— А тепер,— сказав Бенджі,— за роботу! Форд і Зафод цокнулися склянками.
— За роботу! — підхопили вони.
— Не зрозумів,— сказав Бенджі.
— Пардон, я думав, що ви пропонуєте тост,— Форд обвів поглядом товаришів.
Миші нетерпляче забігали в своїх келехах. Зрештою вони заспокоїлись, і Бенджі звернувся до Артура з такими словами:
— Землянине, я змалюю тобі ситуацію двома словами. Як тобі відомо, останніх десять мільйонів років ми здійснювали безпосереднє керівництво твоєю планетою. І все це для того, щоб сформулювати це кляте Вічне Питання.
— Навіщо? — запитав Артур.
— Ми вже про це думали,— пояснив Френкі. — Але одержана відповідь не стикується з таким запитанням. НАВІЩО? — СОРОК ДВА... Відповідь не підходить.
— Ні, ви мене не зрозуміли,— пояснив Артур,— я запитав, навіщо вам усе це?
— Он ви про що,— сказав Френкі. — Гадаю, спонукала нас звичка бути чесними з собою. Справа в тім, що ми по зав'язку ситі чеканням, і нам зовсім не всміхається все починати спочатку через цих вогонів, що вийшли на стежку війни. Від одного їхнього імені в мене зводить щелепи! Нам з Бенджі ще пощастило: ми встигли завершити свій шмат роботи і вчасно вилетіли з Землі на короткі канікули. Ваші друзі люб'язно допомогли нам дістатися до Магратеї.
— Магратея — вхід до нашого виміру,— пояснив Бенджі.
— Коли ми зв'язались зі своїми,— провадив його колега,— нам запропонували дуже вигідний контракт по організації п'ятивимірного гала-шоу — мосту між Магратеєю й нашою Галактикою. Ми не можемо пропустити такої нагоди.
— Я б теж не упустив,— сказав Зафод. — А ти, Форде?
— Ще б пак,— відповів Форд. — Я б учепився в неї зубами. Артур подивився на них, міркуючи, до чого це вони ведуть.
— Але для шоу нам потрібен КІНЦЕВИЙ ПРОДУКТ,— сказав Френкі. — Сформульоване Вічне Питання. Зафод підсунувся до Артура.
— Уяви собі, що вони сидять у студії, в затишній обстановці і кажуть, що їм відома Відповідь на Питання про Суть Життя, Існування Всесвіту й про Усе Інше. Це — чудово! Але якщо вони зрештою признаються, що Відповідь — "сорок два", шоу одразу ж скінчиться. Ніякого продовження.
— Нам треба, щоб усе хоча б ВИГЛЯДАЛО досить переконливо,— додав Бенджі.
— Знаєте що? — вигукнув Артур. — Якщо Вічне Питання повинне лише виглядати переконливо, то знаєте, як це зветься? Мишачим шарудінням. Миші наїжачились.
— Припустимо. Нехай чистота експерименту — ідеалізм, нехай пошуки істини в усіх її виявах — дурниця. Але варто копнути глибше й підступитися до істини на відстань витягнутої руки,.як тобі починає здаватися, ще? так звані закони природи — не що інше, як блеф,-а весь Всесвіт, швидше за все, керується купкою якихось маніяків. Тому, коли справа доходить до вибору між організацією ще одного десятимільионнорічного дослідження з бозна-якими величезними витратами і дрібною підтасовкою тих самих фактів, я обираю останнє,— сказав Френкі.
— Але ж..,— почав був спантеличено Артур.
— Слухай-но, землянине, невже так важко зрозуміти,— перебив його Зафод. — Ти кінцевий продукт операційної матриці Землі. Адже ти був на ній до самого кінця...
— Е-е...
— Таким чином, твій мозок — органічна частина передостанньої конфігурації комп'ютерної програми,— пояснив Форд у якнайдоступнішій для Артура формі.
— Правда ж?
— Ну,— протягнув Артур. Він зовсім не вважав себе органічною частиною чого б то не було. І саме це, як йому здавалося, спричинило всі його життєві неприємності.
— Іншими словами,— сказав Бенджі, під'їжджаючи до Артура в своєму чудернацькому екіпажі,— шанси того, що структура питання закодована в звивинах мозку, досить високі. Ми його купуємо.
— Що, питання? — не зрозумів Артур.
— Так,— хором відповіли Форд з Тріліан.
— За купу грошей,— додав Зафод.
— Ні,— поправив Френкі,— ми купуємо мозок.
— Що?
— Невже ви ним так дорожите?— щиро здивувався Бенджі.
— Ми домовлялись, що ви досліджуєте мозок за допомогою приладів,— обурився Форд.
— Звичайно,— погодився Френкі,— але для цього його доведеться вийняти й приготувати.
— Препарувати,— поправив Бенджі.
— Нарізати дрібними шматочками.
— Ну, це вже ні, даруйте! — Артур рішуче звівся з крісла.
— Якщо ви так наполягаєте,— умовляв Бенджі,— ми його замінимо.
— На електронний,— підхопив Френкі. — Найпростішої моделі цілком вистачатиме.
— Найпростішої! — жахнувся Артур.
— Авжеж! — Зафод зловісно посміхнувся. — Досить записати на плівку "Що?", "Я не знаю", "Де мій чай?" — і ніхто не помітить заміни.
— Іще чого? — запротестував, задкуючи, Артур.
— Ти не згоден? — запитав Зафод і одразу ж скрикнув від болю, бо Тріліан штовхнула його під столом ногою.
— Я помічу,— сказав Артур.
— Не помітиш,— запевнив Френкі. — Ти будеш так запрограмований, що не помітиш.
Форд рушив до дверей.
— Добре, хлопці,— сказав він. — Будемо вважати, що ми не домовились.
— А ми вважаємо, що краще було б домовитись,— пропискотіли миші. їхня доброзичливість миттєво зникла, їхні келехи задзижчали, здійнялися
в повітря й полетіли до Артура. Він, паралізований жахом, забився в найдальший
куток і тремтів там, мов осиковий листок.
Тріліан ухопила його за руку, намагаючись підштовхнути до дверей. Ноги не слухались Артура, він був мов загіпнотизований дзижчанням винних келехів і не міг зрушити з місця. Його наче схопив правець. Форд і Зафод дружно ламали двері.
Тріліан закричала. Артур лиш безмовно відкривав рот. Під наступним ударом двері піддалися. З другого боку за ними чатували якісь мерзенного вигляду особи. Швидше за все, були магратейці. Але їхня зловісна зовнішність блякла в порівнянні з медичними інструментами, які вони принесли з собою. Почалося стовпотворіння.
Ось яка виникла ситуація. Артурові збирались розпиляти череп. Тріліан ніяк не могла захистити його. А Форд і Зафод без особливого успіху стримували наступ головорізів, дужчих і куди більше озброєних, ніж вони.
На їхнє щастя цієї миті загучали всі сигнали тривоги планети.
Розділ 32
-УВАГА! УВАГА! — розкотилось по планеті. — ТРИВОГА! ВОРОЖИЙ
КОРАБЕЛЬ У СЕКТОРІ ЗА. ЗБРОЙНИЙ НАПАД. СЛУЖБА ОХОРОНИ ПОРЯДКУ...
Миші роздратовано ворушили вусами біля розбитих келехів.
— Прокляття,— біснувався Френкі,— стільки переживань через якихось два фунти поганючого мозку! — Він сердито поводив очима-намистинами й настовбурчував своє хутро.