходів і відчинити двері в квартиру німки, де був вихід на інші сходи.
Вся школа вже юрмилася на площадці сходів, з нетерпінням чекаючи, коли відчинять заповітні двері, але передні щось забарилися.
Шукали ручку — мідну дверну ручку — і не знаходили. Десятки рук нишпорили по стінах, хапаючися за карнизи, заважаючи один одному — ручки не було.
Шукали навпомацки. Розплющені очі все одно мало допомогли б — дим, чорний, мов сажа, сліпив очі, викликаючи сльози.
— Швидше!
— Задихаємося!
Хтось не витримав, закашлявся і, ковтнувши диму, протяжно зойкнув. Стало страшно.
Купець, який похмуро стояв біля стіни, нарешті не витримав і, розштовхавши товаришів, що скупчилися на сходах, повільно провів рукою по стіні, намацав планку, знову провів і наштовхнувся на ручку.
З відчинених дверей вдарило яскраве світло, і знесилені шпінгалети, задихаючись, хитаючись, ввалилися в коридор. Еланлюм полічила вихованців. Усі були на місці.
Вона полегшено зітхнула, але одразу зблідла.
— Хлопці! А де вихователь?
Шкідці відповіли їй мертвою мовчанкою.
— Де вихователь? — знов, уже тривожно, перепитала німка.
Тоді Купець, добродушно усміхнувшись, сказав:
— А він там, у спальні, ще лежить, дивак. Охає, а не встає. Потіха!
Еланлюм завищала і, схопившися за голову, кинулася в димний коридор у напрямку до спальні. Хвилин через п'ять почувся гучний стукіт у двері.
Коли шкідці квапливо відчинили їх, то побачили жахливе видовище.
Німка тягла за руку Шершавого, а той безсило повз по підлозі у кальсонах і спідній сорочці. Язик у нього вивалився, в очах світилося божевілля — він задихався.
Спільними зусиллями обох їх втягли у коридор. Шершавий наче мертвий упав на підлогу, а Еланлюм, важко дихаючи, прихилилася до стіни.
За хвилину вона вже отямилась, і знову голос її загримів під склепінням коридора:
— Усі на сходи! На вулицю не виходьте. Всі йдіть у двірницьку до Мефтахудина.
Хлопці висипали надвір, але до двірника ніхто не пішов. Забувши про заборону, всі вискочили на вулицю.
Тремтячи від холоду, шкідці витріщилися на палаючі вікна, страх минув, було навіть весело.
А біля огорожі стояли Япончик та Янкель і мало не плакали, дивлячись на вікна.
Ось задзвеніло скло, і полум'я стовпом вирвалося назовні, нагріваючи мерзлу штукатурку стіни.
За рогом зачахкотіла парова машина, що почала качати воду, надулися розтягнуті по снігу рукави.
Повз хлопців пробігли сокирники, ліворуч од них піднімали драбину, і меткий пожежник, поблискуючи каскою, вже дерся по ній нагору. Жалібно дзвякнули останні шибки у вікнах палаючого поверху; пирскаючи і шиплячи, з шлангів вирвався сильний струмінь води.
— Наш клас горить. Сволота! — вилаявся Циган, підходячи до Японця та Янкеля.
Але ті ніби не чули і, клацаючи від холоду та збудження зубами, твердили одне слово:
— "Дзеркало"!
— "Дзеркало"!
А Янкель іноді журно додавав:
— Мій напір! Мої фарби!
— Марш у двірницьку! — раптом загримів голос Вікмиксора над їхніми головами.
Востаннє сумно глянувши на палаючий клас, хлопці шмигнули під ворота.
Там уже юрбилися, тремтячи від холоду, напіводягнені шкідці.
Двірницька була маленька, і хлопці розсілися хто на підвіконнях, а хто просто на підлозі. З вулиці долинав шум роботи, і шкідцям по сиділося на місці, але біля дверей стояв Мефтахудин, якому суворо заборонили випускати учнів за ворота.
Мефтахудин — татарин, добродушний інвалід, безпалий, — приїхав з Самари, втік од голоду і знайшов притулок у Шкіді. Досі хлопці його любили, але сьогодні зненавиділи.
— Пусти, Мефтахудин, подивитися, — гарячкував Горобець.
Ласкаво відштовхуючи хлопця, двірник говорив, розтягуючи слова:
— Сиди, палія! Чого дивитися? Нічого дивитися. Сиди на місці.
Раз у раз то Еланлюм, то Вікмиксор заштовхували в двері нових і нових вихованців, пійманих на вулиці, і знову йшли шукати.
Хлопці сиділи скупчившись, пригнічені й засмучені. Сиділи довго-довго. Вже зайнявся у вікнах блідий світанок, а шкідці сиділи й роздумували. Кожен по-своєму робив припущення про причини пожежі.
— Жарко грубу натопили в четвертому відділенні, от підлога й загорілась.
— Електричну проводку дуже давно не міняли.
— Хто-небудь курив. Чинарик залишив…
Але справжню причину знав тільки Янкель: маленька червона жаринка весь час то гасла, то спалахувала перед його очима.
Настав ранок.
Поїхали пожежники, лишивши брудні калюжі і купи обгорілих дощок на снігу.
Сумно дивилися шість віконних западин, кіптявою, димом і гаривом б'ючи в ніс ранковим перехожим.
Згоріли два класи, і вигоріла підлога в спальні.
Вранці старші ходили по згарищу, сумно поглядаючи на обгорілі колоди, на почорнілі рами й закіптюжені стіни. Шукали свої пожитки, намагаючись відкопати хоч що-небудь. Блукали разом з іншими і Янкель та Японець, шукали "Дзеркало", але, як не шукали, не могли знайти навіть слідів.