— Хіба ви не щасливі?
— Звичайно, ні.
— Прикро,— зітхнув Артур,— я думав, що хоч у вас не існує ніяких проблем. На пульті спалахнула біла лампочка.
— Ходімте,— сказав Слартібартфаст,— вам слід зустрітися з мишами. Ваша поява на Магратеї викликала небувале зацікавлення, її вважають третьою за неймовірністю подією в історії Всесвіту.
— А які перші дві?
— О, швидше за все ті дві можна пояснити випадковим збігом,— відмахнувся Слартібартфаст. Він одчинив двері й пропустив Артура.
Артур востаннє оглянув кабінет, тоді — себе. Він все ще був у тому заляпаному брудному костюмі, що в ньому в четвер уранці валявся в калюжі.
— Усе моє життя,— промимрив він собі під ніс,— суцільне непорозуміння.
— Даруйте? — перепитав старий.
— Ні, нічого,— мовив Артур,— я пожартував.
Розділ 31
Усі знають, що слова, кинуті на вітер, інколи призводять до катастрофічних наслідків, однак масштаби катастрофи все ще непередбачені.
Так трапилось і того разу, коли Артур вимовив сакраментальну фразу "Усе моє життя-суцільне непорозуміння". У матерії простору-часу утворилась крихітна чорна дірочка, через яку слова прослизнули в часі назад — у минуле, в просторі — у віддалену Галактику. Там саме два народи, незвичного вигляду, але досить агресивно настроєні, стояли на порозі кривавої космічної війни.
їхні лідери зібралися на вирішальну зустріч.
У кімнаті переговорів панувала напружена тиша.
За столом сиділи і пасли один одного очима головнокомандуючий ВЛ'Хург — він красувався в своїх формених чорних інкрустованих діамантами шортах і Г''Гугвунтт у хмаринці запашного зеленого диму — ватажок армади до зубів озброєних військових кораблів. Обидва флоти були готові будь-якої миті кинутися в бій. ВЛ'Хург вимагав від цієї ницої тварюки Г'Г'угвунтта забрати назад слова, нечемно сказані на адресу його покійної матері.
Г'Гугвунтт ховався за завісою густих випаровувань.
У цю мить фраза "Усе життя — суцільне непорозуміння" досягла столу переговорів.
Зовсім випадково на мові ВЛ'Хурга вона означала одну страшну ланку, тож ворогуючим сторонам не лишалось нічого іншого, як розв'язати жахливу бійню, що затяглася б на багато століть.
Через кілька тисяч років, коли населення їхньої Галактики помітно зменшилось, воюючі сторони визнали прикру помилку, якої припустилися. Вони владнали непорозуміння, об'єднали свої флотилії й оголосили немилосердну війну нашій Галактиці. На той час стало абсолютно точно відомо, що саме вона є джерелом бузувірської фрази.
І ще кілька тисяч років могутні кораблі продирались крізь космічні хащі, аж поки досягли першої планети ворожої Галактики. Це була Земля. Із виттям кинулись вони на планету. Але — чи то внаслідок грубого прорахунку в масштабах, чи то в результаті іншого прорахунку — весь озброєний до зубів флот з'їло якесь цуценя.
Вчені, які досліджують причинно-наслідкові зв'язки в історії Всесвіту, схильні твердити, що такі прорахунки неминучі й що ми не в змозі цьому завадити.
"Це— життя",— пояснюють вони.
Короткочасний політ коридорами на аерокарі — і Слартібартфаст з Артуром підлетіли до дверей. Вони вийшли з аерокара й опинились у вітальні з стендами й дипломами на стінах. Відразу ж на протилежному кінці вітальні спалахнуло яскраве світло й там відчинилися ще одні двері. Вони зайшли.
— Артуре, ти живий? — вигукнув чийсь голос.
— Хіба? — спантеличено озвався Артур. — То це ж чудово. Світло в кімнаті було тьмяне, і тільки через хвилину він зміг розгледіти Форда, Тріліан і Зафода. Вони сиділи за великим столом, заставленим розписними тарілками з дивовижними наїдками та екзотичними плодами і наминали за обидві щоки.
— Що з вами трапилося? — запитав Артур.
— Дрібниці,-промурмотів Зафод, обгризаючи підсмажену ніжку,-спочатку нас приспали, потім — прочистили клепки, а тепер хочуть ублаготворити нас частуванням. — Ось,— він видобув кавалок з каструлі м'яса, що ширив відразливий запах,— відбивна з носорога з Веги. Справжня смакота для любителів пангалактичної кулінарії.
— Але де господарі? — запитав Артур. — Я не бачу...
— Сідай до столу, землянине,— пропищав тоненький голосок. Артур озирнувся і раптом побачив.
— О Боже! — вигукнув він. — На столі миші!
Настала незручна мовчанка. Усі дивилися на Артура. Він же не міг відвести очей від двох келехів, у яких сиділо по білій мишці. Зрештою Артур відчув, що всі мовчать, й озирнув присутніх.
— Ой! — сказав він, зрозумівши, що повівся неввічливо. — Вибачте. Я... я не знав, що...
— Познайомся, Артуре,-прийшла на допомогу Тріліан,-це-Бенджі.
— Хелло,-сказала одна з мишей. Вона торкнулась вусиками сенсорного пристрою всередині келеху й він під'їхав до краю столу.
— А це — Френкі.
— Дуже приємно,— пропискотіла друга миша і теж підсунулась ближче.
— Невже, це ті ж... —Артур запитально поглянув на Тріліан.
— Так,— допомогла вона йому. — Це ті самі миші, яких я привезла із Землі. Тріліан поглянула на Артура, і йому здалося, що вона злегка знизала плечима.
— Передайте йому тацю з арктуріанським мегавіслюком. Слартібартфаст кахикнув.
— Перепрошую,— почав він.
— Дякуємо вам, Слартібартфасте,— пискнув Бенджі,— ви вільні.
— Що? Ох,... так, звичайно,-він розгубився, не сподіваючись, що його так зразу відшиють. — Іду до своїх улюблених фіордів.
— Здається, у цьому не буде потреби,— пропискотів Френкі. — Ми, очевидно, відмовимося від Землі NE' 2;— він подивився червоними очима на Артура. — Тепер ми знайшли аборигена, який перебував на планеті до останньої хвилини.
— Що? — загорлав Слартібартфаст. — Невже ви так вважаєте! Моя майстерня захаращена тисячами льодовиків, які я хочу помістити в Африку.
— Чудово! — сказав Френкі. — Тоді перш, ніж ви їх демонтуєте, покатайтеся на лижах.
— На лижах! — розпачливо вигукнув старий. — Але ж це — шедевр! Ламані лінії скель, крижані шпилі, бездонні ущелини! їздити по витворах мистецтва — блюзнірство.
— Дякуємо, Слартібартфасте,— повторив сухо Бенджі,— можете йти.
— Так, сер,— старий вклонився. — Дякую вам, сер. Прощавайте, землянине,-він махнув рукою .Артурові,-сподіваюсь, що ваше життя невдовзі владнається.
Кивнувши іншим, він вийшов похнюплений. Артур журливо подивився вслід. Усе трапилося так швидко, що він навіть не встиг подякувати старому за прийом.