— Сьогодні вийшов маніфест. Хто що винен, тому хрест, — продекламував Янкель, нараз розбивши гнітючу мовчанку, і гучний регіт заглушив останні його слова.
— А-а-а! Отак ви, значить, борги платите?! Ну, добре…
З тими словами Слайонов вискочив з убиральні, і хлопці відразу засумували.
— До старших побіг. Зараз Громоносцева приведе.
Мимоволі відчувалося, що Громоносцев повинен буде розв'язати справу. Адже він — сила, і якщо він зараз заступиться за Слайонова, то завтра ж Турка знову покірно платитиме данину великому лихвареві, а з цим тягнутимуть лямку й усі інші.
— А може, він не піде, — несміливо висловив свої міркування Устинович серед загального смутку. Всі зрозуміли, що "він" — це Громоносцев, і потай сподівалися, що він не піде за Слайоновим.
Але він прийшов. Прийшов разом із Слайоновим. Слайонов гнівно й гордо подивився навколо і промовив, показуючи пальцем на Туркіна:
— Ось, Циганок, він відмовляється платити борги!
Усі насторожилися. Десяток пар очей уп'явся в похмуре обличчя Цигана, сподіваючись чогось вирішального. Так чи ні? Так чи ні?..
А Слайонов скаржився:
— Я прийшов. Давай, кажу, борг, а він сміється, сволота, і на Гоголя показує.
Громоносцев мовчав, але обличчя його темніло більше й більше. Вузенькі ніздрі роздулись, і раптом він, обернувшись до Слайонова, гидко вилаявся.
— Ти що ж це?.. Думаєш, я держиморда чи викидайло який? Я зовсім не повинен ходити й захищати твою погану морду, а якщо ти ще раз звернешся до мене, я тебе сам провчу! Сволота нещасна!
Грюкнули двері, і Слайонов залишився сам у колі ворогів, безпомічний і жалюгідний.
Хлопці зловісно мовчали. Слайонов відчув небезпеку і раптом кинувся до дверей, та біля дверей його затримав Янкель і штовхнув назад.
— Попався, голубчику, — завищав Турка, і важкий ляпас, тріснувши, ліг на товсту щоку Слайонова.
Слайонов ойкнув. Новий удар в потилицю примусив його присісти.
Потім хтось з розмаху стукнув кулаком по носі, ще і ще раз…
Жирний лихвар безпомічно затулився руками, але новий удар повалив його з ніг.
— За що б'єте? Хлопці! Боляче! — завив він, але його били.
Били довго, люто, ніби все голодне життя на ньому вибивали. Нарешті охололи.
— Досить… Ну його к чорту, паскуду! — віддихуючись, промовив Турка.
— Досить! Ну його! Ходімо…
Слайонов, побитий, жалюгідний, сидів у кутку біля стільчака, схлипував і розтирав руками кров, яка текла з носа.
Хлопці вийшли.
Звістка про те, що трапилося, відразу облетіла всю Шкіду.
Старші в нижній убиральні організували мітинг, де винесли резолюцію: борги вважати ліквідованими, рабство знищеним — і надалі більше не допускати такого.
Шкіда, яка майже півтора місяця голодувала, знову зітхнула вільно й радісно.
Вчорашні раби сьогодні ходили задоволені, але найбільше були задоволені старші.
Відразу спав гніт, який мучив кожного з них. Вони розуміли, що багато в чому були винні самі, і тим радіснішою була свідомість, що вони ж допомогли знищити вчинене ними зло.
Падіння Слайонова відбулося швидко й несподівано. Це була катастрофа, якої він і сам не сподівався. Відразу зникли всі прибутки, відразу він став безпомічним і жалюгідним, але до цього прилучилося найгірше: він не мав товаришів. Всі відсахнулись од нього, і навіть Кузя, який ще недавно стояв перед ним на колінах, дивився тепер на нього з презирством і огидою.
Через два дні з ізолятора випустили Савку і зняли з нього вину.
Школа як один чоловік стала на його захист, а старшокласники розповіли Вікмиксору про діяння великого лихваря.
Савка, вийшовши з ізолятора, теж побив Слайонова, а на другий день великий, могутній лихвар сам опинився в ізоляторі, але ніхто не приходив до нього, ніхто не втішав його в ув'язненні.
Ще за кілька днів Слайонов зник. Двері ізолятора були відчинені. Замок було зірвано, а сам Слайонов утік із Шкіди.
Казали, що він поїхав до Севастополя, ходили чутки, ніби він живе на Ліговці у своїх давніх товаришів — кишенькових злодіїв, але то все були балачки.
Слайонов зник назавжди.
Так закінчилися пригоди великого лихваря — одна з тяжких і брудних сторінок у життєвій книзі республіки Шкід.
Довго пам'ятали його вихованці, і по вечорах "старички", сидячи біля груби, розповідали "новачкам" без кінця прикрашені легенди про діяння великого, казкового лихваря Слайонова.
СТРЕЛЬНА ТРЕМТИТЬ
Травень усміхнувся. — Переселення народів. — Косецький-фокусник. — На дачі. — Сонячні ванни. — Кабаре. — Всі на одного. — "Дзеркало". — Стрельна тремтить. — Історія невдалого нальоту. — "Літопис" і розряди.
Перше травня.
Маленьку республіку захлюпнув потік звуків, прапорів, людей і сонця.
Зранку навколо стін Шкіди безупинно перекочувалися хвилі демонстрантів.
Ніколи ще шкідці не були так збуджені. Вони товпилися біля розчинених вікон і кричали демонстрантам "ура". Вони самі хотіли бути там і йти рядами на майдан, але цього року дітей на демонстрацію чогось не пустили.
Весна усміхалася першим травнем. Перший травень усміхався сайками. Білими, давно не баченими сайками.
Їх роздавали за ранковим чаєм. За обідом Вікмиксор виголосив промову про свято, потім шкідці співали "Інтернаціонал".
Увечері всі від молодшого до старшого ходили в місто, дивились ілюмінацію, слухали музику й штовхалися, задоволені, у веселому святковому натовпі.
Шкідці радісно зустріли весну, а ще радісніше їм стало, коли дізналися, що губвно розшукав для своїх вихованців дачу.
Коли остаточно стало відомо, що для хлопців відвойовано дачу десь у Стрельні і що пора переїжджати, вся Шкіда висипала на вулицю, наповнивши її криками й гамором.
Переїжджати треба було трамваєм. Зранку мобілізували всі сили.
Вихованці в'язали паки білизни, згортали матраци і переносили вниз ліжка.
Хлопці з запалом взялися до роботи. Навіть найменші першовідділенці пройнялися важливістю моменту й працювали не гірше за великих.
— Гей, ти! — кричав маленький, схожий на пузир Тирновський на свого товариша. — Куди край заносиш? Лівіше, лівіше. А то не пролізеш.
Вони несли ліжко.
Внизу Янкель, Циган і Япончик укладали речі, а разом з ними був граф Косецький.
Граф Косецький — халдей, але його молодість і суто товариське ставлення до хлопців зблизили з ним шкідців. Графом Косецьким його звали позаочі. Він був косоокий, звідси й пішло те прізвисько.