Горобець помчав агітувати до молодших, ті відразу ж погодилися.
Головні агітатори — Янкель, Японець і Циган — подалися в третє відділення і вже незабаром успішно виступали там.
Війна почалася з ранкового вмивання.
Косецький стояв на кухні і всіх, хто вмивався, відмічав у зошиті.
Раптом од їдальні показалася процесія. Йшло чоловік п'ятнадцять, витягнувшись у довгий ряд. Вони бадьоро махали рушниками.
Потім хлопці почали поважно проходити повз халдея, викрикуючи по черзі:
— Здра-
— стуйте,
— Па-
— пасе
— Володи-
— мировичу,
— граф
— Ко-
— со-
— бу-
— зецький! — смаковито закінчив останній.
Халдей сторопів, смикнувся було, маючи намір піймати винуватця, але, згадавши, що бешкетує не один, а всі, стримався і обмежився попередженням:
— Якщо це повториться, покараю весь клас.
У відповідь почувся дружний регіт усіх присутніх:
— О-го-го! Апика-воїн!
— Підожди. Заробиш!
Незважаючи на ці погрози, Косецький не відступився від свого. Єонін залишився без чаю, і це ще більше озлобило хлопців. Вони почали діяти.
День видався гарний. Сонце пекло як ніколи, але коло ставка було затишшя. Звичайного купання не було. Зате біли переліска панувало велике пожвавлення.
Спритні шкідці дерлися по дубових стовбурах по жолуді, збивали їх палицями, камінням і чим тільки можна було.
Тут же внизу друга партія повзала по землі і збирала міцні зелені ядра в кепки, в наволочки і просто в кишені.
Навіщо вони готували такі запаси жолудів, з'ясувалося трохи згодом.
Косецький, задоволений ранковою тишею в школі, вирішив, що хлопці заспокоїлися. Щиро кажучи, він ждав трипалої і важкої боротьби і надзвичайно здивувався та ирндів, що все так скоро кінчилося.
Тихо посвистуючи, він вийшов у двір, пройшов до ставка і сів на березі, мружачись під яскравим сонцем.
Я ом у раптом захотілося викупатися.
Недовго думаючи, він роздягнувся і стрибнув у воду.
Свіжа волога приємно холодила тіло. Косецький доплив до середини ставка і, як молодий, пустотливий тюлень, пірнув, намагаючись дістати до дна.
Нарешті він вирішив, що пора вже вилазити, і повернув до берега.
Раптом щось сильно стукнуло його по потилиці. Стало боляче, ніби вдарили каменем. Косецький оглянувся, але навколо було все спокійно і наче нерухомо. Нараз він побачив маленький жовтенький жолудь, що гойдався на воді.
"Жолудем хтось запустив", — подумав халдей, але повий удар примусив його діяти й думати швидше.
Він поплив до берега.
Лясь. Лясь. Одразу два жолуді вдарили його у скроню і в потилицю. Становище ставало критичне.
"Треба скоріше вдягтися. Тоді можна буде зловити негідників", — подумав Косецький. Однак роздуми його перервав новий удар у скроню, такий сильний, що жолудь, одлетівши від голови, застрибав по воді, а сам Косецький мов куля вискочив на берег.
Навкруги, як і раніше, стояла мертва тиша.
— Стривайте ж! — пробурмотів Косецький і кинувся до кущика, за яким лежав його одяг.
— О чорт!
Раз за разом у спину йому вдарило п'ять чи шість твердих, як камінь, жолудів.
"Скоріше б одягнутися", — подумав вихователь, добігши до куща, і враз холодна дрож пересмикнула його тіло.
Одягу за кущем не було.
Косецький, не тямлячи себе, огледівся навколо, все ще не вірячи, що його одяг пропав.
Він зупинився, безпорадний, не знаючи, що робити. Він відчував, що на нього дивляться звідкілясь десятки очей, стежать за ним і сміються.
Ніби на підтвердження його думки, десь поблизу прокотилося диявольське злорадне гоготання, і ще один жолудь ляснув халдея в плече.
Тепер він зрозумів, що почався бій, наслідки якого залежатимуть од витримки і стійкості тієї чи тієї сторони.
Особисто для нього початок не віщував нічого доброго.
Одягу не було. Косецький жахнувся. Адже він був безпорадний перед своїми ворогами. А тим часом жолуді частіше й частіше свистіли навколо нього.
Тоді халдей гарячково кинувся шукати одяг. Він обнишпорив сусідні кущі, намагаючись не висовуватися із-за зелені, що якось прикривала його, проте одягу не було. У відчаї він випростався, та одразу присів знову. Добрий десяток жолудів, мов кулі з кулемета, вдарили його в спину.
Косецькому було боляче й соромно. Він, вихователь, змушений сидіти голий і ховатися від мстивих вихованців. Він знав, що так просто вони його не відпустять.
Тепер він хотів тільки одного: знайти одяг. Даремно шарили очі навкруги, одягу не було. І раптом радісний крик.
Косецький побачив свій одяг, але вже в наступну мить вибухнув прокляттям:
— Сволота! Негідники!
Білизна, сяючи своєю білістю, тихо лежала на височенному дереві.
"Що робити?!"
Якщо лізти на дерево, то його закидають жолудями, а палицею не дістати. Мало не плачучи, однак сповнений рішучості, він подерся на стовбур. Але тільки-но випростався, як тіло знову обпекли удари.
Несвідомо, керований тільки почуттям самозбереження, Косецький знову присів і почув переможне ревіння невидимих ворогів.
"А-а-а, сміються!"
Зойк відчаю й злоби мимоволі вирвався з горла, і вже в наступну мить халдей з рішучістю приреченого на смерть поліз на дерево, а на нього градом сипалися жолуді.
Кора боляче дряпала тіло, двічі жолуді попадали в лоб і завдавали такого болю, що халдей мимоволі заплющував очі і зупинявся, та потім, зібравши сили, ліз далі.
Нарешті він досяг мети.
Назад Косецький не зліз, а якось безсило сповз, подряпавши груди й руки, але задоволений перемогою.
Проте з одягом йому ще довелося помучитись. Рукави спідньої сорочки й кальсони, виявилося, були намочені й туго зав'язані вузлом.
По-шкідському це називалося "сухариками", і Косецький довго працював і руками, й зубами, поки йому пощастило розв'язати мокрі кінці.
Нарешті він одягся і вийшов на берег, чекаючи нового обстрілу, але цього разу навколо було тихо.
Не тямлячи себе від образи й злості, халдей помчав на дачу, щоб негайно переговорити з завідуючим, але й тут йому не пощастило: Вікмиксор поїхав у місто.
Проходячи по кімнатах. Косецький ловив глузливі погляди хлопців і відразу вгадав, що всі вони щойно були свідками його ганьби.
Настав обід, і тоді халдей знову відчув свою силу. Громоносцев, Єонін і ще п'ять-шість вихованців були позбавлені обіду.
Після обіду шкідці влаштували екстрені збори і, глибоко обурені, вирішили продовжувати боротьбу.