Машина проминула будинок. Усмішка торкнула куточки губ Хемінгуея. Він засопів, ще раз завернув за ріг, уважно глянув у дзеркальце заднього огляду і наддав газу.
Ми проїхали три квартали, коли нарешті зупинилися. Хемінгуей повернувся до мене і втупився важким поглядом.
— Поліція з Лос-Анджелеса,— промовив він.— Одного з хлопців, що стоять біля пальми, звуть Донеллі. Я його знаю. Вони блокують будинок... То ти, виходить, нічого не казав своєму приятелеві, га?
— Я тобі вже говорив — нічого.
— Шеф буде у захваті. Приїхали, обнишпорили все це кубло і навіть не схотіли зупинитися по дорозі поздоровкатися з шефом.
Я мовчав.
— Того Лося Меллоя спіймали?
— Наскільки я знаю — ні,— відповів я.
— А чи не забагато ти взагалі знаєш, приятелю? — скрадливо промовив він.
— Не так вже й багато. Чи існує якийсь зв'язок між Амтором та Сондерборгом?
— Цього не знаю.
— Хто заправляє містом?
Запала мовчанка.
— Я чув, що професійний гравець на ім'я Лаерд Брюнет виклав тридцять тисяч на вибори вашого мера. Я також чув, що він власник клубу "Бельведер" і двох гральних пароплавів, що стоять у затоці.
— Можливо,— ввічливо відповів Хемінгуей.
— Де можна знайти Брюнета?
— Чому ти питаєш мене, бебі?
— Куди б ти подався, аби втратив свою схованку у цьому містечку?
— До Мексіки.
— О'кей,— розсміявся я.— Чи не зробиш ти мені ще одну послугу?
— Охоче.
— Тоді відвези мене до центру.
Він розвернув машину і повільно поїхав тінистою вулицею, що вела до океану. Ми проминули муніципалітет і виїхали на зупинку для поліцейських машин. Я вийшов.
— Завітай якось до мене,— сказав він.— Може статися, що я буду чистити плювальниці.— І простягнув мені велику долоню.— Тебе більше нічого не пригнічує?
— Тільки Моральне Переозброєння,— сказав я, потиснувши йому руку.
Він наче розтанув у посмішці. Я вже йшов, коли він покликав мене, обережно озирнувся і притис губи до мого вуха.
— Ці ігральні пароплави нібито не підлягають юрисдикції міста і штату. Їх зареєстровано у Панамі. На твоєму місці я б...— він замовк, і в його очах промайнуло дедалі дужче занепокоєння.
— Зрозумів,— відповів я,— мені те ж саме спало на думку. Навіть не знаю, навіщо я так довго тягав тебе з собою, чого прагнув. Адже з того нічого не вийде — одній людині це не під силу.
Він схвально кивнув і усміхнувся;
— Моральне Переозброєння,— нагадав він.
Розділ 34
Я лежав на ліжку у прибережному готелі, чекаючи темряви. Вікна маленької кімнати виходили на океан. Ліжко — жорстке, матрац — не товщий за бавовняну ковдру, що вкривала його. Одна з пружин була зламана і боляче вп'ялася у лівий бік. Але я наче не помітив цього.
На стелі відбивалися червоні спалахи неонових реклам. Коли уся стеля почервоніє, тоді й настане час виходити. Знадвору долинало шарудіння машин, що мчали бульваром, який тут звався Спідвей. А під самісінькими вікнами човгали по асфальту ноги, час од часу хвилями зчинявся шум та галас. Повітря, яке проникало крізь вікна із поржавілими сітками, тхнуло згірклою олією. Десь здаля долинав дзвінкий голос: "Ви зголодніли! Люди! Ви зголодніли! Смачні, гарячі сосиски. Сюди! Ви зголодніли!"
Темрява напливала непомітно. Я лежав і думав, але думки плинули повільно, якось крадькома, ніби за ними стежили чиїсь пильні жорстокі очі. Я згадав мертві очі Маріотта, що дивилися просто у безмісячне небо, чорні струмочки крові, застиглі у куточках рота, гидку стару жінку, забиту на смерть об залізну спинку її власного бридкого ліжка. Згадав чоловіка з блискучим білявим волоссям, який страшенно боявся, але сам не знав чого. Він не був досить передбачливим, але відчував: щось не те. Однак здогадатися, що саме — не зміг. Згадав я і чарівну багату жінку, яку б міг мати за коханку, і гарну, струнку, цікаву дівчину, що живе сама, з якою я б, напевно, міг одружитися. Я думав про копів — жорстоких, яких можна підкупити, але все одно вони лишаються не такі вже й погані, як, приміром, Хемінгуей. Про товстих, заможних копів, уже сам голос яких нагадував про великі гроші,— копів, схожих на шефа Уокса. Згадував худорлявих, розумних і проникливих копів — таких, як Ренделл. Вони, незважаючи на усі здібності, проникливість та мертву хватку, не можуть чесно виконувати свої обов'язки. Згадав і похмурих старих козлів, як Налті, котрі вже нічого не прагнуть зробити. А ще індіанця, психіатра-консультанта і лікаря з транквілізаторами.
Я думав багато про що, а тим часом дедалі темнішало, червоне рекламне світло повзло по стелі, заповнюючи її. Я сів на ліжку, опустив ноги і почухав потилицю. Потім підвівся, підійшов до раковини в кутку кімнати і умився холодною водою. Невдовзі відчув себе трохи краще. Мені конче треба було випити, щоб бути більш впевненим у завтрашньому дні, що я поїду колись у відпустку і матиму власний будинок за містом. Усе, що я зараз мав, це: пальто, капелюх і пістолет. Отож я надів на себе, що мав, і вийшов з кімнати.
Ліфта у готелі не було. У коридорах чимось тхнуло, поручні на сходах потемніли від бруду. Я спустився униз, кинув ключа на конторку і сказав, що йду. Портьє з великою бородавкою на лівому оці кивнув головою, й переді мною з-за найзапиленішої у Каліфорнії штучної пальми виріс коридорний — мексіканець у поношеній формі. З'явився він для того, щоб винести мої речі. Речей в мене не було, але він послужливо відчинив переді мною двері, ввічливо усміхаючись.
Я вийшов на вулицю, сповнену запахів, забиту товстими животами. Напроти готелю містився салон для гри у бінго. Гра була саме у розпалі. Поруч — фотографія. Звідти вийшли два моряки з дівчатами. Скоріше за все, вони фотографувалися верхи на верблюдах. Голос торговця сосисками, мов сокира, розрубав повітря. Великий блакитний автобус з гарчанням пронісся повз мене до кільця, де розвертався невеликий електрокар з кількома відкритими вагончиками. Я рушив у тому напрямку і невдовзі відчув слабкий подих океану: не дуже сильний, достатній щоб нагадати людям — колись тут було чисте відкрите узбережжя, на яке накочувались хвилі, дув вітер. Не піт та згіркла олія, а зовсім інші запахи наповнювали повітря.
На досить широкій бетонці з'явився електрокар. Я сів у вагончик і доїхав до кінця маршруту. Вийшов і вмостився на лаві. Майже біля моїх ніг лежала здоровенна коричнева купа водоростей. Було тихо і прохолодно. На ігральних пароплавах спалахнули вогні.