Пархімча. Руку од самого серця подав і сказав: "Приймаю, брате".
Петро. Хоч у списках я й Ільченка прочитав. Та я не хотів, щоб він роз'єднав нас під таке, брат, врем'я. Тепер ми провадимо колективізацію під проводом такого товариша, як Марко. Я подаю тобі руку, як товаришеві, й питаю: невже ти зважатимеш на Ільченка, що хоч і лежачий, та лежить він поміж нами, роз'єднує, брате, га?
П а р х і м ч а. Руку й свою подаю, стремлюся, та як згадаю, як старик за справедливість плакав, сина в комсомол оддавав, а син його хворий сльози ті за золото сприйняв, то не можу. До вас аж переважуюсь, а переступити через справедливість не можу!
Марко. Набіжить ще день і переважить, або історія зніме з тебе звання червоного партизана.
П а р х і м ч а. Такої історії ніколи не буде!
Марко. А як буде?
П а р х і м ч а. Лягаю в могилу і сам себе закопую.
Марко. Гаразд. Ну, а ви (до Христана), Христане, як? Кому, кому, а вам першому слід було б вписатися. Уже ж, я думаю, ви колишнього свого хазяїна не застоюватимете? Кулак, що йому й пожар гасили, руку спекли, а він вас замість лікарні у стайні положив?
Хр иста н. На теперішні часи, то це факт експлуатації, хоча й тоді, конєшно, од огня пекло і від хазяйчиного гримання так, що й досі на руці й на серці печені місця позоставалися, да.
Марко. То чому ж тепер ви одстали од ваших това-ришів-наймитів,— од Петра ось, наприклад, що з ним, я сам пам'ятаю, у кулаків служили? Чому в колгосп не пишетесь, од свого класу відстали?
X р и с т а н. Бачите, я був уже в созі, да. То з практики побачив і посвідчився, що колгосп — фантазія хороша, але ми ще не способні. Хлопці, кажу, віхола — коней треба хоч задом до вітру ставити, коли вони у нас просто неба стоять, да. Затишок хоч з кураю треба напнути. "Ставай,— кажуть,— сам задом до вітру". Так я й пішов... Подумав тільки, що як там центр не стремиться, а доведеться руля управо навернуть.
М а р к о. А тепер у колгоспі стайню бачили — яка?
X р и с т а н (зітхнув). Стайня тепер підходяща, да.
Петро. Курити і плювати заборонено.
М а р к о. І коней бачили? Кращі за всі? І урожай найбільший зібрали? І озимий клин найпотужніше заврунився? І краще їдять? І менше роботи? Так? То в чім річ? Чого не пишетесь? Уже ж коней задом до вітру ставити не треба!
X р и с т а н. Коли на такі одкровенія пішло, то дозвольте й мені сказати, що не пишуся зараз я вже не через коней, а через жінку.
Марко. Чого це через жінку?
Христа н. А того через жінку, що скільки не живу я з нею, ще з того часу, як з китайського замирення прийшов, то аж тепер признаюся, що вона у мене дуже алчущая й жаждущая...
Марко. Себто?
X р и с т а н. Не такого малосильного роду, як я. На все зазіхає. Передок з воза од батька залишився, два колеса, то хотів продати, да. Рішительно не дала. Навпаки: купуй задні, справляй воза, хоч він мені тепер як п'яте колесо до воза, бо в мене інтерес тепер більш садівничий. Садок почав садити, винограду трошки. То вона рішительно проти колгоспу.
Петро. Отак би й сказав,. Про садок. А то крутиш!..
Марко. А ви, діду (до Неведика), може, теж через жінку?
Н е в е д и к. Померла. Нема. То навіщо колгосп, коли нема жінки й дітей нема? Сам. Доживу й так. От аби табаку ви привезли, туди його, розтуди!..
Марко. Ну, а ви, тату, ще вчора сказали, що впишетесь?
Роман. А сказав. (До Петра). Пишуся. Половина хати. Пара коней. Корова. Свиня. Троє поросят. Віз. Плужок. Борона. Пара хомутів.
Марко. Все?
Роман. Все.
Марко. А віжки?
Роман. Які віжки?
Марко. Ті, що сват Ільченко вам продав. Ремінні. Роман. Та думка була... на спомин зоставити... Никандрові... Марко. Воля ваша.
2
Прибігла Оксана. Зворушена, піднесена, аж хустка збилася з голови. За нею Надійна, дівчатка, жінки. Увійшла з чулана
Мотрона.
Оксана. Ура, товариші! Жіночі збори ухвалили: всім, як одній, увійти в колгосп "Червоне колосся" і чоловіків підштовхнути, щоб кожна свого — це перше...
Неведик. А ти ж кого підштовхнеш? Оксана. Тебе!
Неведик. Стара вже підштовхувати.
Оксана. Ану ще що скажи!
Неведик. Туди його, розтуди!..
О к с а н а. А друге, ухвалили ми перебороти в собі всю релігію і сьогодні, зараз попалити всі ікони. Позносити всі на майдан до церкви, скласти в кучу й спалити. Уже й по хатах агітувати та збирати пішли...
Марко (аж за голову вхопився). Торох щастя в хату!
О к с а н а. А що?
Марко. Ну ти ж там була, Надійко? Навіщо про ікони?
О к с а н а. То ти теж за те, щоб не чіпати? За релігію?
Марко. Товаришко бабо Оксано! Та нам зараз треба людей сколективізувати, коней позводити, реманент по-ввозити, насіння, а не ікони. На біса вони? Послі попалимо! Послі!
О к с а н а. А не кажи послі, не говори, Марку! Де ікони сяють, там найтемніше в головах. І треба нам спалити їх, щоб видніше стало. У колгосп ми переходимо, як на нове подвір'я, з Комуністичною партією дружимось. То треба, як на весіллі це було, огонь на воротях розкласти з ікон і перейти, щоб очиститися.
Марко. Дайте нам ще посвататися!
Оксана. Я зараз! Ми одним махом все це зробимо. Сестриці! Дівчата! Біжіть далі, а я вже тут сама впораюся! Знімай ікони!
Мотрона. Не дам!
Оксана. А батько твій сам усі ікони з хати виніс і оддав.
Пархімча. Чуєш, Марку?
Мотрона. А я... послі оддам. Краще он колективізуйтеся, а не бігайте з іконами.
Оксана. Не хочеш — не треба. Силою не заставляємо. Тільки словом. Ну, а ти (за грубу до Василини). Василино, віддасиш свою?.. Спить. Таке ж зрушення іде, аж движки беруть, а вона під іконою сидить і спить. (Зняла ту Ікону й понесла. До жінок і дівчат). Ходімо! Єсть!
Мотрона. Бабо! Вашу ікону взяли, щоб спалити! Бабо! (Вчепилась, як кліщами, за ікону). Пусти, старчихо, не твоя!
Оксана. Пусти, кулаківно, й не твоя!
Із ікони випало, задзвеніло, покотилося кілька червінців. Мотрона, вирвавши в Оксани ікону, порачкувала за ними. Випав увесь вузлик, папери.
Марко (підняв вузлик). Золото. (Прочитав папери). "Купчая крепость на землю крестьянина Чапельской волости Ивана Иовича Ильченко... На основании высочайше утвержденного положения об отрубных хозяйствах... купленную им землю в количестве сорока десятин..." (Передав Петрові. До Пархімчі). Бачиш, чарврний фельдмаршале.