Амвон розповідає про це вихователям, а ті — товаришам Купця.
За Купцем залишається репутація дужого, запального, але добродушного хлопця.
У Шкіді, а особливо в четвертому відділенні, він дістає диктаторські повноваження і має великий вплив у справах, які вирішуються силою. Однокашники звуть його жартівливо-шанобливо — Купа, а вихователі — "ледарем першої гільдії".
Вчитися Купець не любить.
ПОЖЕЖА
Ювілейний бенкет. — Жаринка з буржуйки. — Живий небіжчик. — Руки вгору. — Драма з дверною ручкою. — Обгоріле дітище. — Нове "Дзеркало".
Десята година вечора. Хрипко пробрякав годинник. Дзвенить дзвоник.
Втомлена Шкіда йде спати після довгого, сліпого зимового дня, нескінченних уроків і носіння дров.
Затихає будинок, поринаючи у дрімоту.
Чергова вихователька — німка Еланлюм — задоволена. Сьогодні вихованці не бешкетують. Сьогодні нони тихо вкладаються в ліжка й одразу засинають. Не чути диких викриків, ніхто не б'ється подушками, всі нараз стали слухняні, спокійні іі тихі…
Такий настрій у вихованців буває рідко, і Еланлюм дужо задоволена, що це сталося саме під час її чергування.
Її помічник — гладкий, білявий, схожий на жінку чоловік, вихователь на прізвисько Шершавий — уже спить.
Шершавий — кепський вихователь з породи "м'якотілих". Він благодушний, повільний у рухах і короткозорий — це дає можливість шкідцям у його присутності бешкетувати до нестями.
Сьогодні Шершавий стомився. Він не тільки вихователь, але й фельдшер, лікпом, лікарський помічник. Сьогодні був медичний огляд, і Шершавий дуже стомився, перемацавши й перестукавши півсотні вихованців.
Шершавий спить, але Еланлюм не сердиться на нього, їй здається, що вона й без помічника уклала всіх спати.
Еланлюм дивиться на годинник — чверть на одинадцяту. Вона вирішує ще раз обійти будинок, заходить у четвертий клас і застряє у дверях.
Весь клас сидить на партах. Вигляд у хлопців змовницький.
При вході німки всі схоплюються і завмирають, потім до неї підходить Єонін і з невластивою йому несміливістю каже:
— Елло Андріївно, сьогодні ми відзначаємо ювілей — вихід двадцять п'ятого номера "Дзеркала". Елло Андріївно, ми б хотіли відсвяткувати цю важливу для нас подію, влаштувавши маленький бенкет, і тому всім класом просимо вас дозволити нам залишитися тут до дванадцятої години. Ми обіцяємо поводитися тихо. Можна?
Очі всього класу вп'ялися у виховательку. Німка зворушена.
— Добре, сидіть, але щоб було тихо.
Вона йде. У класі починаються приготування. На середину висунуто круглий стіл, заставлений скромними стравами, кошти на які збирали всім класом протягом двох тижнів. Мамочка ставить на стіл чайник з окропом і, розставивши кухлі, розв'язним голосом каже:
— Прошу до столу.
Хлопці поважно сідають за стіл, Янкель пробує виголосити промову:
— Браточки, отже, вийшов двадцять п'ятий помер нашого "Дзеркала"…
Він хоче говорити далі, але не знаходить слів. Та й без слів усе ясно. Він дістає з парти комплект "Дзеркала" і розкладає його на партах. Двадцять п'ять номерів строкатою стрічкою розкинулися на чорному фарбованому дереві, двадцять п'ять номерів — двадцять п'ять тижнів посиленої праці, — це краще від усяких слів, свідчить про успіх редакції.
Клас з повагою дивиться на газету, клас розглядає старі номери, мов якусь музейну реліквію. Тільки Купця не цікавить "Дзеркало"; забравшись у куток, він розправляється з ковбасою. Його теж схвилювала, але не газета, а їжа.
Потім хлопці знову сідають до столу, п'ють чай, хрумтять галетами, їдять бутерброди з маслом і ковбасою.
У класі жарко.
Поставлену на час холодів чавунну грубку топлять зранку дровами, які вкрали у двірника. Від чаю й од тепла всі розм'якли і, ліниво розвалившися, сидять, не знаючи, про що розмовляти.
Третьокласник Бобер, який випадково проліз на бенкет, починає тихо мугикати "Яблучко":
Ех, яблучко на підвіконнячку,
В Петрограді появилися покійнички.
Але "Яблучко" — не дуже підхожа до цієї нагоди пісня. Хлопцям хочеться заспівати щось більш урочисте, величаве, і ось Янкель затягує шкільний гімн:
Ми із різних шкіл прийшли
Разом тут учитись,
Браття, дружно як один
Будемо ж труди-и-тись.
Хлопці підхоплюють:
Геть минулеє життя,
Уперед без вороття –
До життя но-о-вого!
До життя но-о-вого!
Тільки Купець не співає. Він вважає, що грітися коло буржуйки набагато приємніше. Широко всміхаючись, він сидить біля пузатої залізної грубки, помішуючи кочергою жар і головешки.
— Мамочко, піди глянь, котра година, — каже Янкель.
Але в цю мить двері відчиняються і заходить Еланлюм.
— Пора спати, хлопці. Вже пів на першу.
Ніхто не заперечує їй. Шкідці схоплюються. Тихо розставляють на місця столи, табуретки й стільці, прибирають рештки ювілейної вечері, складають на залізний піднос посуд. Янкель обережно і любовно кладе в свою парту винуватця торжества — комплект "Дзеркала" — і разом з усіма навшпиньках іде до виходу.
У дверях його зупиняє Еланлюм. Кивком голови вона показує на грубку.
Янкель повертається. Похапцем покопирсавши кочергою і впевнившись, що головешок немає, закриває грубу.
Виходячи з класу, він помічає, що на підлозі біля самої стіни притулилася крихітна жаринка, яка випадково випала з грубки. Треба було б підібрати або затоптати її, але повертатись Янкелеві ліньки.
"А може, нічого не станеться. Скоро погасне", — в думці вирішує він і виходить з класу.
У спальні тихо. Всі сплять. Повітря вже достатньо нагрілось і погустішало від дихання, але тепла густота чомусь робить спальню затишнішою. Пахне житлом.
Тьмяно блимає лампочка, що звисає з стелі, так тьмяно, що через запушені інеєм вікна видно світло вуличного ліхтаря, яке пробивається в кімнату і освітлює її.
У спальні тихо.
Зрідка хтось із хлопців, найбільш неспокійний, побачивши щось страшне у сні, слабо скрикне і злякано заворушиться на ліжку. Потім підведе голову, сяде, побачить, що він не в клітці з тиграми, не на уроці математики і не на краю безодні, а в рідній шкідській спальні, і знову заспокоїться.
І знов у кімнаті тихо.
♦
Янкель прокинувся, перевернувся на другий бік, позіхнув і огледівся. Було ще темно. Всі спали, так само блідо світила лампочка, але ліхтар за вікном уже не горів.