— Здорово!
Шкідці здивовані.
— Так. Самоуправління. Ви не розумієте цього слова? Слово звичайне. Ось схема нашої системи самоуправління. Сьогодні ж ми оберемо старост по класах, по спальнях, по кухні й по гардеробу. Їхній обов'язок буде призначати чергових. Чергових призначатимуть на один день. Сьогодні один, завтра другий, післязавтра третій і так далі. Таким чином, усі ви поступово будете залучені до громадського життя школи. Зрозуміли?
— О-го-го! Зрозуміли!
— Ну, так от. Старосту ми обиратимемо на місяць або на два тижні. Але старости — це ще не все. Старости по кухні і гардеробу потребують контролю. Ми оберемо для них трійку. Ревізійну трійку, яка й контролюватиме їхню роботу. Згода?
— Ясно! Згода! — гудуть голоси.
— Так ми виживемо можливість крадіжок.
— Оце так! Правильно.
Вікмиксор почуває себе прекрасно. Йому здасться, що він зробив величезний подвиг, зробив великий державний крок, йому не хочеться кінчати, і він каже:
— Крім того, педагогічна рада скликатиме раду старост, і разом з вихователями ваші виборні обговорюватимуть усі найважливіші заходи школи та її подальшу роботу.
Шкіда вражена остаточно. Вигуки й репліки розростаються в ревіння.
— Ур-ра-а!
Але Вікмиксор переходить до виборів. Мов на аукціоні, він вигукує назви постів для майбутніх старост, а у відповідь в багатоголосому гулі чути прізвища тих, кого обирають.
— Староста по кухні. Кого пропонуєте? — виголошує Вікмиксор.
— Янкеля!
— Цигана!
— Янкеля!
— Давайте Черних!
— Черних на старосту!
— Хто за Черних? Підніміть руки. Хто проти? Проти немає. Отже, одностайна більшість за Черних, ти — староста по кухні.
Вже продзвенів дзвоник до сну, а збори ще тільки розгорялися.
Нарешті далеко за північ Вікмиксор підвівся і оголосив:
— Всі місця розподілено. Час пізній, пора спати.
Він пішов до дверей, але, згадавши щось, обернувся і додав:
— Збори вважаю закритими. Між іншим, хлопці, за останній час ви щось дуже розпустились, тому я вирішив завести для невиправних ізолятор. Зрозуміли? А тепер — спати.
— От вам і конституція! — в'їдливо сказав за спиною Вікмиксора Японець.
Але його не слухали.
— Ну й Вітя! Ну й молодець! — захоплювався Янкель, відчуваючи, що пост кухонного старости дасть йому немало приємного.
— Справді здорово.
— Тепер ми рівноправні громадяни.
— Гей, постороніться, громадянине Вікмиксор! Гррромадянии шкідець іде, — не вгамовувався Японець.
Новий закон Вікмиксора обговорювали всюди. У спальні, у вбиральні, в класах.
Бідний дядя Сергій безуспішно намагався втихомирити й загнати в спальню своїх збуджених вихованців. Шкідці раділи.
Тільки один Єонін, немов дуже скривджений, невизнаний пророк, презирливо викрикував фрази, сповнені жовчі й досади:
— Ех, ви! Дурні! Розтаяли! Вам дали парламент, але ви дістали й каторгу.
Він натякав на старост і ізолятор.
— Чого ти ниєш? — обурювалися товариші, проте Японець не переставав. Він закидав руки вгору й трагічно вигукував:
— Народе! О великий шкідський народе. Ти осліп. Тебе зачарували. Закликаю тебе, Шкідо, не вір словам Вікмиксора, бо хто-хто, а він завжди може надути.
Не було випадку, щоб Єонін підтримав нову ідею Вікмиксора, і завжди в його особі педагоги натрапляли на запеклого противника. Але якщо раніше за ним ішла більшість, то тепер його мало хто слухав. Шкідці, які дістали конституцію, почували себе іменинниками.
ВЕЛИКИЙ ЛИХВАР
Павучок. — Клуб із стільчаком. — Чотири збоку, вашим край. — Шкіда в рабстві. — Опозиція. — Пташки. — Савчин бешкет. — Смерть хлібному королю!
Слайонов був маленький, кругленький шкет. Весь якийсь здобний, лискучий. Навіть усміхався він якось солодко, апетитно. Найбільше він був схожий на ситого, задоволеного павучка.
Звідки Слайонов прийшов у Шкіду, ніхто навіть не поцікавився, щоб узнати, та й прийшов він якось по-павучому. Вповз тихенько, обережненько, і ніхто його не помітив.
Прийшов Слайонов під час обіду, сів на лавку за стіл і почав обнюхуватись. Оглянув сусідів і вступив у розмову.
— А що? У вас погано годують?
— Погано. Картоплею тільки й живемо.
— Здорово! І більше нічого?
— А тобі чого ще треба? Котлеток? Добре, що картопля є. Це, брат, випадково запаслися. В інших школах ще гірше.
Слайонов подумав і затих.
Черговий поважно вніс на дерев'яному щиті хліб. За ним увійшов, солідно помахуючи ключем, староста Янкель. Він уже два тижні справно працював на новому посту й цілком освоївся з своїми обов'язками.
— Знову по восьмушці дають! — тоскно процідив Савка, вічно голодний, озлоблений новачок з другого відділення, але осікся під докірливим поглядом халдея Сашкеця.
Однак настрій пригніченості передався і двом Савчиним сусідам, таким же скигліям, як і він сам. Кузя і Коренєв завжди ходили заклопотані пошуками їжі, і це зблизило їх. Вони стали сламниками. Слайонов придивлявся до трійки нитиків, але сам делікатно мовчав. Новачкові ще не личило втручатися в сімейні розмови шкідців.
Янкель обійшов два столи, презирливо кидаючи "пайки" шкідцям і дивуючись у душі, як це можна так жадно дивитися на хліб. Сам Янкель відчував цілковиту байдужість до черствої скибки, можливо, тому, що у нього на кухні, в столі, лежав солідний — два фунти — окраєць, який залишився від розважування.
— Янкель, дай окрайчик, — жалібно заскиглив Кузя.
— Іди під три чорти, — обрізав його Черних.
Окрайці лежали окремо, для старшого класу.
Роздані пайки миттю зникали. Тільки Слайонов не їв свого хліба. Він байдуже відклав його вбік і ліниво сьорбав суп.
— А чого ти хліба не їси? — спитав його Кузя, жадібно поглядаючи на спокусливу восьмушку.
— Не хочеться, — так само байдуже відповів Слайонов.
— Дай мені. Я з'їм, — пожвавішав Кузя.
Проте Слайонов уже ховав хліб у кишеню.
— Я сам його на уроці умну.
Кузя надувся і замовк.
Коли все, що звалося супом, було з'їдено, принесли друге.
Це була смажена картопля.
Липкий, солодкуватий запах розплився по їдальні. ПІкідці понюхали повітря й зажурилися.
— Знову з тюленячим жиром!
— Чи скоро він закінчиться? В горло вже не лізе!
Але важко проковтнути тільки першу картоплину. Потім смак "тюленя" притупляється, і картоплю їдять уже без огиди, намагаючись якнайтугіше набити животи.