Шкідців охопила паніка, але поки третє та четверте відділення сушили собі голови, шукаючи виходу, перше й друге вже знайшли його і потай блаженствували.
Вихід був простий. Надходила осінь, по сусідству були величезні стрельнинські городи, на яких достигала картопля. Городи майже не охороняли, і пролазливим малюкам нічого не варто було влаштовувати собі вечерю з печеної, вареної і навіть смаженої картоплі. Для цього ті, що діставали відпустку, виканючували вдома і привозили в Шкіду хто жир, хто жировар, а хто й справжнє коров'яче масло.
Незабаром приклад молодших наслідували й старші.
Паломництво на чужі городи зростало й ширилося, поки не охопило всю школу.
Одразу вщухли скарги на кепський пайок, на рідкий суп, бо картопля, добротна, рожева, молода картопля, наситила всіх.
Рідкий суп ставав густим, як тільки його розливали по тарілках. Печена картопля сипалась у пісний трісковий бульйон, і виходила досить пристойна поживна страва.
На дачі груб не топили, топилося тільки в плиті, але навколо було так багато густих перелісків, що в грубах і не відчувалося ніякої потреби.
Тільки-но сонце ішло на спочинок і, вже бліде, пірнало в серпанкові далі горизонту, навкруги шкідської дачі з усіх боків здіймалися, змішуючись із першими хвилями туману, тоненькі, сизуваті струмки прозорого диму.
Вони народжувалися десь там, унизу, в лісі, біля видовбаних старих пнів і висохлої трави.
Маленькі багаття весело мигали, шипіли вогкими гілками і приваблювали перемерзлих у сирому тумані пічних розкрадачів стрельнинської картоплі.
Ті приходили партіями, викладали здобич і пекли в приску круглі балабушкп, які давали їм задоволення й ситість.
З дачі ці димки в долині було добре видно, але спочатку на них не звертали уваги, поки одного разу Вікмиксор, визирнувши з вікна кабінету, побачив біля тих вогнищ рух якихось загадкових істот і вирушив дослідити це таємниче явище.
Загадкові істоти в лісі вчасно помітили його довгу постать і в паніці сховалися в хащі, а він знайшов тільки десятка півтора вогнищ і гори сирої та печеної картоплі. Викликавши вихованців, — Вікмиксор велів їм перенести все знайдене картопляне багатство в комору для спільного казана, а сам зостався гасити вогнища.
Потім він вернувся на дачу, замкнувся у себе в кабінеті і задумався.
Власне, думати багато не довелося. Ясно було, що вогнища розпалювали вихованці для того, щоб пекти картоплю, яку вони ж крали на городах.
Треба було вжити заходів.
Вікмиксор викликав насамперед Янкеля і Япончика, як представників преси, і запропонував їм почати кампанію в "Дзеркалі" проти злодійства, але "преса" скромно опустила очі, і наступні номери газети ні словом не заїкнулися про картоплю.
Тоді завшколою сам сказав потрібне слово. Він попередив коротко й вагомо:
— Хто попадеться на крадіжці картоплі з чужих городів, того негайно буде переведено в лавру.
Погроза вплинула. Картоплі стали красти менше, зате кинулися на найближчі городи по ріпу та брукву.
Незабаром стався великий скандал.
Прийшли скаржитися. Спочатку прийшов один городник, за ним другий… Загалом за три дні до Вікмиксора прийшло шість делегацій, категорично вимагаючи приборкати учнів.
Вікмиксор видав ще один наказ по школі, ще суворіший. Він налякав шкідців до краю.
То тут, то там почали лунати голоси:
— Хай їй чорт, цій картоплі!
— Ще засипешся!
Правда, були сміливці, які все ще ходили на відхожі промисли, але розсудливі поступово відставали.
— Ша! Кидаймо, поки не вскочили.
Так само казали Янкель і Япончик:
— Досить. З завтрашнього дня жодної картоплини з чужих городів. А сьогодні… Сьогодні треба піти востаннє.
І пішли.
Було це після обіду.
День випав похмурий і холодний. Щойно пройшов дощ, і трава була мокра, льодова. Але Янкеля і Японця це не спинило.
Взяли по наволочці з подушок, щоб набрати якнайбільше.
Вийшли на трамвайну колію і рушили по шпалах. Япончик лаявся і підстрибував, зігріваючи посинілі ноги.
— Чорт! У таку погоду — картоплю копати.
— Нічого не вдієш. Останній раз, — заспокоював його Янкель.
Нарешті прийшли на місце. Город був великий і знайомий. Стінгазетярі вже звикли до нього, бо звідти не раз тягали картоплю. Якусь хвильку хлопці постояли на дорозі, оглядаючись і набираючись сил, потім Янкель нагнувся і шмигнув у картоплиння. За ним подався Япончик.
Відразу ж обидва вилаялися. Дійсність перевершила всі сподівання. Дощ залишив помітний слід: на городі стояли калюжі, глиниста земля перетворилася в липучу кашу.
Зате копати було легко. Просто руками смикали хлопці мокре бадилля, і воно покірно вилазило разом з цілим гніздом картоплі.
Працювали мовчки, зрідка тихо перекликаючись, щоб не загубити один одного, і нарешті, коли наволочки надулися так, що вже не могли вмістити більше жодної картоплини, хлопці виповзли на дорогу. Але тут, подивившись один на одного, вони не на жарт злякалися. Чистенькі білі сорочки стали сірі від глини.
— Здорово обробилися, — сумно промовив Янкель, але Япончик тільки люто зиркнув на нього й дав знак рушати назад.
Підходили до дачі.
— Хоча б не засипатися! Повз Вітині вікна треба йти, — попередив Янкель, але Японець і тут лишився безтурботний.
— Пусте. Він сліпий. Не помітить.
Хлопці благополучно дійшли до веранди, коли раптом у дверях показався Вікмиксор.
Обидва редактори шмигнули під веранду і причаїлися. Кроки наближалися.
— Не помітив, — тремтячи, заспокоїв себе Японець і раптом зіщулився.
— Єонін! Вилазь негайно! — пролунав окрик згори.
Обидва мовчали.
— Єонін! Ну, швидше!.. Кому я кажу!
— Вилазь, Япончик, — занепокоївся Янкель. — Запоролися, вилазь.
Кволе тільце Япончика показалося на світло, і, винувато блимаючи очима, він став перед Вікмиксором.
— А картопля де? — грізно спитав завідуючий.
— Яка картопля?
— Діставай картоплю, шельма! — гнівно заревів Вікмиксор.
Усе це від слова до слова чув Янкель, і, тремтячи всім тілом, він почав квапливо відсипати картоплю з наволочки; в голові у нього тим часом мелькали думки, щодалі страшніші.
"Засипалися… Ганьба… В лавру одішлють… Прощай, Стрельна… Прощай, Шкіда… і прощай… прощай, газета "Дзеркало"!.."
— Діставай картоплю! — гриміло нагорі.