Вона з'явилася вчасно. Побожна подруга знову була з нею, але вона сиділа в салоні й читала "Християнського педагога",[425] поки Сен-Пуанж і прекрасна Сент-Ів були в кабінеті.
– Чи повірите ви, панно, – сказав він їй спочатку, – що ваш брат приходив до мене просити в мене наказ на ваш арешт? Правда, я скоріше дам наказа, щоб він сам повернувся до Нижньої Бретані.
– Леле, пане, у ваших бюро дуже багато цих наказів, бо з глибини королівства приходять клопотатися про них, як про пенсію. Я дуже далека від того, щоб просити одного з них проти брата. Я маю багато підстав скаржитися на нього, але я шаную волю людську; я прошу волі для одного чоловіка, з яким маю одружитися, для чоловіка, якому король зобов'язаний тим, що зберіг цілу округу, який може корисно служити йому, і який є сином офіцера, убитого на королівській службі. У чому обвинувачено його? Як могли страшно скривдити його, навіть не вислухавши?
Тоді помічник міністра показав їй листи шпигуна-єзуїта і зрадливого судді.
– Невже є такі потвори на світі? То оцим він хотів змусити мене одружитися з дурним сином дурного й лихого чоловіка? І ото від подібних доносів залежить тут доля громадян?
Вона впала навколішки й ридаючи просила в нього волі для відважного чоловіка, що кохав її. У такій позі врода її виявилася в найкращому своєму вигляді. Вона була така гарна, що Сен-Пуанж, втративши сором, натякнув їй, що вона матиме успіх, коли йому першому віддасть те, що зберігає для свого коханого. Налякана й засмучена Сент-Ів довго вдавала, що не розуміє його; йому довелося висловитись ясніше: боязке й стримане на початку слово викликало дужче, за яким ішло нове, ще виразніше. Обіцяно не тільки-но скасувати наказ про його арешт, але винагороди, гроші, почесті, і що більше було обіцяно, то дужче зростало бажання не почути відмови.
Сент-Ів плакала, вона була обурена і, напівсхилившись на диван, ледве вірила тому, що бачить, що чує. Сен-Пуанж теж упав навколішки. Він був непоганий із себе і міг би не злякати не таке упереджене серце; але Сент-Ів ревно любила свого коханого й гадала, що буде жахливим злочином зрадити його навіть на те, щоб йому прислужитися. Сен-Пуанж подвоїв свої прохання й обіцянки; нарешті він до того знетямився, що заявив, що це єдиний спосіб вивести з в'язниці чоловіка, до якого вона має таку міцну й ніжну прихильність. Ця дивовижна розмова затяглася. Побожниця в передній кімнаті, читаючи свого "Християнського педагога", бурмотіла:
– Боже мій! Що можуть вони робити протягом двох годин? Ніколи пан де Сен-Пуанж не давав таких довгих аудієнцій; мабуть, він відмовляє бідній дівчині, раз вона й досі благає його.
Нарешті її товаришка вийшла з кабінету зовсім розгублена. Вона не могла говорити, глибоко замислившись над вдачею людей великих і напіввеликих, що так легко жертвують волею чоловіків і честю жінок.
За всю дорогу вона не промовила й слова; приїхавши до подруги, вона вибухнула риданнями й розповіла їй усе. Побожниця широко перехрестилася.
– Моя люба, треба порадитися завтра з паном Тут-і-Там, нашим духовним отцем; він має великий вплив на Сен-Пуанжа: він сповідає багато служниць з його дому. Це людина побожна й поблажлива, що напучує також і визначних жінок. Звіртеся на нього, я завжди так роблю, і це завжди виходить на добре. Ми, бідні жінки, потребуємо, щоб нами керував чоловік.
– Гаразд, моя люба, завтра я піду до отця Тут-і-Там.
Розділ шістнадцятий
Сент-Ів радиться з єзуїтом
Щойно прекрасна й засмучена Сент-Ів була в свого сповідника, вона оповіла йому, що один хтивий і могутній чоловік пропонував їй звільнити з в'язниці того, з ким вона має законно одружитися, і що він просив за те велику ціну; що їй страшенно огидна така зрада і що коли б ішлося про її власне життя, вона швидше наклала б на себе руки, ніж піддалася.
– От мерзенний грішник, – сказав їй Тут-і-Там. – Ви обов'язково повинні сказати мені ім'я цього негідника; це, напевне, якийсь янсеніст, я доповім про нього його превелебності отцю де Ла Шезові, який посадить його до тієї оселі, де тепер перебуває дорога вам особа, з якою ви маєте одружитися.
Бідна дівчина, довго ніяковіючи й дуже вагаючись, назвала йому нарешті Сен-Пуанжа.
– Пан де Сен-Пуанж! – скрикнув єзуїт. – Ах! Дочко моя, це інша справа; він кузен найбільшого з міністрів, якого ми тільки мали, добрий чоловік, оборонець доброї справи, добрий християнин; у нього не може бути такої думки, ви його, мабуть, погано зрозуміли.
– Ах! Отче мій, я надто добре зрозуміла його; хоч би що я зробила – я загинула; я можу вибирати тільки між нещастям і безчестям. Або мого коханця буде похоронено заживо, або я не гідна буду жити; я не можу дати йому загинути й не можу врятувати його.
Отець Тут-і-Там спробував заспокоїти її такими солодкими словами:
– По-перше, дочко моя, ніколи не кажіть цих слів: "мій коханець", у них є щось гріховне, що може образити Бога; кажіть: "мій чоловік", бо хоч він ще не чоловік вам, але ви дивитеся на нього як на чоловіка, і нема нічого чеснішого за це. По-друге, хоч він і є вам чоловік у думках, у сподіваннях, він не є вам чоловіком у дійсності; отже, ви не вчините перелюбства, яке є великим гріхом і чого треба за змогою уникати. По-третє, коли мотиви чисті, вчинок не є лихим гріхом, а нема нічого чистішого за те, щоб визволити свого чоловіка. По-четверте, в святій старовині ви маєте приклади, що можуть прекрасно допомогти вам у вашій поведінці. Святий Авґустин розповідає, що за проконсульства Септимія Аціндінуса, 340 року нашої ери, одного бідного чоловіка, що не міг сплатити Цезареві те, що Цезареві належить, засудили до кари на смерть, що є справедливо, не зважаючи на правило "Де нема нічого, король утрачає свої права". Справа йшла про один лівр золотом; у засудженого була жінка, якій Бог дав вроду й розважливість. Один старий багатій пообіцяв дати дамі лівр золотом і навіть більше, за умови, що він учинить з нею поганий гріх. Дама не думала, що зробить зле, рятуючи свого чоловіка. Святий Авґустин дуже похваляє її великодушну покірність обставинам. Правда, старий багатій ошукав її, і чоловіка її однаково скарали на горло, але вона зробила все від неї залежне, щоб урятувати його життя. Будьте певні, дочко моя, що коли єзуїт цитує вам зі святого Авґустина, значить цей святий має цілковиту рацію. Я не раджу вам нічого; ви розумні, – треба сподіватися, що ви будете корисні вашому чоловікові. Пан де Сен-Пуанж чесний чоловік, він вас не ошукає; це все, що я можу вам сказати. Я молитиму за вас Бога і сподіваюся, що все станеться на найбільшу йому славу.